Харків — 1938

Страница 4 из 6

Александр Ирванец

Перед Президентським Палацом стояла почесна варта, і коли з дверей палацу вийшли генерали Котовський з Буденним, варта відсалютувала їм, піднісши карабіни й опустивши їх знову. Генерали обоє були в парадних мундирах і з шаблями при боці. За їхніми спинами тричі коротко просурмили музики з військового оркестру, й генерали дістали з піхов шаблі, які синювато зблиснули у вечірньому освітленні. Котовський зробив кілька кроків і порівнявся з першим столиком на коліщатках. Коротко й швидко розмахнувшись, він завдав удару шаблею рівно посередині зашитого черева свині. Нитки розійшлися, і нутро тварини розчахнулося. Свиня всередині була начинена різноманітними ковбасами — смаженими й вудженими, а також в’яленими і провареними в олії. Окрім ковбас, усередині в свинях були ще й шматки печінки, серця, нирок та інших нутрощів, дбайливо перемиті й посипані чорним, червоним, зеленим, білим каєнським перцем та іншими спеціями.

В наступну мить Буденний рубонув другу свиню, й генерали почали непоспішний рух уздовж усього ряду рухомих столиків, розтинаючи запечених тварин з одного швидкого і точного руху. Столики котилися собі повільним темпом, розпорядники вже вирізали ножами м’ясо й начинку і роздавали в руки, які тягнулися зусібіч, проте без великого тлуму. Печеня загорталась у грубий промаслений папір, який теж рулонами лежав на нижніх поличках попід столиками. Їсти печеню можна було руками — і саме так робила більшість, вкидаючи масними пальцями шматки просмаженої плоті собі до ротів. Дехто відходив убік або навіть завертав у бічні вулички, шукаючи менш залюдненого місця, лавочки чи бодай ґанку зі сходинкою-приступкою, на якій можна було присісти й кілька хвилин у відносному спокої насолодитися смаком карнавального частування. Окрім паперу, при столиках були ще й металеві баняки із хроном, гірчицею та новомодним помідоровим соусом "кетчуп", що його теж нещодавно привезли до Харкова американські інженери з тракторного заводу. Хто хотів, тому розпорядник густо квецяв до м’ясива і вибраних приправ. Багато із м’ясоїдів мали з собою заздалегідь приготовані шматки хліба — бо у частуванні печенею під час карнавалу хліба не було передбачено. "Хто знав біду, той м’ясо їсть без хліба", — жартували з цього приводу старші, а підлітки й дітлахи здивовано витріщали на цей жарт очі, не розуміючи його сенсу. В їхньому житті хліба не бракувало ніколи.

Перші столики швидко спорожніли, і розпорядники відкотили їх убік, щоб дати шлях наступним. Наступні, повільно порожніючи, продовжували свій рух, щоб за кількадесят метрів і собі відкотитися на хідники та в підворіття, де їх потім забирали міські служби. Штовханини біля м’ясива не було — всі добре знали, що частування вистачить, ще й залишиться. Столичні безхатьки часом запасалися печенею на кілька днів, і тоді вже санітарним інституціям був черговий клопіт — уникнути отруєнь, бо ж холодильників у безпритульних не водилося.

Тим часом на даху вже робилося доволі зимно — нічний вітерець поступово посилювався, і бляха, на якій сиділи дітлахи, відчутно холодила знизу. Сергійко трохи перехилився уперед, боязко притримуючись за хитку огорожку з грубого дроту, яка обмежувала простір покрівлі. Зиркнув униз, плюнув — зовсім автоматично, бо як же не плюнути, коли ти над усіма зверху, — і перевів погляд на дівчинку. Потягнув носом повітря — знизу вже долинали пахощі печені, дедалі потужніші щомиті.

— О, там вже й м’ясо їдять. Ходімо. Гримкотливими широкими кроками діти перейшли до дверей на горище і, вже спускаючись досередини дому, почули з боку вулиці різке лящання пострілів. Обоє подумали, що це розпочався феєрверк, і швидко побігли сходами донизу, часом перестрибуючи одну-дві приступки. Аж при самому виході, на першому поверсі Сергійко спинив дівчинку, яка вже налягла була на клямку дверей:

— Стривай. А тепер ти мені щось покажи. Ми ж так домовлялися.

Дівчинка набурмосено озирнулась на нього, ще сильніш натисла на двері й, ступивши однією ногою назовні, швидко розвернулась і коліном іншої ноги різко стусонула хлопчину в пах. Сергійко аж гикнув від несподіванки і вхопився обома руками за вдарене місце. Дівчинка швидко заляпотіла сандаликами по внутрішньому дворі, і лише уривок її сердитого реготу долинув до хлопчика вже з брами. В очах йому пролітали колами мерехтливі невиразні сіро-фіолетові іскри. Та це був ніякий не феєрверк.

Отямившись трохи від болю, Сергійко й собі вибрався на вулицю.

Після возиків з печенею за невеликий час по Сумській крізь святкову юрбу проїздили ще й гарно прикрашені підводи, з яких убрані в однакові костюмчики юнаки та дівчата розкидали навсібіч цукерки "Рещен". Це був посильний внесок прем’єра, відомого цукрового й кондитерського магната, у святкування ХаПеКа. Цукерки були доволі смачними, хоча справді шоколадних серед них було небагато, переважала "Корівка" з молочно-карамельної суміші, на вигляд як добре господарче мило. Та діти й безпритульні з задоволенням набивали кишені дармовими солодощами, і дорослі теж брали по кілька цукерок — придадуться, десь потім до кави з’їсти.

***

Візник залишив своїх пасажирів на вулиці Клочківській, біля зоопарку, обійшовши який, можна було попід Держпромом вийти на Площу Народу. Роззирнувшись, легко було зауважити, що в тому керунку суне чимало народу, вбраного переважно у карнавальні костюми, дивні й чудернацькі, в масках і з розмальованими фізіями! Замішавшись поміж них, неважко було дістатись до самого центру міста цілком непоміченим. Бо натовп перебиранців усе наростав, неначе снігова куля, поповнюючись новими й новими дивацьки вбраними людьми.

Були то Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки, Яничари, Манкурти, Ветерани, Афганці, Багатодітні сім’ї, Сарацини, Євреї, Негри, Патриції в тогах, Хвойди, Писарі, Брехуни з висолопленими язиками, Дебіли, Козаки-Запорожці, Піхота, Музики, Магометани, Маланки, Маланці, Діптянки, Блудниці, Гуцули, Троянці, Сармати, Етруски, Гіппі, Сліпці, Трембітарі, Фіндюрки, Святі з картонними німбами, Гетьмани, Ченці, Панки, Клошари, Цьохлі, Трубадури, Різники, Юристи, Хапуги, Пияки, Лікарі, Ледарі, Араби, Кацапи, Опришки, Отці Домінікани в білому, Шльондри, Герої, Пиворізи, Мочиморди, Салоїди, Голодранці, Дуболоми, Сажотруси, Козолупи, Недоріки, Менестрелі, Проститутки, а всіх інших перелічити просто неможливо…