— Доброго ранку, сер!— Ронні подав Хейзенові ловецьку рукавицю з кишенею.
Коли вони зійшли з алеї на моріжок, Хейзен засунув долоню в кишеню своєї рукавиці. Він позначив свою "базу" рушником, а Ронні з дуже поважним виглядом відійшов на. відстань кидка. Хейзен, стоячи за своїм рушником, трохи нахиливсь і приготувався ловити. Стренд став позад нього, ледь стримуючи усмішку.
— У тебе п'ять пробних кидків, Ронні!—гукнув хлопцеві Хейзен.— Потім почнемо гру. Сигнали як завжди. Один палець — стій, два — кидай, три— біжи.
— Гаразд, сер,— кивнув головою Ронні. Він майстерно подавгм'яч, зробив кілька швидких перебіжок і врешті різко крутнувся на місці, перше ніж обернутись і знов ударити по м'ячу.
Стренд упізнав стиль "Янкі" — він не раз бачив цю команду по телебаченню. Хлопець вочевидь захоплювався Луїсом Тіантом, старим кубинським бейсболістом, що робив подачі особливо вишукано. Алленові знов довелося стримати усмішку.
Після п'ятого кидка Стренд гукнув:
— Гра!
— Пильнуй, хлопче!— гукнув Хейзен.
Ронні нахилився, видивляючись на "базу", точнісінько, як Тіант, підняв ліву ногу й кинув.
— Один!— крикнув Стренд, помалу входячи в азарт гри.
Хейзен сердито глянув через плече.
— Що таке? Може, ви осліпли? Чи не збираєтесь ви призначати нам кутові?
— М'яч у грі!—голосно сказав Стренд.
Хейзен весело підморгнув йому і повернувся до хлопця.
Через п'ятнадцять хвилин Аллен щедро нарахував уже десять подач проти чотирьох перебіжок. Хейзен випростався, підійшов до Ронні й потис йому руку.
— Добре граєш, Ронні!—сказав він.— Ще десять років — і ти готовий кандидат до вищої ліги.— Потім віддав хлопцеві рукавицю, і той уперше всміхнувся.
Хейзен зі Стрендом пішли до будинку.
— Гарно пограли,— зауважив Стренд.
— Ронні славний хлопець,— недбало кинув Хейзен.— Одначе бейсболістом ніколи не стане. Йому щоразу не вистачає якихось півсекунди. Тим-то жодних шансів у нього нема. Тяжкий буде для нього той день, коли він це зрозуміє. Колись я дуже любив бейсбол, але потім настав день, коли нутром відчув, що довіку не навчуся робити перебіжки. І пішов у хокей. Я мав необхідні дані...— Він якось неприємно посміхнувся.— Грубість і хитрість!.. Дякую за те, що посудили! До зустрічі за ленчем! Піду зараз прийму душ. Ви собі не уявляєте, яка то важка робота— цілих десять хвилин стояти із зігнутими коліньми.— І він звернув до свого крила будинку.
Стренд не пішов у спальню, де дружина, мабуть, і досі втішалася тим, що цього суботнього ранку їй нічого не треба робити. Він не був готовий розмовляти з Леслі. Натомість Аллен рушив до басейну й побачив там Елінор та Джіммі— вони приймали сонячні ванни.
Елінор у бікіні лежала долілиць на підстилці, а Джіммі, присівши навпочіпки, втирав їй у спину лосьйон. Вона розв'язала поворозки ліфчика, щоб і смужки не лишилося без засмаги, і її поза — було видно майже всі груди — видалася Алленові непристойною. Тонкий стан, округлі стегна й атласна шкіра — все тіло Елінор бентежно нагадувало йому її матір. Змірявши дочку поглядом, Аллен сів поруч на низеньку лавку й задивився в океан. Джіммі з Елінор грали в словесну гру: вони по черзі називали літери, і вигравав той, хто змушував суперника поставити таку літеру, яка завершила б слово.
— "Л",— сказала Елінор.— Привіт, тату! Як там почуває себе "Міс Уїмблдон вісімдесят четвертого року"?
— Примушує хлопців бігати,— відповів Аллен, сподіваючись, що дочка зав'яже ліфчик.
— "І",— кинув Джіммі.
— Ясно, Джіммі!—зауважила Елінор. Потім до батька:—Ми всі хором повинні подякувати отим терористам з Центрального парку за цю розкіш... "Ч", Джіммі... А я й досі не бачила нашого гостинного господаря! Які розваги він нам запропонує?
— Ленч,— сказав Аллен.
— Шкода!—зітхнула Елінор.— Ти вибачишся перед ним за мене? У барі "Боббі" я випадково зустрілася з одним чоловіком, він заїде сюди й повезе мене на ленч з літераторами. Він пише вірші. Для невеликих журналів. Не дивись так приголомшено, тату!— засміялася вона.— Поезія досить слабенька, зате він має постійну роботу... "Ч", Джіммі.
— Випадково познайомилася!— перекривив сестру Джіммі,— Тільки чогось він тебе вчора ждав та все зітхав!.. "Б".
— Ох і підступний ти, Джіммі!
Аллен не міг збагнути, чому саме Елінор назвала Джіммі підступним— через те, що "підловив" її в грі, чи через те, що здогадався: учорашня зустріч у барі була не випадкова.
— Розумний ти хлопець,— зітхнула Елінор,— що правда, то правда. Яке має бути слово?
— "Лічба"!— переможно сказав Джіммі.
— Виграв,— мовила Елінор. — Обрид ти мені зі своїми словами. Він щоразу в мене виграє!—звернулась вона до батька.— А ви всі вдома кажете, що я гостра на язик.
— Готово,—сказав Джіммі, затикаючи пляшечку з лосьйоном.— Пограємо ще?
— Тільки не зараз,— відповіла Елінор.— Сонце дуже шкварить. Я геть спечуся, поки мій кавалер приїде по мене.
— Тоді я трохи поплаваю в басейні,— мовив Джіммі і встав. Він був високий на зріст, худий, як і його батько,— аж ребра видно,— а з-під чорних навислих брів стримів гачкуватий ніс. Без особливої радості Аллен порівняв сина з юнаками, яких щойно спостерігав на корті. Ті були хоч і худі, зате м'язисті, а Джіммі просто худий, і на корті він, очевидно, не витримав би й одного сету. Для Джіммі фізичні вправи були не що інше, як "марний піт і вкорочення життя". Коли Керолайн допікала брата за те, що він усе життя сидить, Джіммі відповідав словами Кіплінга, сказаними про англійських джентльменів, які захоплювалися спортом: "Вишукані дурні на крикетних гонах, зака-ляні телепні на футбольнім полі". А втім, подумав Аллен, Джіммі бодай не загрожує небезпека, що Хейзен спробує послати його в коледж на спортивну стипендію.
Джіммі стрибнув у басейн і, здіймаючи бризки, поплив таким чудернацьким стилем, що Аллен навіть не взявся б його описати.
— Хто цей кавалер, як ти його називаєш, що має приїхати по тебе?— запитав Ален дочку.
— Ти його не знаєш,— відповіла Елінор.
— Це той, про кого ти розповідала мені? Який був на грецькому острові?
Елінор на мить завагалася.
— Той самий,— нарешті сказала вона.— Він подумав, що для нас непогано буде зустрітися на нейтральній території. Можеш з ним не бачитись, якщо не хочеш.