6
Це — за збирання грошей. А якщо він вас застраховує наново, тобто, якщо Пиня виписує вам новий поліс, він одержує в п'ятнадцятеро більше. Це означає, що коли ви платите один кводер, агент з компанії одержує воднораз п'ятнадцять кводерів! Ану, підрахуйте, будь ласка, скільки це виходить? Тепер уявіть собі, що нашому товаришеві Пині щастить за день виписати два, чи три, чи, може, більше полісів, і всі по кводеру! Це ж ціле багатство!..
— Лишенько! Ви ж насипете повну хату золота! — так каже йому моя братова Бруха, а Тайбл аж зашарілась, дивлячись на свого Пиню, як він витягає кводери і нікелі з усіх кишень.
— А ви як гадали? — відповідає Брусі Пиня і складає кводери окремо, а нікелі окремо.— Ви гадаєте, що Карнегі, Вандербільдт, Рокфеллер народилися зі своїми мільйонами?
7
Де б мені взяти білий аркуш паперу? Я б чорною вуглиною намалював таку картину: стіл, на покуті сидить склавши руки мама. Біля неї, з одного боку,— Бруха, висока, сухорлява, з великими ногами. З другого боку — Тайбл, маленька, худенька, миршава, як курча. Обидві працюють — одна шиє, друга підрублює. В одному кінці столу стоїть мій брат Еля, зарослий бородою. У нього купка карток в одній руці і пачка паперових доларів у другій руці. Це він назбирав за день. А коло другого кінця столу стоїть зігнувшись наш товариш Пиня, чисто поголений, справжній американець. Він витягає з обох кишень кводери і нікелі. А оскільки він короткозорий, то кожного кводера і кожного нікеля підносить до самого носа. На столі височать уже дві купки: в одній кводери, а в другій нікелі. Але це ще не кінець. У Пині є ще багато монет. Це знати з його настовбурчених кишень, які так розпухли, що мало не лопнуть...
8
Нема нічого вічного на світі. І людина ніколи не задоволена з того, що має. Нам набридло ходити і збирати чужі долари, кводери та нікелі. Краще власні маленькі булочки, ніж чужі великі калачі. Так каже моя братова Бруха. Спершу спротивилося оте збирання моєму братові Елі. Йому остогид увесь цей бізнес. І не так бізнес, як клієнти. Деякі клієнти перестали платити. Вони кажуть: "Забирайте свої меблі, вони нам не потрібні..." Інші висловлюють претензії, чому ліжко рипить? Чому в люстрі видно два обличчя? Чому комод не відчиняється і не зачиняється? І чому кожний стілець важить три пуди? А коли сідаєш на нього, то немов на цвяхи сів!.. А дехто перебрався на іншу квартиру — шукай вітра в полі.
Але найгірше ось що: є такі, що зобов'язалися платити щотижня. Поки вони могли, вони платили. Тепер не можуть. З якої причини? Хлібодавець захворів, або роботи немає, або вибухнув страйк. Не хочеться втрачати клієнта. Що ж робити? Еля сплачує за нього із своєї кишені.
Що вам сказати? Клопоту і мороки по саму зав'язку.
9
Ви гадаєте, що наш товариш Пиня задоволений своїм заняттям? Теж ні. Поки умовиш клієнта, каже він, очі вилазять на лоба. Говориш з ним, каже він, три дні і три ночі. Пояснюєш йому, бовдурові такому, суть страхування, насилу-силу добився у нього згоди, а на другий день вияв-
ляється, що він передумав, або лікар його забракував, тобто написав про нього казна-що: пацієнт йому не сподобався під час огляду. Але найбільше лихо, найгірше нещастя в агента страхування — це "лепс". "Лепс" означає, що клієнт перестає платити. Тоді вираховують у агента в п'ятнадцять разів більше, ніж він заробив, збираючи страхові внески в цього клієнта. Пиня каже, що якби не оті "лепс", він насипав би повну хату золота! Але, на його нещастя, декілька клієнтів нараз, неначе змовились, перестали платити.
— Нехай вони горять ясним вогнем — оті клієнти, з їхнім страхуванням, з агентами, з "лепс" і з страховими компаніями! — каже Пиня.
Він уже ладен, каже Пиня, краще завести з моїм братом Елею власний бізнес. Трохи доларів обидва вони, хвалити бога, заощадили, то вже можуть робити бізнес.
Отож було вирішено, що ми заводимо бізнес.
XV. МИ ЗАВОДИМО БІЗНЕС 1
Все, що вашому серцю заманеться,— ви знайдете в газетах. Аж до пташиного молока. Якщо шукаєте роботу, ви її знаходите в газеті. Шукаєте робочих рук — ви їх знаходите в газеті. Якщо шукаєте нареченого або наречену, ви їх знаходите в газеті. Шукаєте бізнес — теж знаходите його в газеті. Ми шукали бізнес, через те почали заглядати в газету щодня. І ми зупинилися перед оголошенням такого змісту: "Продається рундук, де торгують сигаретами, канцелярським приладдям, цукерками, содовою водою, а також газетами. Рундук стоїть навпроти школи. Причина продажу — сімейні обставини. Розлука. Поспішайте!"
2
Моя братова Бруха висловила свої сумніви. По-перше, звідки відомо, що там усе правда? А по-друге, навіщо нам лізти із здоровою головою у ліжко хворого? Коли чоловік і жінка хочуть розлучитися — навіщо нам встрявати? Ви гадаєте, що тільки тут наша Бруха крутила носом. Вона знаходила недоліки у сотні інших бізнесів. Мій брат Еля давно уже махнув на неї рукою. Але вона йому цього не подарувала. Вона натякнула йому, щоб він не дуже пиндючився, щоб не думав, що коли він обчухрав на три чверті свою бороду, то він уже має право кирпу гнути... На те Еля їй відповів, що її батько пекар Йона зовсім зняв бороду... Але тут втрутився наш товариш Пиня і каже:
— Знаєте що? Б'юся з вами об заклад — два проти одного, що коли серед сотень мільйонів американців знайдеться дюжина чоловіків з бородою, ви мене зможете прозивати брехуном!
— Ще чого вигадаєш! — озивається мама.— Таке верзеш, прости господи... Поговоріть краще про щось інше...
Моя мама не любить, коли говорять про бороди. Досить з неї того, каже вона, що син кантора Пейсі таке зробив з бородою, аж плакати хочеться...
З
Бізнес, який ми собі обрали, мав багато переваг. Перша перевага полягала в тому, що мій брат Еля, якщо пам'ятаєте, ще з дому майстер виробляти різні напої. Через те нам усім вигідно було виробляти содову воду і продавати велику склянку за один цент. З сиропом — два центи. Сироп ми теж самі виробляли. Ще одна перевага — що ми мали найдешевші цукерки. Повну жменю ми давали за один цент. І самі теж могли смоктати цукерки. Коли я кажу "ми", то маю на увазі себе, мого товариша Мендла і Пиню. Ми всі троє допомагали коло рундука і ласували цукерками, щоб ніхто не бачив. Хіба тільки коли Бруха була при цьому, ми не могли ласувати. А Бруха, як на зло, була майже цілий день біля рундука, допомагала в бізнесі. Всі ми допомагали в бізнесі. Навіть Тайбл, і навіть мама. Коли покупець підходив до нашого рундука, він аж лякався, побачивши таку родину і стількох бізнесменів. Хоч це було й дуже добре: покупець любить лізти туди, де тісно.