Зовсім інший вигляд має наш товариш Пиня. Хто не бачив його і не чув на мітингу, той ніколи на своєму віку нічого гарного не бачив і не чув. Постать нашого Пині вам відома з попередніх моїх оповідань. Його короткозорі очі і закандзюблений ніс, що зависає над ротом, мабуть, пам'ятаєте. Його довгі вузькі штани, одна холоша спущена, друга — задерта, і його галстук на розстебнутій маніжці ви, мабуть, теж не забули. Ну, а його манера розмовляти, його звичка пригорщами сипати високі, урочисті слова і гучні імена великих людей!
Тепер уявіть собі Пиню на трибуні перед багатотисячним натовпом людей, який до того ж не хоче його слухати. Почав він аж від Колумбуса, як той відкрив Америку, потім перескочив на Сполучені Штати і тільки-но намірився говорити й говорити, але його перебили.
— Хто цей промовець? — запитує один кравець у сусіда.
— Якийсь "зелений"! — відповідає той.
— Що він хоче?
— лЩо він там варнякає?
— Чого він нам баки забиває?
— Шарап! — вигукує один, а інші підхоплюють:
— Шарап!..
5
"Шарап" — це некрасиве слово. Означає воно: "Геть". Але наш товариш Пиня не лякається слів. Пиня вже як заговорить, то схожий на бочку з водою, з якої витягли чопа. Можете затуляти отвір рукою, затикати ганчіркою — нічого не допоможе. Поки вода не витече до останньої краплини, даремна ваша праця. Пиня мусить договорити своє. Хіба що його стягнуть з трибуни. Цього разу з ним так і змушені були зробити. Два кравчуки-прасувальники взяли його за обидві руки і честь честю стягли з трибуни.
Проте це не перешкодило йому довести те, що він хотів довести. Решту він договорив, уже йдучи з нами додому, а коли ми прийшли додому, він ще довго говорив перед моєю мамою, моєю братовою Брухою і перед своєю жінкою Тайбл.
Я і мій товариш Мендл теж були на мітингу. І мені здається, що Пиня мав рацію. Але підіть поговоріть з жінками. Коли Пиня закінчив, моя братова Бруха висловилася за своєю звичкою такою притчею:
— Яка різниця індикові, коли його заріжуть — на зелені свята до обіду чи на пасху до вечері?..
Може, ви мені скажете, що вона мала цим на думці?..
6
Тим часом минає день, і ще день. Страйк триває. Робітники — неначе сталь і залізо. Влаштовують щодня мітинги. І щоразу на новому місці. Фабриканти, кажуть, теж міцно держаться. Вони не хочуть піддаватися. Але вони змушені будуть піддатися. Так кажуть усі. Такого немає, чого б не добилися робітники. Дійшло вже до останнього засобу. Коли й це не допоможе, тоді кінець світу! Так кажуть наші. А який засіб? Ми, всі страйкарі з цілого Нью-Йорка, зберемось і пройдемо маршем по вулицях. Це значить, тисячі і тисячі кравців прогуляються з прапорами по місту.
Мені і моєму товаришеві Мендлові це дуже подобається. Ми будемо серед перших. Але поговоріть з такою жінкою, як моя братова Бруха, то вона скаже, що, на її думку, це дитячі забавки, гра в солдатиків.
— Шкода ваших черевиків! — каже вона.
Треба було вам тоді бачити нашого Пиню і послухати, що він їй на це відповів!
7
Справа зі страйком зайшла у нас дуже далеко. Я й мій товариш Мендл приготувалися, як готуються до Четвертого липня. Цього дня в Америці свято. На вулицях стріляють з ракетниць і трапляється, кажуть, що декого вбивають. Це ж не жарт — Четверте липня! Це ж день, коли Сполучені Штати визволилися від ворогів...
Я й Мендл були в святковому настрої. Але наше свято потьмарилось. На Канель-стріт вбили людину. Цю звістку приніс нам Пиня. Він був на тому місці, бачив вбитого. Пиня каже, що та людина заслужила такої смерті, бо це був гангстер.
— Що таке гангстер? Злодій? — запитує у нього мама.
— Гірше від злодія! — каже Пиня.
— Розбійник? — запитує мама.
— Гірше від розбійника! — каже Пиня.
— Що може бути гірше від розбійника? — дивується мама.
— Гангстер гірший від розбійника,— каже Пиня,— бо розбійник — це розбійник, а гангстер — найманий розбійник. Цього негідника найняли, щоб лупцював страйкарів. Він напав на одну дівчину-страйкарку і хотів її набити. Дівча зняло галас, позбігалися люди, і почалася колотнеча...
Більше у Пині нічого не можна було дізнатися. Він походжав на своїх довгих ногах туди й назад і страшенно хвилювався. Він рвав на собі волосся і сипав словами та іменами:
— Ай-ай, Колумбус! Ай-ай, Вашінгтон! Ай-ай, Лінкольн!
Кінчилося тим, що Пиня крутнувся і зник. В
Як там буде далі, невідомо, а поки що нам це боком вилізло. Мені і моєму товаришеві Мендлу. Мама запри-сяглася своїм здоров'ям і життям своїм, що не пустить нас на вулицю ні за які гроші на світі! Ні мене, ні Менд-ла, ні Елю, ні Бруху, ні Тайбл.
— Бо коли,— каже вона,— зайшло так далеко, що на вулицях вбивають людей, то вже кінець світу!
Вона навіяла на нас усіх такий страх, що Тайбл розплакалася, як мала дитина. Бозна, де тепер її Пиня! Мама забула вже про нас і почала заспокоювати бідолашну Тайбл, доводячи, що ми маємо могутнього бога і що з її Пинею нічого не станеться; він буде й надалі чоловіком своїй жінці і татом своїм дітонькам, які, коли бог схоче, з часом з'являться. Поки що Тайбл не має дітей. Вона лікується і сподівається, що діти в неї будуть.
— І багатьох дітей,— каже мама.
— Амінь, дай боже! — кажу я й одразу ж дістаю ляпаса від мого брата Елі, щоб не був зухвалим і не совав носа, куди не слід.
Хвалити бога — Пиня прийшов. І прийшов він з радісною звісткою: отой чоловік, гангстер, якого вбили, живий і житиме. Але калікою він уже залишиться назавжди. Його не вбили на смерть. Його тільки добре понівечили, вибили око і переламали руку.
— Так йому і треба, нехай не буде гангстером! Але мамі шкода його:
— Нехай він буде який завгодно. На небі ми маємо бога, то нехай з ним квитається. Навіщо треба було вибивати йому око і калічити руку? Чим винні його жінка і бідолашні діти, що матимуть тепер тат&-каліку?..
10
Страйк затягся, і ми тиняємось, ні на шеляг не маючи роботи. Мій брат Еля в нестямі. Мама заспокоює його. Вона каже, що бог, який привів нас до Америки, мабуть, не покине нас напризволяще. Наші друзі й добрі приятелі приходять щодня і втішають нас добрим словом. Вони кажуть, що не такий чорт страшний, як його малюють. Де сказано, що в Америці треба жити тільки з кравецтва?