Хлопчик Мотл

Страница 39 из 68

Шолом-Алейхем

А втім, цього разу Бруха не помилилась. Ми розіграли цілу комедію про її матір — пекариху Ривочку — з її ротондою. День і ніч вона тільки й говорить про ротонду, яку у неї вкрали на кордоні, рота не затуляє.

Уявіть собі, що навіть моя мама не витримала і сказала їй:

— Ой люба свахо! Якби я стільки говорила про мої перини і про мої подушки, які в мене забрали на кордоні, скільки ви про вашу ротонду!..

Пекариха Ривочка відповідає їй своїм чоловічим голосом:

— Порівняли золото з бляхою.

— Хіба в мене,— каже їй мама,— крадені подушки?

— Крадені не крадені,— каже пекариха Ривочка,— я в головах не стояла.

— Не розумію,—каже їй мама,—люба свахо. У вас якась дивна мова.

— Який добридень,— каже пекариха Ривочка,— такий і добраніч.

— Люба свахо! — каже їй мама.— Чим це я так зачепила ваш гонор?

— Хто каже,— відповідає їй пекариха Ривочка,— що ви зачепили мій гонор?

— Чого ж ви кажете "порівняли"?

— Авжеж,— обурюється пекариха Ривочка,— порівняли золото з бляхою! Я говорю про мою ротонду, а ви встряєте з своїми перинами і з своїми подушками.

— А хіба в мене крадені подушки? — запитує у неї мама.

— Крадені не крадені,— каже пекариха Ривочка,— я в головах не стояла...

І знову те саме, і ще раз те ж саме! Чим це не театр?

2

Зрозуміла річ, що ми обидва, тобто я, Мотл Маленький, і мій товариш, Мотл Великий, того ж вечора і домовилися:

— Знаєш що? Я буду пекариха Ривочка, а ти будеш твоєю мамою... Розіграємо комедію. Але з умовою, щоб були ті самі слова і тими самими голосами: я говоритиму грубо, як пекариха Ривочка, а ти — плачливим голосом, як твоя мама.

І обидва Мотли перевдяглись. Один напнув на себе парик, другий — хустку. Скликали товаришів... Повнолітнього Мендла, дочку нашої свахи — Алту, Голдочку з попсованими очима та ще хлопців і дівчаток з юрми емігрантів, і ми взялися до роботи:

Мотл Маленький (плачливим голосом). Ой люба свахо! Якби я стільки говорила про мої перини і про мої подушки, що їх забрали в мене на кордоні, скільки ви про вашу ротонду!..

Мотл Великий (грубим голосом). Порівняли золото з бляхою.

Мотл Маленький. Хіба в мене крадені подушки?

Мотл Великий. Крадені не крадені, я в головах не стояла.

Мотл Маленький. Не розумію, люба свахо, у вас якась дивна мова.

Мотл Великий. Який добридень, такий і добраніч.

Мотл Маленький. Люба свахо! Чим я так зачепила ваш гонор?

Мотл Великий. Хто каже, що ви зачепили мій гонор?

Мотл Маленький. Чому ж ви кажете "порівняли"?

Мотл Великий. Авжеж, порівняли золото з бляхою! Я говорю про мою ротонду, а ви встряєте з своїми подушками!

М"'тл Маленький. Хіба в мене крадені подушки? Мотл Великий. Крадені не крадені, я в головах...

з

Хто б міг подумати, що саме на слові "в головах" розчиняться двері і з'являться гості: моя братова Бруха з її мамою, пекарихою Ривочкою, з її батьком пекарем Йоною, з їхніми синами, моя мама, мій брат Еля, наш товариш Пиня з його жінкою Тайбл, фельдшер Бобер з жовтими зубами та ще якісь чоловіки й жінки — ціла юрба.

Насамперед моя братова Бруха поскаржилась на мене, що я перекривляю геть усіх. Вона хотіла, щоб геть усі накинулись на мене.

Проте геть усі не захотіли накидатися на мене. Мені було досить мого брата Елі. У мого брата Елі сухорлява рука з кощавими пальцями. Коли він вам дасть ляпаса сьогодні ввечері, то лишиться знак на щоці аж до ранку третього дня.

— Треба цих двох Мотлів розлучити!

Так ухвалила Бруха, а мій брат Еля попередив мене суворо, що коли побачить нас удвох, то зробить з мене товченика! Я б хотів побачити, як він зробить з мене товченика. Він забуває, що є мама на світі, яка радше дозволить собі вийняти обидва хворих ока, ніж погодиться, щоб з мене зробили товченика.

4

З маминими очима не гаразд. Тобто погано. Навіть дуже погано! Кажуть, що її не пустять на пароплав і за мільйон! Треба тікати з Антверпена. В Антверпені лікарі — кати! Вони дивляться прямо в очі і тільки-но знайдуть у вас трахому, вони просто казяться від люті. Нема у них ні до кого ні пошани, ні жалощів! Доведеться нам їхати до Америки іншим шляхом. Яким саме — ще не знаємо. Є чимало шляхів, було б з чим їхати. Є гадка, що в кишені мого брата Елі вже розвидняється. Увесь шмат грошей за нашу половину хати витрачено на лікарів і фельдшерів — усе заради маминих очей. Я почув одного разу, як мій брат Еля сказав Пині:

— Дай боже, щоб ми хоч доплентались до Лондона!.. Я хотів би краще одразу їхати до Америки, ніж до

Лондона. Наша сусідка Песя з усією її галайстрою вже давно в Америці. Вони вже там улаштувались. Вашті, певно, вже походжає там по вулицях, заклавши руки

9'

131

в кишені, і лускає горіхи. Наші свати — пекар Йона, пе-кариха Ривочка з їхніми синами і моєю нареченою Ал-тою — не могли дочекатися і поїхали до Америки без нас.

Ой-ой-ой, що робилося того дня в Антверпені! Ми не пустили маму піти до пароплава, бо коли їй доведеться прощатися з сватами, вона плакатиме і зовсім занапастить свої очі. Чого ми досягли? Вона ще більше плакала. Мама одно доводила, що її позбавляють останньої втіхи — хоч виплакатися і полегшити наболіле на серці! Але хто її слухає?

5

Знаєте, хто задоволений від'їздом наших сватів? Ви ніколи не вгадаєте. Голдочка! Ота дівчинка, що з попсованими очима, батьки якої вже понад рік в Америці, а вона сидить тут, в Антверпені, через хворі очі. Почувши, що наші свати покидають Антверпен, вона хотіла піти в танок. У чім річ? Вона ненавидить Алту, оту, яку колись мені ладили в наречені. Вона ненавидить Алту за її пиху. Голдочка не любить пихатих людей.

— Твою наречену з рудими кісками я ненавиджу: вона гордовита! — так сказала мені одного разу Голдочка, а щоки пашать у неї, як вогонь.

— Звідки взялися у Алти руді кіски, коли вона зовсім чорнява? — здивувався я.

Але Голдочка гнівається, плаче і каже:

— Руді! Руді! Руді!..

Голдочка, коли вона гнівається, краще дати їй спокій, аж поки той гнів пройде. А коли гнів пройде, Голдочка — золото. Зі мною вона поводиться просто, як сестричка. Геть усе мені розповідає: як тяжко працює у заїзді, підмітає кімнати, годує курей, колише дітей (хазяйка заїзду довго не мала дітей; тепер її бог благословив близнятами). Крім того, вона розловідає мені, як щодня ходить до лікаря лікувати очі; як лікар маже їй очі тим самим синім каменем, яким маже всім іншим хворим.