Богданко втішився Ха-еФом на папері, він обвів рисунок кольоровими олівцями. Ось таким я тепер мандрую по білому світі, завжди задоволений собою.
Хлопчик-Хвігурка.
Вчителька усміхнулася, прочитавши оповідання у Богданковім зошиті, заледве даючи собі раду з нерозбірливим почерком.
– Признайся, Богданку, хто тобі допоміг скласти цей життєпис Хлопчика-Фігурки? І що це за змова цілого класу писати тільки "хв" замість "ф"? — запитала вона. – Начебто рука твоя: більше ніхто у світі не має такого жахливого почерку.
– Я сам придумав оповідання, – невпевнено пробелькотів хлопець.
А тоді сталося щось дивне – у Богданка вирвалося якось несподівано навіть для нього самого:
– То написав Хлопчик-Фігурка!
Вчителька та й цілий клас недовірливо глянули на хлопця – ще мить і всі стали б сміятися з такого жарту. Богданко на підтвердження витяг аркуш, той, з Ганнусиного альбома, на якому Ха-еФ був поміж червоними знаками запитання й оклику. Та несподіванка на цьому не скінчилася: з-за парт одночасно схопилися Ганнуся і Соломійка і так само разом проказали на цілий клас:
– І нам оповідання писав Хлопчик-Фігурка, але ми боялися признатися: бо хто ж у таке повірить?
Довелося усім повірити в існування Ха-еФа, що пише свої життєписи. До того ж через "хв". Хіба це не доказ? Врешті сам Ха-еФ подав голос, запевнюючи усіх, що він напише кожному учневі свою біографію. Тільки істота, що задоволена собою, може це зробити, запевнив він на цілий клас.
Мені здається, що оця пригода трапилася тільки тому, що Ганнуся мала необережність дорисувати Ха-еФові на трамвайній шибці окуляри. Тому він такий розумний. Буває ж таке! Хіба ні?