Хатина дядька Тома

Страница 4 из 120

Гарриет Элизабет Бичер-Стоу

Заспокоєна впевненим тоном господині, Еліза швидко і вправно заходилась чепурити її, вже й сама сміючись із свого недавнього переляку.

Місіс Шелбі, нічого не знаючи про чоловікові скрутні обставини й цілком покладаючись на його добру вдачу, анітрохи не покривила душею, рішуче відкинувши Елізині здогади. Вона й справді не надала їм ніякої ваги і, заклопотана приготуванням до виїзду в гості, дуже скоро й думати про все те забула.

Розділ II

МАТИ

Елізу від самого дитинства виховувала господиня, і дівчинка завжди була її улюбленицею і пестункою.

Ті, кому траплялося подорожувати американським Півднем, мабуть, не раз помічали оту особливу зграбність, оту співучість мови та елегантність рухів, що здебільшого вирізняють квартеронок і мулаток з поміж інших жінок. До цієї природної грації квартеронок часто долучається своя особлива зваба, а що вже вродливі вони, то нема чого й казати.

Еліза, як оце її щойно змальовано, теж не витвір нашої уяви – така вона лишилась у нашій пам'яті, відколи ми бачили її багато років тому в Кентуккі.

Живучи під дбайливим крильцем господині, Еліза досягла повноліття, не зазнавши лиха, що випадає на долю більшості вродливих рабинь, для яких краса так часто буває фатальною. її віддали заміж за вродливого й здібного молодого мулата, раба з сусіднього маєтку, на ім'я Джордж Гарріс.

Господар цього молодика послав його в найми на джутову фабрику, де своєю вправністю і кмітливістю він скоро здобув собі славу чудового майстра. Джордж змайстрував машину очищати коноплі, що, зважаючи на мізерну освіту й підневільний стан винахідника, являла собою справжній витвір технічного генія, не гірший від бавовноочисника Уітні1.

1 Таку машину справді винайшов один темношкірий робітник у штаті Кентуккі. (Примітка автора)

Гарний на вроду, з приємними манерами" він був загальним улюбленцем на фабриці. Та оскільки перед лицем закону цей молодик вважався не за людину, а лише за річ, то всі його видатні здібності підлягали владі грубого, обмеженого й свавільного господаря. Оцей то пан прочувши про те, якого шуму наробив Джорджів винахід, власною персоною приїхав на фабрику, щоб побачити, що там вигадала його наділена розумом худобина. Власник фабрики захоплено вітав його й поздоровив з тим, що він має такого тямущого раба.

Господаря провели в цех, і Джордж показав йому свою машину. Радісно збуджений, він говорив так вільно, тримався з такою гідністю, був такий мужній та гарний на вигляд, що господаря охопило прикре відчуття приниження. Справді, з якої б то речі його раб мав роз'їжджати по країні винаходити машини й не схиляти голови перед панами? Ось він покладе цьому край. Забере його назад і змусить копати й шарувати землю, а там, мовляв, "побачимо, де подінеться його гонор".

І власник фабрики, і всі робітники, що були при цьому, аж заніміли з подиву, коли він раптом зажадав Джорджеву платню і сповістив про свій намір забрати його додому.

– Але ж, містере Гарріс,– спробував заперечити власник фабрики,– чи не буде це трохи зопалу?

– А хоч би й так? Адже він м і й!

– Ми можемо збільшити йому платню, шановний пане.

– Не про те йдеться. Ні до чого мені віддавати в найми своїх рабів, коли я сам цього не хочу.

– Але ж він показав себе таким здібним робітником!

– Може, й так. А от у мене в маєтку, мушу вам сказати, він ніколи не був дуже здібний, хоч би до якого діла я його приставляв.

– Та він же сам придумав он яку машину!– досить необачно докинув один робітник.

– Атож! Машину, що заощаджує працю, еге? Чого ж би ще від нього чекати! Тільки негр і міг до такого додуматись, будьте певні. Та вони самі тільки те й роблять, що заощаджують працю, всі як є. Ні, він тут не залишиться!

Джордж стояв мов громом уражений, так зненацька почувши присуд влади, що їй, як він знав, марно було опиратися. Він згорнув руки, міцно стулив уста, але в грудях у нього бурхав справжній вир гірких почуттів, і гаряча кров стугоніла в жилах. Віддих його уривався, а великі темні очі палали, мов дві жарини. Він, певно, не стримався б від якогось небезпечного вибуху, коли б не добросердий власник фабрики, що торкнув його за руку і тихенько промовив:

– Не супереч, Джордже, їдь поки що з ним. А ми спробуємо допомогти тобі.

Свавільний пан помітив це і хоч не дочув шепоту, однак збагнув, про що йдеться; а тому ще дужче затявся і твердо вирішив не попускати влади над своєю жертвою.

Джорджа відвезли додому і звеліли робити найтяжчу, найбруднішу роботу на фермі. Він ані словом не виказував свого невдоволення, проте була й інша мова, яку несила приховати,– мова палючих очей та смутного й нахмуреного чола, і ті прояви щонайпевніше говорили: ця людина ніколи не стане річчю.

Саме тієї щасливої пори, коли він працював на фабриці, Джордж і познайомився із своєю майбутньою дружиною. У той час, завдяки великій довірі й прихильності власника фабрики, він був сам собі господар і міг ходити куди заманеться. Місіс Шелбі дуже схвалювала цей шлюб; по жіночому охоча до весільних клопотів, вона щиро тішилася, віддаючи свою милу пестунку за юнака, не нижчого від неї становищем, що був начебто цілком їй до пари з усіх поглядів. Отож їх повінчали у великій вітальні панського будинку, і господиня сама оздобила розкішні коси нареченої апельсиновим цвітом і накинула на них шлюбну фату – мабуть, цей убір ніколи ще не лягав на прекраснішу голівку. Нічого не бракувало на тому весіллі: ні білих рукавичок, ні пирогів, ні вина, ані гостей, що захоплено вихваляли красу нареченої та ласку і щедрість її пані.

Рік чи два Еліза часто бачилася з чоловіком, і ніщо не затьмарювало їхнього щастя, крім смерті двох малих діточок, в яких Еліза душі нечула й так за ними побивалась, аж господиня взялася по материнському лагідно розраджувати її, щоб угамувати ті буйні переживання і підкорити їх розумові.

Коли народився маленький Гаррі, Еліза поступово одійшла і заспокоїлася; під життєдайним впливом цього нового єства рани її загоїлись, нерви зцілилися, і вона жила собі, не знаючи лиха, доки її чоловіка раптом забрали від добросердого власника фабрики й кинули під залізну руку законного господаря.