Ґесті Леньйон".
Вичерпне свідчення щодо всіх обставин цієї історії, залишене Генрі Джекілом
Я народився року 18... Природні здібності, працьовитість, коло розважливих і доброчесних товаришів, здавалося, цілком забезпечували мені гідне й визначне майбутнє. При цьому найгіршою моєю вадою була певна нетерплячість і легковажність, що допомагала б щасливо жити багатьом, але не узгоджувалася з моїм бажанням вивищуватися над іншими і неодмінно зберігати на людях серйозну міну. Я став приховувати свої розваги і тому, добігши зрілих літ і ствердившись у світі, я вже призвичаївся до глибокої роздвоєності власного життя. Багато хто тільки пишався б такою розкиданістю вподобань, але я зі своїх висот уважав таке за майже смертельну неславу. Я водночас жив високими прагненнями й сягав глибин занепаду в гріхах. Це й зробило мене тим, ким я є нині, і розколина між царинами добра і зла пролягла в мені глибше, аніж у більшості людей, також роздвоєних за своєю природою. Через те на мені значно дужче позначився той суворий закон життя, що лежить в основі релігії і становить одне з найголовніших джерел страждання. Проте хоч я і жив подвійним життям, та аж ніяк не був лицеміром: обидва вияви мого єства були цілком щирі, я був собою і тоді, коли відкидав будь-який стрим і віддавався ганебним вадам, і тоді, коли працював в ім'я поступу науки й зменшення людських страждань. Сталося так, що напрям моїх наукових досліджень, скерованих на вивчення таємничого й трансцендентного, допоміг мені усвідомити цю нескінченну війну між складниками моєї натури. Розглядаючи речі як з погляду розуму, так і з погляду моралі, я поступово наближався до розуміння тієї істини, якій завдячую теперішню жахливу катастрофу, людина містить у собі не одну істоту, а дві. Я кажу дві, бо стан мого власного знання не дає мені просунутися далі від цієї точки. Але інші, ті, що прийдуть по мені, просунуться далі за мене, і я ризикну передбачити, що людину кінець кінцем розглядатимуть як своєрідну громаду, в якій співіснують різноманітні, неподібні й незалежні один від одного мешканці. А я, виходячи з самої природи мого життя, здобувся на беззаперечний поступ тільки в одному керункові. У власній своїй особі я навчився розрізняти з морального погляду просту двоїстість людини; і з двох моїх натур я не міг ототожнити себе з жодною окремо, бо я підставово поєднував дві водночас; і вже на дуже ранній стадії, ще до того, як мої наукові відкриття вказали на неспростовну можливість такого дива, я привчився тішитись улюбленою мрією про виокремлення цих двох складників. Я казав собі: коли кожного з них розселити по окремішніх особистостях, то життя вивільниться від того, що робить його нестерпним; зло, позбувшись високих поривань і докорів сумління кращого свого двійника, зможе простувати власним шляхом; добро, вже не скуте каяттям та неславою чужого для нього зла, вільно тішитиметься своїми чеснотами. Прокляттям для людства було те, що ці два несполучні первні виявилися скутими разом у лоні свідомості, смертельно ворогуючи один з одним. То що, коли нарешті роз'єднати їх?
Дійшовши такого висновку, я переніс об'єкт свого вивчення на лабораторний стіл. Глибше, аніж будь-хто до мене, я проник у тремку безтілесність, етерову плинність цього, на позір такого міцного, тіла, що править нам за оболонку. При цьому я відкрив певні чинники, здатні струсити й зірвати цю оболонку так, як ото вітер бгає і рве фіранку. З двох поважних причин я не заглиблюватимуся в деталі у цій науковій частині моєї сповіді. По-перше, я зрозумів, що цей тягар чи прокляття має довіку тяжіти над людиною, і будь-яка спроба його позбутися призведе тільки до того, що він повернеться найнесподіванішим і найжахливішим чином. По-друге, з моєї розповіді стане зрозуміло, що мої відкриття, — на жаль! — не дійшли свого завершення. Тож досить буде просто повідомити, що я не лише навчився вивільняти моє природне тіло від нашарування світлих сил, які творять душу, а й скомпонував препарат, що міг позбавити ці сили їхньої зверхності й витворити іншу зовнішність і поставу, аж ніяк не менш природні для мене, бо вони були виразом та відображенням темних первнів моєї душі.
Я довго вагався, перш ніж випробувати цю теорію-на практиці. Я добре розумів, що важу життям: препарат, який має таку могутню силу над самою твердинею особистості, за найменшого передозування чи й просто вжитий у невідповідний час, легко міг цілковито знищити ту оболонку, яку я прагнув змінити. Та спокуса настільки видатного й великого відкриття переважила мої побоювання. Лишалося приготувати сам препарат, я закупив к однієї фармацевтичної фірми велику кількість особливої солі, що,, як я знав з моїх дослідів, була останнім необхідним складником, і однієї нещасливої ночі змішав усі речовини, простежив, як вони киплять і димують у шклянці, а коли реакція припинилася, я, відчувши приплив відваги, одним ковтком спожив це питво.
Мене охопив пекучий біль, кістки мої тріщали, страшенно нудило, а душу опосів жах, дужчий, аніж у годину народження або смерті. Тоді муки потроху вгамувалися і я став повертатись до тями, наче після тяжкої недуги. В моїх відчуттях було щось дивне, щось невимовно нове й тому неймовірно приємне. Я почувався молодшим, легшим, розкутішим, безтурботним, вільним від пут обов'язку, душа моя тішилася свободою від будь-якої моралі. З перших подихів мого нового життя я відчув себе порочнішим, десятикратне порочнішим, я став невільником свого злого первня і така думка тоді п'янила мене, наче вино. Я простяг руку, розкошуючи свіжістю своїх відчуттів, і зробивши цей рух, раптом зрозумів, що змалів у розмірах.
Тоді в моєму кабінеті ще не було люстра, поруч з яким я пишу нині ці рядки, — його я встановив згодом, саме для того, щоб спостерігати свої перетворення. Ніч тим часом добігала кінця, благословлялося на світ, усі пожильці мого дому ще міцно спали, — і я наважився на першу пригоду в моїй новій подобизні, рушивши до своєї спальні. Коли я переходив через подвір'я, сузір'я дивились на мене згори — на перше створіння такого штибу, відколи вони заступили на свої безсонні чати, думалося мені! Я прокрався коридорами, ще чужинець у власній оселі і, ввійшовши до своєї спальні, вперше побачив обличчя Едварда Гайда.