У Шартрезі зупинились і зайшли до собору. Стренд роздивлявся б тут роками — неквапом, щоб нічого не пропустити,—але Хейзена вочевидь дратував галасливий гурт німецьких туристів. Гід розповідав їм німецькою мовою, і то так гучно, ніби виступав на політичному мітингу.
— Ходімо звідси! — буркнув Хейзен, після того як вони побули там усього хвилин десять.— Я хочу їсти.—Одначе пообідати в Шартрезі відмовився.— Тут гарний собор, але не обід! — І додав, що за півгодини їзди є один чудовий ресторанчик.
Вони смачно пообідали на відкритому повітрі в садку, і Хейзен знову повеселішав, замовив до форелі дві пляшки вина, добродушно пояснивши, чому мадам Аркур не можна пити — їй, мовляв, ще вести машину, а в ній цінний вантаж! Мадам Аркур ввічливо слухала й, на відміну від решти, майже не розмовляла. Вона сиділа тихо, рівно, майже нерухомо, так нібй загальний святковий настрій її зовсім не обходив, адже вона — підлегла, а поруч її господар. Дверцята машини мадам Аркур ретельно замкнула, бо залишила на передньому сидінні свій портфель-дипломат.
Коли Аллен з Леслі верталися позад усіх до машини, Леслі кинула:
— Комедія!
— Яка комедія? — здивовано запитав Аллен.
— А та, яку ламають для нас секретарка з босом! — пояснила Леслі.
— Ох, Леслі!
— Не треба бути детективом, щоб здогадатися, за який бізнес вони візьмуться в долині Луари, перше ніж полетіти до Саудівської Аравії!
— Я цьому не вірю"— мовив Аллен, трохи вражений ворожістю, яку відчув у голосі дружини.— А якщо й так, то це не наше діло.
— Просто я не люблю, коли люди гадають, ніби мене можна отак водити за носа! — сказала Леслі й міцно стулила губи.— Мадам Аркур! Двоє нахаб, ось хто вони такі!
Коли вони нарешті дійшли до машини, Аллен із полегкістю зітхнув. йому не хотілось продовжувати цю розмову.
У готелі всіх п'ятьох оселили на одному поверсі, і Аллен помітив в очах Леслі злісні іскри, коли вона побачила, що їхній номер і Лін-дин у одному кінці коридору, а номери Хейзена та мадам Аркур, яка й тут не випускала з рук портфель-дипломат,— у протилежному.
— Як ти гадаєш, що в тому "дипломаті", якого вона скрізь тягає за собою? — спитала Леслі.
— Промислові таємниці,— відповів Аллен.— Рассел казав мені, що веде переговори від імені компанії, яка вкладає гроші у будівництво атомного заводу в Саудівській Аравії.
— А я думаю, то портативний душ! — заявила вона.
— Святий боже, Леслі!
Вона тільки захихотіла й переступила поріг їхнього номера.
Леслі була стримана й холодна до тієї жінки і другого дня, коли вони відвідували Шамбор та Шанонсо. Та якщо Хейзен чи мадам Аркур це й помітили, взнаки ані той, ані та не давали.
Всі п'ятеро стояли в парку й дивилися на галерею Шанонсо, споруджену на кам'яних колонах через річку Шер. І тут Леслі, не приховуючи свого захоплення, сказала Хейзенові:
— Одна ця мить варта всієї подорожі! — і поцілувала його в щоку.
Хейзен щасливо всміхнувся.
— Я ж казав, що це краще, ніж сидіти й паритися в саду, та ще й годувати собою комарів.— Він глянув на Лінду.— Сподіваюся, іншим .разом ти поїдеш туди, куди я скажу, й мені не доведеться на тебе гримати!
— Комарі з'являються лише після дощів,— з гідністю відповіла Лінда.— А дощів не було ціле літо!
— Знову за своє! Ти ж бо знаєш, що кажеш неправду.— Хейзен звернувся до всіх: — Ви її тільки послухайте! Лише після дощів!
— Прошу вас! — втрутилася Леслі.— Годі! Хай запанують мир і злагода. Не дражніть цього бідолаху, Ліндо.
— Він так швидко закипає,— промовила та,— що мені часом аж кортить подивитися, коли ж із нього шугне пара!
— Швидко закипаю! Мадам Аркур, ми з вами знайомі багато років, і ви не раз бачили мене за скрутних обставин, за дуже скрутних обставин, під час страшенно заплутаних, крутійських судових процесів. Та ви коли-небудь бачили, щоб я закипав? — з поблажливістю в голосі запитав Хейзен.
— Ви завжди були взірцем витримки, — скромно відповіла мадам Аркур.— При мені.
— Як от ви тепер! — вигукнув Хейзен і разом з усіма засміявся.
Та коли вони повернулись у свій номер і збиралися на вечерю,
Леслі вже забула про той дружній сміх.
— Сьогодні я дещо почула про мадам Аркур,— сказала вона.
— Що саме? — Аллен нишком зітхнув. Йому та жінка подобалася дедалі дужче. Вона справляла враження скромної, розумної, веселої, а її присутність вочевидь підносила Хейзецові настрій і робила його більш товариським.
— Ніякого мосьє Аркура немає,— повідомила Леслі.— Вона розлучена.
— Звідки ти знаєш?
— Лінда розповіла. Минулого разу, коли вони з Расселом були в Парижі, ця молода юристочка теж весь час була з ним. Кажу ж тобі, розлучена!
— Розлучення — не смертельний злочин. Хтозна-скільки людей і це всім відомо— розлучені.
— Я тільки подумала, що це тебе зацікавить. Ти, здається, до тієї дами не байдужий, і тобі теж буде цікаво знати про її сімейне становище.
,— Ох, облиш, Леслі! — роздратовано кинув Аллен —Просто я з нею елементарно ввічливий.
— Усі тут такі елементарно ввічливі! — Голос у Леслі став небезпечно колючий.— "Ви завжди буди взірцем витримки, містере Хейзен"! — перекривила вона англійську вимову мадам Аркур —"При мені"! Містер Хейзен! Думаєш, у ліжку вона теж називає його містером Хейзеном?
:— Замовкни, Леслі! — різко кинув Аллен.— Ти просто смішна!
— Не перебивай мене! — закричала вона. Потім згорбилася на стільці, затулила обличчя долонями й заридала.
Аллен був надто вражений, аби щось відповісти. Нарешті він підійшов до Леслі, став навколішки і обняв її.
— Пробач, люба,— сказав він.— Мабуть, ми перегуляли сьогодні на сонці і обоє трохи стомилися.
Усе ще схлипуючи, вона несамовито відкинула його руки. По щоках у неї потекла туш.
— Не чіпай мене, чуєш! Облиш мене!
Аллен поволі підвівся й рушив до дверей.
— Я піду вниз,— сказав він спокійно.—Коли спустишся, шукай мене в барі.
І тихо причинив за собою двері.
Коли решта знайшли його в барі, Леслі ще не з'являлась. Аллен просидів із півгодини сам, намагаючись збагнути, що з нею сталося, але так ні до чого й не додумався. Вона жінка вразлива, одначе не позбавлена здорового глузду, і цей її спалах був для нього загадкою. Досі, він не давав їй приводу для— ревнощів і коли, бувало, відверто виявляв своє захоплення гарненькою жінкою, Леслі сприймала це як жарт. "Надто багато нових вражень за такий короткий час",— вирішив Аллен. Він сказав усім, що Леслі стомилася й лягла трохи відпочити, тож вечерю можна починати без неї.