Хмара

Страница 10 из 17

Джон Фаулз

— Була собі одна принцеса…

Й Емма присунулась, по-дитячому вимагаючи дотримання ритуалу, поклала на землю квіти і підповзла ще на фут, повернулась, аби сісти поруч із тіткою, а та обійняла її та притягла до себе.

— Вона була гарна?

— Ще б пак. Гарна-прегарна.

— Вона вигравала конкурси краси?

— Принцеси не виступають у конкурсах краси.

— Чому?

— Бо ті конкурси для дурних дівчат. А вона була дуже розумна.

— Розумніша за тебе?

— Далеко розумніша.

— А де вона жила?

— Он ген за тим пагорбом. Давно-давно.

— Це правда?

— Можна сказати — правда.

— Ну, та мені однаково.

Кетрін викинула сигарету й схопилася за єдину наявну соломинку.

— А ще вона була дуже сумна. Знаєш чому? — Емма покрутила головою. — Бо в неї не було ані тата, ані неньки. Ані братів, ані сестер. Нікого.

— А кінець буде щасливий?

— Поживемо — побачимо.

— Я думаю, щасливий, а ти?

Який дивний цей третій світ, вищий за наше розуміння. Кетрін поплескала дівчинку по боці.

— Якось принцеса пішла на прогулянку з усіма своїми братами та сестрами. І з батьком та матір'ю — королем і королевою. Вони прийшли сюди, де зараз ми. — Емма кивнула. — Але вона була пустотлива й вирішила утнути жарт: сховатися, й нехай, мовляв, усі її шукають. То й прийшла саме на це місце, де ми зараз сидимо, і сіла. Але була страшенна спека, принцеса лягла, їй дуже хотілось спати.

— Й заснула?

— Еге ж, заснула й проспала дуже-дуже довго. А коли прокинулась, то було вже темно. Принцеса нічого не бачила, самі зірки. Кричала, кликала, але ніхто не озивався. Вона страшенно злякалась і знову почала кричати та кликати. Але було вже пізно, всі повернулися додому. Принцеса чула лише плюскіт річки. Плюск-плюск-плюск-плюск-плюск. Попалася, попалася, попалася.

— А хіба вони не шукали її?

— Це було так давно, що люди ще не вміли рахувати. Уявляєш? Сам король знав рахувати лише до двадцяти. А дітей вони мали аж двадцятеро і троє.

— І про неї забули.

— Отже принцеса була сама-самісінька. — І з нічого народилось оповідання, нові перипетії. — Вона була спробувала відшукати дорогу додому. Але раз по раз падала і в темряві не могла збагнути, де вона, і заблукала ще далі. Порвала сукню об ожину, загубила черевичок і розплакалася. Вона й гадки не мала, що їй робити.

— Їй було дуже лячно?

Кет притягла племінницю ближче.

— Ти й уявити собі не можеш, як їй було лячно. Не полегшало, навіть коли зійшло сонце. Бо вона побачила, що навколо неї непроглядний праліс. Самі дерева, без кінця й краю,

— А тато й мама не второпали, що вона загубилася?

— Вони зрозуміли це. Наступного ранку. І одразу ж вирушили на пошуки. Але за ніч принцеса дуже далеко заблукала. Батьки знайшли тільки загублений черевичок.

— Вони, либонь, подумали, що її з'їв вовк-сіроманець.

— Правильно, моя розумненька. Так вони і подумали. Й повернулися додому, страшенно засмучені. А вона була далеко, за багато-багато миль у лісі, сама-самотою. Дуже хотілося їсти. Аж раптом вона зачула голос. Це була вивірка, білочка, знаєш, які вони? Вивірка показала принцесі, де ростуть їстівні горіхи. Потім прийшов ведмідь, але не злий, а добрий та люб'язний, і розтлумачив, як збудувати курінь і ліжко з папороті. А відтак усі інші птахи та звірі почали допомагати й навчати, як жити в лісі.

Дівчисько, наче до іграшки, потяглося до вільної руки Кетрін. Пальчики вхопилися за срібну обручку і спробували повернути її.

— А що було потім?

— Принцеса стала загальною улюбленицею. Звірі приносили їй квіти, їжу та різні гарні речі, щоб оздобити хатинку, й розповідали їй про ліс. І про те, що в ньому є лише одна зла сила. Знаєш яка? — Емма покрутила головою. — Люди.

— Чому?

— Бо жорстокі люди приходили в ліс і полювали бідолашних тварин. З усіх людей звірі, бач, знали тільки мисливців. І думали, що всі люди такі. Тож розповіли їй, що як тільки побачиш людей, то треба тікати й ховатися. Вона вірила їм. І стала боязкою і дуже полохливою.

— Як мишка?

— Точнісінько як мишка, — Кетрін пробігла пальцями по жовтих Емминих грудях, які щулилися від її дотику. — Отак і жила. Багато-багато років. Поки виросла.

— Скільки років їй стало?

— А скільки ти хочеш?

— Сімнадцять.

— Чому саме сімнадцять?

Емма на хвильку задумалася, потім стенула плечатами: не знаю.

— Ну гаразд. Їй було якраз сімнадцять років. А потім сталося щось незвичайне. Вона знову прийшла на те саме місце, де ми оце сидимо, і день знову був дуже палючий, як сьогодні. І вона знову заснула. Під цим самим деревом. — Емма звела очі, неначе бажаючи упевнитись, що дерево справді існує. — Й хоча цього разу, коли прокинулась, була не ніч, а все ще день, вона злякалася ще більше, ніж колись, бо скрізь навколо неї стояли величезні мисливські пси, як вовки завбільшки. І всі гарчали та гавкали. І тут, і там. І ген отам, — Кетрін полоскотала небогу, але та не зреагувала. Можливо, вона перестаралася. — Це був ніби поганий сон. Принцеса не могла навіть закричати. Але тут з'явилося щось іще страшніше. Вгадаєш що?

— Дракон?

— Гірше.

— Тигр.

— Людина!

— Мисливець?

— Так вона й подумала. Бо він був зодягнений по-мисливському. Проте дуже милий і добрий, І зовсім не старий: мав стільки ж років, як вона, — сімнадцять. Але ти ж пам'ятаєш, що принцеса вірила звірам. Тому, хоча й бачила, який він добрий, дуже злякалася. Думала, що він уб'є її. Навіть коли той відігнав хортів. Навіть коли нарвав і приніс їй квітів, став на коліна і сказав їй, що вона найвродливіша дівчина в цілому світі.

— Принцеса думала, що він прикидається?

— Вона просто не знала, що думати. Хотіла вірити йому, але згадувала розповіді своїх лісових друзів. Тож лежала нерухомо й мовчала.

Тут Емма перевернулася, вигнулась, сповзла по тітчиних колінах і заглянула їй в обличчя,

— І що було потім?

— Він поцілував її. Й раптом принцеса перестала боятися. Сіла, взяла його за руки й розповіла все-все. Що не знає, хто вона така, і забула своє ім'я. Бо так довго прожила в лісі зі звірами. А юнак розповів їй, хто він такий. Це був принц.

— Я так і знала.

— Ти ж у мене розумненька.

— Це вже буде кінець?

— А як тобі хочеться?

Емма рішуче покрутила головою. Вона стежила за тітчиними губами так, ніби з них зараз замість звуків з'являться принц із принцесою. Кетрін зітхнула. Дорозповідалася. Не слід вірити в казки, їх можна лише слухати.