До Дня подяки Аллен нічого не сказав Леслі про свою розмову з Бебкоком і поводився як міг спокійно, так мовби нічого не сталося, мовби й не було отого спалаху істерії на кухні.
І тепер, холодного листопадового дня, коли хлопці в святковому настрої роз'їжджалися на чотири дні по домівках, а по них з Леслі приїхав Конрой, Стренд почував себе досить упевнено. "У Леслі чудовий вигляд,— подумалося йому.— У цьому теплому бежевому пальті з піднятим коміром, що обрамляє її жваве й розрумянене на вітрі обличчя, вона така елегантна, молода,.."
Стренди сіли на заднє сидіння, і, коли Конрой виїхав за ворота в кам'яному мурі, що оточував шкільне подвір'я, Аллен узяв Леслі за руку. Школа залишилася позаду, і він відчув, як йому наче страшний тягар звалився з плечей.
Вихідні, на загальну думку, вдалися на славу. Приїхали Соломо-йй—піній будинок на узбережжі взимку стояв замкнений — і Лінда Робертс, і всі були раді знову зустрітися, і тішилися теплом і сонцем, і з насолодою пйли коктейль на "терасі; овіяній присоленим осіннім вітерцем, що прилітав від спокійного океану. Джіммі прихопив із собою гітару й розважав усіх, а надто Герберта Соломона, наслідуючи деяких особливо крикливих співаків, що приходили найматись до їхньої контори, Хейзен мав вигляд господаря і якщо й хвилювався через свою дружину чи розслідування у Вашінгтоні, то не давав цього взнаки. Леслі взяла із собою фарби й складений мольберт, пішла з Ліндою в дюни й почала малювати пейзаж, якому, Запевнила її Лінда, судилося неодмінно висіти в музеї. Лінда здавалася ще розкішнішою, ніж завжди. Галерея в Парижі, з якою була об'єднана її нью-йоркська галерея, попросила привезти виставку типового американського живопису двадцятого століття, і Лінда щойно одержала останні дві картини з п'ятдесяти, про які вела переговори протягом трьох місяців. Через тиждень вона мала летіти до Франції. Лінда нагадала Леслі про своє запрошення:
— Дорогу мені й моєму помічникові оплачують. Ви будете в мене чудовою помічницею! Коли відкриється виставка, мені буде потрібен американець, який підтримував би мене проти отих неможливих французів. І візьмемо ваш пейзаж з дюнами, а в проспекті напишемо, що ви — наше найновіше, стопроцентно американське відкриття! Бо решта картин підписані прізвищами, які закінчуються на "скі".
Леслі засміялася й відповіла:
— Все це марні мрії, Ліндо. Цього року я вже побувала в Парижі.
— Аллене,— благально мовила Лінда до Стренда,— умовте Леслі, щоб вона погодилася полетіти зі мною!
— Якщо не схоче вона, полечу я,— сказав Аллен.
— Ви зовсім не підходите на роль помічника,— відповіла Лінда.— Ну, Леслі, це ж було б просто чудово!
Та Леслі, сміючись, похитала головою.
— Я жінка, яка ходить на роботу. В понеділок мене чекають у Данберрі чотириста хлопців. Я повинна пояснити їм, що таке ля-бемоль мінор.
Однак Аллен помітив, що Леслі вагається, і вирішив до кінця вихідних сказати їй про директорову пропозицію.
Хейзен — він ходив із Кетлі дивитися на пошкодження, яких тиждень тому завдав причалові шторм,— стояв на терасі в кількох светрах, у теплих вельветових штанях, у.лижній шапочці та цупкій куртці й спостерігав захід сонця. Обличчя в нього розчервонілось од вітру, і здавалося, наче він ніколи в житті не сидів у конторі. Хейзен лагідно всміхався до своїх гостей.
— Було б чудово, якби сюди приїхала й ваша малеча, Леслі... Решта малечі, Джіммі... Я не хочу нікого образити, називаючи їх "малечею". А знаєте, можна зараз зателефонувати їм і привітати зі святом!
— Не варто витрачатися,— заперечив Аллен.— 3 ними все гаразд.
— Пусте!— кинув Хейзен.— Я наполягаю.
Всі зайшли до будинку й почали дзвонити Керолайн в Арізону й Елінор та Джузеппе в Джорджію. Коли вони розмовляли по черзі біля здвоєних апаратів у вітальні та невеликій бібліотеці, в домі стояв справжній гвалт.
Побалакавши спершу з Керолайн, а потім з Елінор, Леслі повеселішала. Всі по черзі привітались по телефону. Тільки один раз сталося замішання, коли Леслі й Аллен розмовляли з Керолайн і Леслі сказала, що вони дуже знудьгувалися за нею, а Керолайн відповіла:
— Істхемптон не для мене. Мені не подобаються тамтешні хлопці.
— Господи, що це означає?— спалахнула Леслі.
Аллен знав, що це означає. Керолайн не забула того вечора у машині, коли Джордж зривав із неї одяг і перебив їй носа. Вона цього не забуде ніколи.
ї— Нічого не. означає,— кинула Керолайн,— Я тут щаслива, як пташка. Арізона — це рай!
Потім усі пішли нагору готуватись до вечері. Соломон із Стрендом спустилися вниз перші, і, поки Стренд стояв перед каміном, у якому вогонь стріляв голубими й зеленими іскрами, Соломон налив собі випити. Вдоволено зітхнувши, Соломон потонув у м'якому кріслі й заговорив про Джіммі. Він розповів Стрендові, що на роботі хлопця всі дуже люблять, і, посміхнувшись, Натякнув, нібито в Джіммі роман з однією з його, Соломонових, зірок на ім'я Джоун Дайєр. Поки в конторі не з'явився Джіммі, він, Соломон, мав, мовляв, чимало клопоту з тією особою...
— Вона стала зовсім іншою жінкою, відколи накинула на хлопця оком, — промовив Соломон:—Я подвою йому платню за відданість фірмі— й за виявлений; героїзм! Вона дивилася на всіх чоловіків у конторі як людожер. На мене теж. Як. тигриця. Про її шаленство у нас ходять легенди. Я вже серйозно міркував про те, щоб позбутися цієї жінки, хоч її платівки розпродуються краще, ніж будь-кого з інших моїх співаків.
— Скільки їй років?— запитав Стренд.
— Тридцять п'ять — тридцять шість.
— Чи не надто молодий він для неї?—Стрендові не сподобалася новина, хоч він і не зміг би пояснити чому.
— Виходить, ні,— відповів Соломон.— Та ви за Джіммі не хвилюйтеся. Він на диво розважливий хлопець, як на свої роки. Хіба він нічого вам про неї не розповідав?
Стренд похитав головою.
— Джіммі не хвалиться своїми успіхами в жінок. Якщо він має чим хвалитися. Наскільки мені відомо, він ще й не знав жінки,
Соломон поблажливо всміхнувся.
— Не бийтеся про це об заклад!
Стренд не усміхнувся.
— У його роки я жінки ще не знав,— зауважив він.
— Різні професії — різна мораль,— сказав Соломон, здвигнувши плечима.