– І все таки жаль бере, коли подумаєш, що такого от доброго, сумирного чоловіка, як цей Том, везуть на пониззя і що він має сконати десь на цукровій плантації.
– Е ні, йому світить краща доля. Я дав слово добре з ним повестися. Влаштую його слугою в якусь поважну старосвітську родину, і нехай лиш він звикне до того повітря й мине пропасниці, то житиме так, як тамтешнім неграм і не снилося.
– Здається, він має тут жінку й дітей?
– Еге ж. Та дарма, знайде там собі іншу. Чого вже чого, а жіноцтва того на світі скрізь вистачає,– відказав Гейлі.
Поки точилася ця розмова, Том сидів у гіркій зажурі на візку перед дверима кузні. Раптом він зачув позад себе швидкий уривчастий стукіт кінських копит і не встиг отямитися з подиву, як юний панич Джордж скочив на візок, кинувся йому на шию і зі слізьми на очах гнівно заговорив:
– Це ж справжня підлота! Нехай вони там кажуть, що хочуть, а це підлота, мерзота, ганьба! Якби я був дорослий, вони б ніколи цього не зробили, о ні! – промовляв Джордж, насилу тамуючи ридання.
– Паничу Джордж! Який же я радий! – мовив Том.– Мені було так тяжко їхати, не попрощавшися з вами. Ви собі й не уявляєте, який я радий!
Він ворухнув ногами, і Джордж побачив на ньому кайдани.
– Яка ганьба!–вигукнув він, стискаючи кулаки.–. Де він, цей негідник? Ось я йому зараз покажу!..
– Ні, ні, паничу Джордж! Не треба так кричати. Ви тільки дужче розлютите його, і тоді мені добра не ждати.
– Ну гаразд, не буду, коли вже ти просиш. Але ж подумати тільки – чи це не ганьба? Не послати по мене, не сказати ані слова! Коли б не Том Лінкольн, я б і досі нічого не знав. Ну та й завдав же я їм чосу, як приїхав додому, будь певен!
– Даремно ви так, паничу Джордж.
– Не можу я цього знести! Кажу ж тобі, це ганьба!.. А знаєш, дядечку Томе,– раптом мовив він, обернувшись спиною до кузні й прибравши таємничого вигляду,– я привіз тобі свій долар!
– Та що ви, паничу Джордж! Я й подумати не можу, щоб узяти його од вас, нізащо в світі! – зворушено відказав Том.
– Ні, ти візьмеш його! – наполягав Джордж.– Ось поглянь. Я сказав про це тітоньці Хлої, то вона мені порадила пробити в ньому дірочку й засилити туди
шнурка, щоб ти міг носити його на шиї і ніхто цього не бачив. А то цей підлий мерзотник ще забере його в тебе... Чуєш, Томе, мені аж руки сверблять натовкти йому пику! То була б для мене така приємність! ,
– Ні, ні, паничу Джордж, не треба. Мені від того добра не буде.
– Ну гаразд, хай по твоєму,– мовив Джордж, заклопотано пов'язуючи йому на шию шнурок з доларом. А тепер застебни куртку, отак, та бережи його як слід.
І щоразу, як подивишся на нього, згадуй, що я неодмінно приїду по тебе й заберу додому. Ми з тітонькою Хлоєю сьогодні розмовляли про це. То я сказав їй, щоб вона не побивалась так, бо я сам про все подбаю і не дам батькові жити, доки він не викупить тебе.
– Ой паничу Джордж, негоже так говорити про батька!
– Та ну, дядечку Томе, хіба ж я сказав щось погане?
– А тепер, паничу Джордж, послухайте мене,– мовив Том.– Будьте завжди добрим хлопчиком і не забувайте, скільки на вас покладають надій. Ніколи не цурайтеся матері. Не треба наслідувати тих дурноверхих хлопців, що уявляють себе надто дорослими й не хочуть слухатися своїх матерів. Пам'ятайте, паничу Джордж, доля дає нам багато чого прекрасного, але мати в кожного з нас лиш одна. Другої у вас ніколи не буде, хоч би ви прожили й сто років. Отож бережіть її і ростіть їй на втіху, любий ви мій хлопчику. Обіцяєте мені, правда ж?
– Так, дядечку Томе,– поважно відказав Джордж.–Я б у д у доброю людиною, даю тобі слово. Ти не журись, я неодмінно визволю тебе і привезу назад. Я вже казав тітоньці Хлої сьогодні вранці, що коли виросту, то поставлю тобі новий будинок, і ти матимеш справжню вітальню з килимом на підлозі. Атож, ти ще поживеш по людському!
Тим часом у дверях кузні з'явився Гейлі, тримаючи в руках кайдани.
– Слухайте, пане,– згорда мовив до нього Джордж,– ось я розкажу сьогодні батькові й матері, як ви поводитесь із дядечком Томом.
– Зробіть ласку,– відказав торговець.
– Певно, вам має бути соромно все своє життя торгувати людьми й держати їх у путах, наче худобу. Як на мене, це просто мерзота! – сказав Джордж.
– Поки ви, великі пани, купуєте їх, то і я не гірший од вас,– відрубав Гейлі.– Що купувати, що продавати – однакова мерзота.
– Я ніколи не робитиму ні того, ні другого, як виросту,– мовив Джордж.– Сьогодні мені вперше стало соромно, що я кентуккієць. А досі я пишався цим.
Джордж випростався в сідлі й оглядівся довкола, ніби хотів побачити, яке враження справила його промова на штат Кентуккі.
– Ну що ж, прощавай, дядечку Томе,– сказав він нарешті.– Вище голову, не журись!
– Прощавайте, паничу Джордж,– озвався дядечко Том, з любов'ю дивлячись на нього.– Щасти вам доле!.. Небагато таких у Кентуккі, як ви, їй право – мовив він од щирого серця, коли простодушне хлоп'яче обличчя зникло з очей.
Джордж був уже далеко, а Том усе дивився йому вслід, аж поки завмер удалині стукіт копит його коня – останній звук рідного краю. Та на серці в Тома потепліло, неначе зігрів його той неоціненний долар, почеплений йому на шию дитячими рученятами. Том підніс руку і притиснув ту пам'ятку до грудей.
– Ну ось що, Томе,– сказав Гейлі, підходячи до візка й кидаючи в нього наручники – Я не збираюся тебе кривдити і взагалі не маю звичаю кривдити своїх негрів. Але щоб ти знав: будеш сам по доброму, то й тобі буде добре. Я ніколи не утискаю своїх негрів і роблю для них усе, що можу. Отож сідай собі зручніше і не думай навіть зі мною хитрувати. Всі ваші штуки я знаю чудово, і мене ними не обдуриш. Якщо мої негри сумирні і не тікають, їм живеться непогано. Ну, а як ні, тоді вже хай нарікають на себе, я тут ні до чого.
Том запевнив Гейлі, що він і думки не має тікати. Та й, по правді, зайва то була пересторога щодо людини, закутої у важкі залізці кайдани. Просто містер Гейлі звик уже починати стосунки із своїм товаром з отаких невеликих проповідей, що мали, як він сподівався, підбадьорити й звеселити невільників.
А тепер ми на час залишимо дядечка Тома, щоб простежити долі інших героїв нашої розповіді.