XVII. МИ ЗБИРАЄМОСЯ РОЗШИРИТИ БІЗНЕС
І
В Америці не люблять стояти на одному місці. В Америці просуваються вперед, тобто зростають, стають з дня на день більшими... Бізнес, який ми робили на нашому рундуку, не давав змоги прогодувати цілу родину, нівроку, з семи чоловік. То ми почали шукати більший бізнес. Уже не рундук, а таки цілу крамницю. В Америці не треба довго шукати. Треба тільки заглядати, як я вам уже розповідав, у газети. Там ви знаходите те, що вашому серцю до вподоби. Аж до пташиного молока. Погано тільки, що за добрий бізнес доводиться багато платити. Головне — це фірма. За фірму треба часом більше заплатити, ніж за крам. Маєте доказ. Навіть наш рундучок, який нам давав ледве десять доларів на тиждень, ми продали за добрі гроші тільки тому, що це фірма. Якийсь "зелений" купив його у нас. Він навіть не допитувався, скільки ми заробляємо. Йому досить було побачити, що сім душ крутяться коло одного рундука і заробляють на прожиття. Отже — це добрий бізнес...
2
Рундук ми продали з усім крамом, з кошиками, з речами і навіть із заскленим ящиком-вітриною. Але секрет виготовлення содової води, різних сиропів і, головне, напою, що зветься сидр,— мій брат Еля не хотів розкрити ні за які гроші. Він сказав, що кожний виробляє те, що вміє і на чому розуміється.
Ось він виробляє навіть вино на пасху. Пасхальне вино мого брата Елі зажило слави в Америці. Не звертайте уваги на те, що він його виробляє перший рік. Усі наші знайомі, які щосуботи моляться з нами в нашій касрилівській синагозі, обіцяли нам, що вино на пасху вони братимуть тільки у нас. Наш товариш Пиня пустив чутку і роздзвонив по всьому Нью-Йорку, що мій брат Еля виробляє таке пасхальне вино, яке може пити сам президент. Роздзвонювати наш товариш Пиня мастак. Тут це зветься "реклама". Пиня каже, що на цьому стоїть Америка. Кожен купець може хвалити свій крам. Кожен робітник може рекламувати свою роботу. Нехай цілий світ знає, що мій напій кислий, як оцет, але я можу його рекламувати, що він солодкий, як цукор. Ви можете бути переконані, що моя робота не варта шеляга. Але я можу доводити, що вона варта мільйон. Це Америка — вільна країна.
З
Дуже роздзвонивши і розрекламувавши по всьому "Даун-тауні" пасхальне вино мого брата Елі, наш товариш Пиня покликав одного разу мого брата набік і так сказав йому:
— Послухай, Елю. Я розрекламував твоє пасхальне вино так, що краще не треба. Але гляди, щоб я не зазнав через тебе ганьби, бо ти можеш приготувати вино, яке матиме такий же смак, як твій напій у Касрилівці... Тож пам'ятай, що тут Америка і тут п'ють вино, а не квас.
Мій брат Еля образився і не хотів навіть розмовляти далі з Пинею. За нього Пині відповіла Бруха. Моя братова мов приском обсипала нашого товариша Пиню.
— Коли б хтось чужий стояв осторонь,— сказала йому Бруха,— і почув такі слова, він напевне подумав би, що в Америці самі багатії та аристократи, які не п'ють нічого іншого, крім вина й меду, і купаються в розкошах... Щоб мені стільки щасливих років, скільки кварт сирівцю та огіркового розсолу випивають тут щодня! Я сама на власні очі бачила одну багатійку з Гренд-стріт, яка замовила відро яблучного соку і сотню кислиць. І можеш мені повірити, що кислиці кращі та смачніші за тутешні апельсини і грейпфрути, які навіть не знаєш, як розрізати і чим їсти...
Я переказую не до кінця все, що Бруха тут наговорила. Бо Бруха як почне, то не так скоро замовкне. Пиня це знає не згірше за мене. Він насуває шайку на лоба і вислизає з кімнати. Це найкращий вихід. Я роблю те ж саме.
"Продається крамниця з п'яти кімнат, де торгують цукерками, сигаретами, канцелярським приладдям, газетами і тому подібним крамом. Дуже дешево. Добрі заробітки. Найкращі сусіди. А через те, що господар не одружений, він продає це діло терміново..."
Таке оголошення ми вичитали в газеті, і всі відчули, що це ніби спеціально для нас створений бізнес. І ми почали оглядати його. Перші пішли чоловіки, тобто мій брат Еля, наш товариш Пиня і ми вдвох: я і мій товариш Мендл, якого вже звуть Мейк. Нам цей бізнес сподобався. Потім ходили жінки: мама, моя братова Бруха і Тайбл. А їм не сподобався. Кожна з них знаходила якийсь інший недолік. Моя мама сказала, що їй буде дуже далеко до синагоги. Тобто на тій вулиці теж є синагога, але ж це чужа синагога. Не наша, касрилівська. Еля запитує в неї, хіба в цій синагозі не той самий єврейський бог, що в касрилів-ській? Мама відповідає, що бог той самий, але євреї інші. Вона звикла до касрилівських євреїв. З касрилівськими євреями, каже вона, молитися зовсім інша річ. Вона не може собі уявити, як слухатиме іншого кантора, а не нашого Герш-Бера.
5
Такі мамині доводи. Моя братова Бруха знайшла в бізнесі інші недоліки: що ми робитимемо, каже вона, з такою безліччю кімнат? Навіщо нам п'ять кімнат? Наша сусідка товста Песя порадила нам решту кімнат здавати квартирантам з харчами. Але Бруха каже:
— Цього ще нам не вистачало! Мати справу з квартирантами-столовниками.
А Тайбл повторює за нею кожне слово, як папуга.
— Цього ще нам не вистачало. Мати справу з квартирантами-столовниками.
— Може, ти,— каже Пиня своїй дружині,— хоч би раз сказала своє власне слово, не пережовуючи Бруши-них слів.
Бруха дає одкоша нашому Пині:
— Кожен бачить соломинку в чужому оці... А Тайбл повторює за нею:
— Кожен бачить соломинку в чужому оці...
Тоді Пиня запитує у своєї жінки:
— Що б ти робила, якби ти була сама? А Бруха перекривлює його:
— Що б ти робила, чоботи побила? А Тайбл повторює за нею:
— Що б ти робила, чоботи побила. Пиня спльовує спересердя і йде з хати.
6
Може, гадаєте, що тільки ми ходили оглядати бізнес? Пішли також наші свати, друзі і знайомі. Передусім пішов наш сват пекар Йона. За ним — його дружина, пекариха Ривочка. Удвох вони не могли покинути напризволяще книші, то змушені були ходити поодинці. Потім пішов палітурник Мойше. А за ним — товста Песя. Але стривайте, я припустився помилки. Першою ходила наша сусідка товста Песя, а потім пішов її чоловік палітурник Мойше. А за ними ходили просто знайомі, добрі друзі, з тих, що моляться з нами в одній синагозі, тобто декілька касрилівських євреїв, які розуміються на бізнесі. Власник крамниці не дуже привітно зустрів їх. Тобто він просто їх прогнав і сказав їм, що ніколи не уявляв собі таку велику родину. Це образило мою маму. Вона пішла до нього з моєю братовою Брухою, і Бруха зняла таку бучу, що він довго пам'ятатиме.