— Бо більше рухаються, — відповів .Стрейд. "Хоч би скоріше всі посходилися, щоб не заглиблюватись у цю розмову!" — подумав він,
— Знаєте, а ви зняли б краватку,— запропонував Хейзен.— У краватці, мабуть ніхто більш не буде, Істхемптон тепер пролетарський. Не такий, який був колись. Мій батько наполягав, Щоб до вечері ми щоразу переодягалися. А тепер тут, носять усе. Зовсім прозорі сукні, джинси, червоні штани, як оце в мене, дідько б їх узяв! Я певен: усе це сповнене найлиховіснішого соціологічного змісту.
— Стренд розв'язав краватку і сховав її до кишені. Він мав дуже тонку шию, і для нього навіть нелегко було знаходити сорочки з таким малим коміром і такими довгими рукавами. Хейзен здивовано подивився на Аллена.
— Я помітив, що ви їсте добре,..
— Як кінь,—докинув,Стренд.
— А все одно такий худий!
— Худючий!
— Я б на це не нарікав. Коли б я їв так, як ви, мене б уже возили на колясці! — Він надпив віскі.— Але у вашій сім'ї ніхто не схильний до повноти.
— Та ні. Правда, Елінор часом сідає на сувору дієту, коли відчуває, що набрала кілька зайвих грамів.
— Сміх, та й годі! — пирхнув Хейзен.— В її роки і з її фігурою!..
У двері подзвонили.
— Гості на вечерю,— сказав Хейзен. — Сподіваюся, ви не дуже знудитесь у їхньому товаристві. Вечірки в Хемптоні. бувають і нудні.
За вечерею господар сидів на чолі столу, праворуч від нього,— Леслі, ліворуч — Керолайн. Дерлі зробила собі високу зачіску. Біля
Керолайн сів хлопець, з яким вона три тижні тому грала в теніс. Аллен задоволено відзначив, що це не той расень Чед чи Бред, проти якого застерігав Хейзен. Поруч нього сиділа дама на прізвище Кол-дуелл — власниця одного з будинків за дюнами. Вона прийшла з чоловіком та дочкою. Цій дівчині відвели місце біля Джіммі — вона була десь одного з ним віку, хоча Стренд ніколи не міг визначити напевне, скільки років тій або тій дівчині. У школі в нього були учениці, що мали — він це добре знав — по шістнадцять років, а виглядали на всі двадцять п'ять. Далі сидів дебелий і жвавий чоловік на прізвище Со-ломон з довгою, прямою сивою чуприною — вона робила його схожим на Джорджа Вашінгтона. Праворуч від Стренда — Лінда Робертс, тепер уже не в дорожніх "лахах", як вона назвала була свій одяг, а в довгій, з оборками рожево-ліловій сукні, що лишала відкритими її худі плечі. Місіс Соломон, гос.тровида,. але приємна жінка, підстрижена під хлопця й дуже засмагла, сиділа ліворуч від Стренда. І нарешті Кол-дуелл, що його відрекомендували як доктора Колдуелла,— середнього віку чоловік зі скорботним, офіційним обличчям посла, якому щойно наказали передати надто непослідовному урядові різку ноту,— замикав товариство за столом, сидячи між Леслі та місіс Соломон. Конрой, хоч він і жив тут-таки, до списку запрошуваних за цей стіл, очевидно, не входив.
Розмова точилася жвава, і Стренд був радий бачити, що Леслі та Керолайн задоволені вечіркою і що дочку Колдуеллів — її запросили навмисне для Джіммі,—здавалося, дуже зацікавило те, що хлопець розповідав їй. Але з їхньої розмови до Стренда долітали тільки окремі слова, бо Лінда Робертс не вмовкала, базікаючи в нього над вухом своїм високим пронизливим голосом.
— Сьогодні я буду нестерпна! — застерегла вона Аллена, коли сідали за стіл.— Я така висотана! Політ через океан — це таки неаби-що.— Лінда щойно повернулася з Франції, де, як вона повідомила, крім роботи в паризькій галереї, вона "просто не могла пропустити" одного весілля.
— Чотириста гостей! — сказала Лінда.— На щастя, не пішов дощ, а то вечірка, в саду обернулася б на стихійне лихо. Що не весілля в червні, то я вимокаю до нитки. І я вже помітила, що коли на весілля доводиться тікати від дощу, то через рік або два неодмінно доходить до розлучення! Рассел розповів мені геть усе про вас, і про вашу чарівну родину, і скільки ви для нього зробили. Ви повинні пишатися своєю дочкою. На її місці я просто заверещала б і впала непритомна. Не знаю, що буде з нашим любим Нью-Йорком! Ніхто вже не зважується носити коштовності. їх поховали у банківських сейфах. Та ще й застрахували.— Вона зітхнула, стенувши своїми худими плечима.— Рассел каже, що ви вчитель історії. Це, мабуть, дуже цікаво! Історія була одним з найулюбленіших моїх предметів у Мічманському університеті, але тепер я не читаю навіть газет — тільки світську хроніку та кіноогляди. Все інше таке похмуре!.. Пробачте мені, я насилу розмовляю, така виснажена. Аеропорти — це ж пекло! А найгірший — Ф'юмічіно. Це я через нього майже перестала літати до Рима. Тепер усі подорожують, подорожують — у першому класі можеш побачити иайхимєрні-ших людей. Мій чоловік уже зібрався був купити реактивний літак, та помер. Я дуже люблю приземлятись у Ніцці. Аеропорт просто біля моря, і почуваєш себе, як за добрих давніх часів, коли до Європи плавали на розкішних океанських лайнерах, де об одинадцятій годині милі стюарди розносили вздовж шезлонгів бульйон... А тепер уже немає тих чудових італійських кораблів. О, спагєтті — страва богів! Не хочу здатися старомодною, але прогрес теж повинен мати якісь межі. Вони вже довели Лазуровий берег до того, що він тепер скидається на Майамі-Біч, але я з аеропорту відразу шасть до свого гніздечка — це в горах, біля Мужена,— і нікуди з нього ногою не ступну, хіба що вийду погуляти в своєму саду. Ви ж знаєте Мужен, містере Стренд, чи не так?
— Аллен,— галантно Швив Стренд, подумавши про те, з якою , ж тоді швидкістю і як довго розмовляє місіс Робертс, коли вона не висмажена перельотом через океан.
— Аллен! — проказала вона за ним.— Колись я мала кавалера з таким ім'ям. То був юнак просто неземної краси. Його завжди питали, чи не хоче він зніматись у кіно. Але він надто серйозно захоплювався кінними перегонами. А коли я вийшла заміж за свого чоловіка, він. так занепав духом, що одружився з жінкою, яка уже вчетверте була розлучена. Вона одержувала величезні аліменти! Він приїжджав з нею до нас у гості, і три дні Аллен ходив коло мене як хмара. Ми вже натякали, ніби збираємося до Іскії, щоб якось викурити їх із дому. Вульгарна штучка, та його дружина. Уявляєте собі, засмагала без ліфчика! Ви знаєте, вона до нестями пишалася своїми грудьми. Вона починала на стадіоні Техаського університету — стрибала там перед глядачами й давала сигнал, коли треба плескати, а її перший чоловік грав у футбол за "Даллас" і весь час її лупцював. Я не знайшла в своєму серці сили, щоб засудити його. Ви й ваша чарівна дружина —господи, вона ж просто диво! — ви повинні приїхати до мене в Мужен. Ви часто буваєте у Франції?