— Пошту літаком привезли! Листи несуть!
Огурцов також одержав листа від бабусі. Вона повідомляла, що від батька вістей нема. Турбувалася, щоб онук на флоті не застудився, і радила просити ширшу безкозирку, щоб прикривала вуха. Саму ж її, як виснажену, влаштували в^пункті посиленого харчування, де завжди тепло й можна пити чай. Учора дали їй грудочку цукру без карточок, половину вона відкусила, а другу сховала...
Савка згадав своє обжирання цукровим пайком. Як він його тоді ложкою уминав! ї страшенний сором обпалив його. Як соромно перед бабусею!
Джек Баранов похвалився домашньою новиною:
— Ти не повіриш — у мене сестричка!
— Звідки їй узятися?
Як звідки? Мама народила. І знаєш коли? Першого вересня. Пам'ятаєш, ми з тобою цього дня по коліна у воді котловани копали... Назвали Клавочкою.
— Котлован?
." ~ Ти що — з глузду з'їхав? Сестричку. Ось закінчиться вшна"_ приїду в Москву в шикарних кльошах, а Клавочка вже підросте й запитає: "Хто цей дядя?"
Щось похмуро й зосереджено вичитував з листа батьків
Ішкш— Потім він звернувся до Росомахи;
4 В, ШКУЛЬ Р7
— Товаришу старшина, обдиралівка тут якась.
— Це ти про що?
— Пишуть батьки, що посилку мені вислали. А де вона та посилка? Корова язиком злизала? Знаємо, як це робиться.
— А я тобі не головпоштамт,— розізлився Росомаха,— Літаком доправили лише листи, а для посилок місця не було. Тут тобі не материк, а острів... Соловки! Чи це я твою посилку забрав?
Фінікін не належав до тих, хто багато ровповідає про себе. Знали про нього юнги мало. Напевне, вдома у нього, в Ногінську, все було благополучно, батько мав броню и на службу його не призвали, і жили, мабуть, не лише на те, що видавалося по картках. А через день після одержання листів днювальний оповістив:
— Де ногінський грамофонник? Його до командира. Фінікін схопив шинель, підперезався ременем.
— За що це мене? Я не як інші!
Повернувся від Кравцова з посилкою в руках. Величезна важка посилка була обшита полотном.
— Допомогти відкрити? — запропонував Ігор Московський.
— Обійдемося! Не треба,— відмовився Фінікін.
Узяв посилку за мотузку в зуби," нібн собака жирну кістку, і поліз з нею під стелю. Юнги відчули себе ніяково, коли в піднебесся кубрика почувся страшний тріск — це Фінікін роздирав свій скарб, вириваючи цвяхн з кришки. Юнгп, з підкреслено байдужими обличчями, робили кожен своє. А зверху вже почулося плямкання. Стоячи навколішки, притиснутий низькою стелею, Фінікін виїдав з банок домашнє варення. Ніхто не зронив і слова, але по думки юнги відзначили, як ніколи проникливо, що варення, напевне, солодке!
■— Гей, тобі яке варення прислали?
— А тобі для чого це знати? — відповів Фінікін, перед цнм як слід подумавши.
— Просто так,— знітився Коля,— а я люблю вишневе. З недосяжної для Поскочіна висоти почулося:
— І вишневе є, але не про вас!
Спати лягли юнги в поганому настрої, чого в ними давненько не було. Звичайно, люди вони горді, ніхто не напрошуватиметься на дармове пригощання. Але гидко: свій же товариш поводиться як остання свиня.
Коля Поскочін перед сном шеппув Савці:
— Міг би й пригостити, хоча б ложечкою.
— Припини! — І Савка відвернувся до стіни. Його й досі мучив пекучий сором перед бабусею.
— Так солодкого хочеться, аж нудить.
_ Спи,— відповів йому Савка.— Люди всякі бувають,
ч цим доводиться рахуватися.
дле ЇК вони, ці люди,— заперечив Коля, маючи на ува-■ фінікіна,— з нами ніколи не рахуються... 31 Вже засинаючи, Савка згадав дні блокади, коли він возив санках зі згарища Бадаєвських складів, розбомблених Фашистами, мішки з землею. Із справжньою чорною землею, перемішаною з цукром, розплавленим у вогні. Мама варила цю землю в кастрюлі. Виходив пахучий чорний, трохи солодкуватіш,, напій, і цю воду нили та ще й вважали себе щасливими. *
Зранку він відвідав командира роти стернових. Кравцов стояв біля дзеркала — зібрався голитися. Він був красивий тією особливою красою підтягнутості, яка властива більшості офіцерів флоту.
— Щось маєш до мене?
— Не знаю, як це робиться,— пояснив Савка,— але я хотів би відіслати своїй бабусі в Ленінград свій цукровий пайок.
— Посилок з СоЛовків не відправляють. Савка потоптався бутсами на порозі.
— І ніяк не можна? А від вас хіба не 'прийняли б?
— Прийняли б...— Кравцов, намиливши щоку, повернувся до юнги: — Слухай,— зауважив він душевно,— я тобі раджу як старший. Не зв'язуйся ти з цим...
— Чому?
— Бабуся це бабуся, звичайно. Але цукор ти повинен з'їсти сам! Організм твій швидко росте й позбавити його цукру ніяк не можна. Сам знаєш, як зараз усім важко. І_все-таки вам, юнгам, виділено колосальний пайок. Та ще на додачу триста грамів цукру як некурящим. Майже два кіло цукру одразу! Хіба мислиме таке по картках? Де ти подібне бачив?
— Ніде не бачив,— погодився Савка,— Але мені все одно не вистачає. Тож краще вже послати бабусі.
У руці лейтенанта страшно блиснула бритва.
— Ага, не вистачає,— вигукнув він, насуваючись на Савку.— Але командування флоту не винне, що ви в мене такі дикуни! Весь пайок трощите швидше, ніж миші крупу! А потім, як побачите солодке, майже непритомнієте. Іди на шикування. Запізнишся — матимеш на горіхи. Я перевірю. Марш звідси!
Капітан-лейтенант Симонов, гладкий жвавий брюнет, почав, як і годиться, з компаса. Він усіх попередив, що двійку поставить тому, хто скаже компас, а не компас! У класі 1 стояла висока шафа з червоного дерева, схожа на тумбочку а зверху її закривала мідна сфера з ілюмінатором, зовні схожа на водолазний шолом.
— Перед вами магнітний компас. Тумбочка, в якій він міститься, називається ноктоузом. Сам же компас — ось!
Симонов зняв з ноктоуза ковпак і наказав юнгам підійти ближче. У сплетінні кілець спокійно гойдався невеликий мідпий казанок, а всередині нього тихо плавала картуш— І ка з румбами.
— Таке підвішування приладу на кільцях, що називається кардановим, забезпечує компасові за будь-якого гойдання горизонтальне положення. Як би не кидало корабель, компас все одно стане рівно. Магнітні стрілки, прикріплені зпизу картушки, плавають у спирті, тому картушка рухається в казанку плавно. Чому не вода? Адже вода на морозі замерз— 1 не... Чи все зрозуміло?