Досить було перевести погляд з хлопчика на неї, щоб зрозуміти: то його мати. Ті самі глибочезні темні очі під довгими віями; ті самі пишні й шовковисті чорні кучері. Легкі рум'янці на її смаглявому обличчі враз проступили дужче, коли вона побачила незнайомого чоловіка, що пильно й зухвало розглядав її, не приховуючи свого захоплення. Сукня була на ній як облипла й вигідно окреслювала її гарну постать. Тендітні руки й стрункі ноги також не уникнули гострого ока торговця, що звик за одним поглядом складати ціну доброму людському товарові.
– Чого тобі, Елізо? – спитав господар, коли вона зупинилась і нерішуче поглянула на нього.
– Даруйте, пане, я шукала Гаррі.
Хлопчик підскочив до неї, показуючи свої набутки, що їх поскладав у пелену платтячка.
– Ну, то забирай його,– сказав містер Шелбі. Підхопивши дитину на руки, вона квапливо подалася з кімнати.
– Бий мене сила божа! – вигукнув торговець, у захваті обертаючись до господаря.– Оце ви маєте товар! Та за цю дівулю в Орлеані хоч сьогодні можна хапнути ціле багатство. Я ж сам бачив, як там платили по тисячі й більше за жінок, аніскілечки не кращих.
– Я не хочу наживати на ній багатства,– сухо відказав містер Шелбі і, щоб змінити тему розмови, відкоркував ще одну пляшку вина й спитав гостя, як воно йому смакує.
– Чудове, сер, чудове!.. Перший сорті – сказав торговець, а тоді, запанібрата поплескуючи містера Шелбі по плечу, знову повів своєї: – Ну, то скільки ви хочете за цю дівулю? Що я маю дати? Яка буде ваша ціна?
– Містере Гейлі, я не продаю її,– відказав Шелбі.– Моя дружина не розлучиться з нею, хоч би її оцінили на вагу золота.
– Ет, жінки завжди таке кажуть, бо нездатні рахувати. А тільки но розтлумачите їм, скільки годинників, страусового пір'я та всіляких там брязкалець можна купити за ту вагу золота, і вони миттю заспівають іншої. Ось як я це розумію.
– Кажу ж вам, Гейлі, про це годі й балакати. Коли вже я сказав – ні, то значить, ні,– рішуче промовив Шелбі.
– Ну гаразд, а хлопчиська віддасте? – спитав торговець.– Погодьтеся, щ я заправив з вас по божому.
– Та навіщо вам, скажіть, цей малюк? – запитав Шелбі.
– Бачте, я маю одного приятеля, що прибрав собі таке діло: скуповує гарних хлопчиків і вирощує їх на продаж. То панський товар – їх продають у лакеї до великих багатіїв, що мають грошву на таких красунчиків. Вони ж полюбляють у домі гарних молодиків – щоб відчиняли їм двері, прислуговували коло столу, доглядали їх. Отож і ладні платити за них добрячі гроші. А це мале бісеня таке кумедне, та ще й до музики хист має – одне слово, товар добрячий.
– Не хотів би я його продавати,– замислено промовив містер Шелбі.– Річ у тім, що я маю добру душу, і мені страшенно прикро розлучати хлопчика з матір'ю.
– Он як?.. Та що ж тут дивного?.. Я вас чудово розумію. То неабияка халепа – мати справу з жінками. Терпіти не можу, коли вони починають скиглити й верещати. Воно таки страх неприємно, але я, знаєте, в цьому ділі завжди обходжуся без них. Чом би й вам не відпровадити кудись цю дівулю, хоч на якийсь там день чи, може, й на тиждень? Ми б тим часом тихенько все влаштували, а тоді нехай вона собі вертається. Ваша жінка може подарувати їй якісь там сережки, чи нову сукню, чи ще якийсь дріб'язок, і вона враз яро все забуде.
– Боюся, що ні.
– Забуде, щоб я так живі Адже ці створіння зовсім не те, що білі,– їм усе дарма, треба тільки вміти з ними повестися. "Ось дехто каже,– провадив далі Гейлі, прибравши щирого й довірчого вигляду,– нібито така комерція робить людину бездушною, а я не згоден. Я сам, приміром, ніколи не веду справ у такий спосіб, як декотрі інші торговці. Мені не раз траплялося бачити, як вони видирають дитинча з материних рук, щоб продати його, а вона верещить, мов різана... То дуже погано–товар падає в ціні, а часом стає й зовсім непридатний до роботи. Колись бачив я в Орлеані одну прегарну молодичку, то її на смерть занапастили отаким поводженням. Той чоловік, що її купував, не хотів брати з нею немовля, а вона була гарячої вдачі, ну просто окріп. То ви повірите, вона як притисла до себе те немовля та як почала репетувати, страх було глянути. Мене й досі мороз бере поза шкірою, як згадаю. Коли ж у неї відняли дитинча, а її саму замкнули, вона просто таки знавісніла і десь за тиждень сконала. Тисяча доларів збитку– ось що воно таке, сер, і все лиш через те, що не зуміли повестись як слід. Ні, в цих справах завжди варто бути людяним – повірте моєму досвідові.
Торговець відкинувся в кріслі й згорнув руки на грудях з виглядом непохитної доброчесності, явно вважаючи себе за неабиякого благодійника.
З усього було видно, що ці питання дуже хвилюють згаданого пана бо тим часом, як містер Шелбі замислено оббирав апельсин, Гейлі заговорив знову, немов переборюючи свою скромність, що не могла встояти перед силою правди.
– Слово честі, може, й не гаразд отак вихваляти самого себе, та я кажу це тому, що все воно щира правда. Всі знають, що мої гурти негрів найкращі з тих, що йдуть на продаж,– принаймні так кажуть люди, і я сам чув це сотні разів,– усі чудові на вигляд, вгодовані, веселі; та й помирає їх у мене обмаль, не те що в інших. А все тому, сер, що я вмію з ними поводитись. І, щоб ви знали, головний принцип мого поводження – це людяність.
Містер Шелбі не знав, що відповісти, і тільки мовив:
– Он як!
– Воно, звісно, є такі, що сміються з моїх принципів і пробують намовляти мене на інше. Авжеж, ці принципи незвичайні і не кожному вони до смаку, та я не відступаюсь од них, сер, не відступаюсь і маю з них чималий зиск. Отож, сер, дозвольте вам сказати, вони цілком себе оплачують.– І торговець весело засміявся з власного дотепу.
Було в цьому тлумаченні людяності щось таке чудернацьке, що містер Шелбі не стримався і собі засміявся. Можливо, ти також смієшся, дорогий читачу, та згадай лишень, яких дивовижних форм прибирав людяність у наш час і скільки є незбагненних речей, що їх кажуть і роблять теперішні її прихильники.
Підохочений сміхом містера Шелбі, торговець провадив далі:
– І ото чудасія: ніяк не втовкмачиш цього іншим. Ось, приміром, був у Натчезі такий собі Том Локер, колишній мій компаньйон; розуму він мав доволі, той Том, а от до негрів був ну чистісінький тобі сатана–у нього, мовляв, свої принципи,– хоч загалом добрішої людини світ не бачив. Така вже була його метода, сер.