– Гей, хлопці,– сказав Гейлі, швидко підходячи до них,– сподіваюся, ви тут у мене всі р доброму настрої і не журитесь. Щоб я не бачив кислих облич, зрозуміло? Не журіться, хлопці! Будьте до мене по доброму, то й вам буде добре.
"Хлопці" озвалися своїм незмінним "Еге ж, пане", вікодавнім словом стражденної Африки, але треба сказати, що вигляд у них був при цьому не надто радісний. Кожен з них мав свої невеличкі химери: той любив свою дружину, той – матір, а той – сестру чи дітей, з якими їх щойно розлучили назавжди, і хоч кривдники їхні жадали од них веселощів, звеселити їх так скоро було неможливо.
– Я маю жінку,– поклавши Томові на коліно закуту руку, промовив один, що значився у списку як "Джон, тридцяти років".– То вона й досі нічого не знає, бідолашна.
– А де вона живе? – спитав Том.
– В одному заїзді, тут недалеко по річці,– відказав Джон.– Якби ж то мені ще хоч разочок її побачити! – додав він.
Нещасний Джон! Його бажання було цілком природне і сльози текли з його очей так само природно, як і в першого ліпшого білого.
Засмучений Том тяжко зітхнув і спробував хоч якось його розрадити.
А нагорі" в каютах, сиділи батьки й матері, щасливі подружжя, і коло них пурхали веселі діти, схожі на різнобарвних метеликів, і життя було легке й безжурне.
– Ой мамо! – сказав один хлопчик, щойно прибігши з нижньої палуби.–нами їде работорговець, а там унизу в нього четверо чи п'ятеро негрів.
– От бідолашні! – мовила його мати з жалістю і обуренням.
– Що м таке? – спитала інша дама.
– Внизу їде кілька нещасних рабів,– відказала хлопчикова мати.
– І всі в кайданах,– докинув хлопчик.
– Яка ганьба для нашої країни, що ми й досі бачимо таке! – мовила та дама.
– Е, тут можна багато чого сказати і за, і проти,– обізвалася благородна пані, що сиділа біля дверей своєї каюти з шитвом у руках, тим часом як її маленькі хлопчик та дівчинка гралися поряд.– Я бувала на Півдні і мушу вам сказати, що як на мене, то неграм воля ні до чого, так їм живеться краще.
– З одного боку воно, може, й правда. Не заперечую, є негри, яким живеться непогано,– визнала дама, що говорила перед нею.– Та, на мій погляд, найстрашніше в рабстві – це наруга над людськими почуттями, ось, приміром, коли розлучають сім'ї.
– Авжеж, це справді недобре,– погодилась її співрозмовниця, піднімаючи перед себе дитяче платтячко, що його тільки но скінчила шити, і пильно роздивляючись оздоби на ньому.– Та, мабуть, таке трапляється не дуже часто.
– Ого, ще й як часто! – гаряче заперечила перша дама.– Я багато років жила в Кентуккі й Вірджинії і бачила чимало такого, від чого аж серце кров'ю обкипало. Що б ви сказали, голубонько, якби оцих ваших двох діточок забрали від вас і продали не знати куди?
– Не можна порівнювати наші почуття з їхніми,–відказала друга дама, перебираючи клубки ниток на колінах.
– Ну, коли ви так кажете, шановна, то, певно, зовсім не знаєте цих людей,– із запалом мовила перша дама.– А от я народилася й виросла серед них. І добре знаю, що почуття в них такі самі, як і в нас, а може, навіть і глибші.
– Он як! – озвалась її співрозмовниця, а тоді позіхнула, виглянула у віконце каюти і нарешті закінчила тим, з чого почала: – І все ж, як на мене, воля їм ні до чого.
– Що й казати, сама доля судила африканцям бути рабами й коритися своїм господарям,– докинув поважний пан у чорному, що сидів біля дверей.
– От і чудово! – обізвався довготелесий чоловік, який стояв неподалік.– Нумо всі торгувати неграми, коли вже сама доля так судила! Що ви на це скажете, чужинцю? – обернувся він до Гейлі, що, застромивши руки в кишені, стояв осторонь і уважно прислухався до розмови.– Атож,– провадив далі довготелесий,– ми повинні слухатись велінь долі. Негрів треба продавати, міняти, кривдити, на те ж їх і створено. Дуже дотепний доказ, правда ж, чужинцю? – знову звернувся він до Гейлі.
– Ніколи про це е думав,– відказав Гейлі.– Я людина темна, красно балакати не вмію. А до торгівлі пристав лиш на те, щоб заробляти собі на прожиток. Коли воно й погано, я ще, мабуть, встигну покаятись.
– А тим часом навіщо завдавати собі клопоту, правда ж?
І довготелесий незнайомець – то був не хто інший, як чесний скотар, з яким ми познайомили читача в кентуккійській таверні,– сів і закурив сигару. На його довгастому сухорлявому обличчі блукала дивна усмішка.
Раптом пароплав зупинився, і всі, як звичайно, подались на палубу глянути, що то за пристань.
Тільки но з пароплава спустили сходні, як на борт швидко збігла якась чорношкіра жінка. Вона стрілою увігналася в натовп, за мить опинилась на нижній палубі, де сидів гурт невільників, і з гіркими риданнями кинулася на шию бідоласі, що його продали як "Джона, тридцяти років". То був її чоловік.
Цю сцену спостерігав високий молодий пан з чутливим та виразним обличчям. Раптом він обернувся до ( Гейлі, що стояв поряд, і хрипким від хвилювання голо сом сказав;
– Чоловіче добрий, як ви можете, як ви смієте торгувати людьми? Погляньте на цих нещасних! Ось я тішуся собі з того, що їду додому, до жінки й дитини. Але ж той самий дзвін, що звелить пароплавові везти мене до них, назавжди розлучить цього знедоленого чоловіка з його дружиною. Бійтеся бога, ще відплатиться вам за все!
Торговець мовчки відвернувся і перейшов на другий кінець палуби. Там він дістав з кишені записник і зайнявся підрахунками, до яких так часто вдаються, щоб заспокоїти нечисте сумління.
Тим часом пароплав повільно одійшов від берега, і на ньому знову стало весело, як і раніш. Чоловіки тинялися по палубі, розмовляли, читали, курили. Жінки шили, діти гралися, а пароплав сунув собі далі.
Одного ранку, коли він зупинився біля пристані якогось містечка в Кентуккі, Гейлі зійшов на берег в одній невеличкій справі.
Том, хоч він і мав на ногах кайдани, міг помалу ходити. Отож він пришкандибав до поруччя і став, байдужно втупивши очі перед себе. Через деякий час він побачив торговця, що хутко простував назад, ведучи за собою чорношкіру жінку з малим дитинчам на руках. Вона була пристойно вдягнена, і за нею слідував негр, несучи невелику скриньку. Жінка йшла весело, балакаючи про щось із чоловіком, що ніс її скриньку, і так само піднялася сходнями. Задзвонив дзвін, засичала пара, машина застогнала, крекнула, і пароплав рушив далі за водою.