Ми з Гусєвим кинули прути і інстинктивно відсунулися від дошки. Але нічого сказати не встигли. Нас випередив Гліб, який у цей час дивився в ілюмінатор.
— Прийшла весна, — сказав він.
За ілюмінатором оживав ліс. На очах танучі хмари змінювали його колір, і він уже не був темним, він був різнобарвним — кожен стовбур мінився скаженими яскравими фарбами. У просвіті хмар з'явилося сонце, і промені його, падаючи на ліс, викликали в ньому пароксизми діяльності. Суччя тріпотіло, сіпалося, згиналося, перепліталося, танцювало; і здавалося, дерева ось-ось вирвуться з корінням і підуть у танок. Кожна частинка, що стужилася за "сонцем", — адже наші хокеїсти також були частинками дерев — зустрічала весну.
На кінцях неоковирних галуз набухали бруньки і відразу ж тріскали, виявляючи згорнуте в трубку листя чи бутони квітів. Очі не встигали фіксувати швидкоплинні зміни, ми лише відзначали результати їх і перекидалися розгубленими короткими репліками:
— Глянь, квітка розкрилася.
— Наче пожежа.
— Камери ввімкнені?
— Ти бачиш?
— Збожеволіти!
— Правіше поглянь.
— Де об'єктив?..
З густого світлого листя, з танцюючих квітів, з клубків ліан вилітали пташенята і багатокрилі метелики. Синій жук, вирвавшись із бушуючого лісу, немов куля ударився в ілюмінатор і боком, боком побіг до краю, косячи на нас білим оком.
На якийсь час ми забули про хокеїстів. Ми з'юрмилися біля ілюмінатора. Вражені, милувалися барвами і рухами лісу, хоча й розуміли, як важко буде вивчати це дике, стрімке життя, як важко буде пройти ці ліси.
А коли ми знову обернулися до хокейного поля, то побачили, що шайба залетіла в праві ворота, а дерев'яні чоловічки, сплівшись у купу, відчайдушно воюють ключками. Хоча це, певно, нам здалося. Просто рослинна енергія випадково набула дивної форми.
— Давайте свисток і видаляйте всіх з поля, — сказав Гліб. — Хокейний сезон закінчився. Нам доведеться порадитися...
© БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.