Колдуел прикинув, що гра зайшла надто далеко і йому не лишається нічого іншого, як плисти разом з цією стихією до дзвінка.
— Біля сьомої ранку,— говорив далі він, і, судячи з кількох замурзаних облич, його ніби слухали,— з'явилися перші хребетні риби. Земна кора місцями повипиналась. Океани в ордовицький період зміліли.
Товстий Фраймоєр, перехилившись через прохід, зіштовхнув малого Біллі Шуппа з місця, і той, хирлявий діабетик, з гуркотом повалився на підлогу. Коли він хотів підвестися, чиясь рука лягла йому на голову і знову штовхнула додолу.
— О пів на восьму суходіл вкрили перші рослини. У заболочених озерцях перші дводишні вчилися дихати повітрям і плазувати по мулі. О восьмій не забарилися і земноводні. На Землі було тепло. Антарктику встеляли болота. Цілі ліси буйної гігантської папороті розросталися й гинули, нагромаджуючи поклади кам'яного вугілля у нашому з вами кам'яновугільному штаті, котрий і дав назву цьому періодові. Так що означення "пенсільванський" може стосуватися не тільки наших туполобих німців, але й періоду палеозойської ери.
У цю хвилину з рота Бетті Джін Шіллінг, яка безперестану жувала гумку, вправляючись у випусканні бульбашок, видобулася неперевершена, унікальна булька завбільшки з тенісний м'яч. Очі дівчини від надмірного зосередження 'зійшлися на переніссі і мало не тріскали з натуги. Але казкова булька луснула, залишивши на підборідді смужку рожевої піни.
— З'явилися комахи, плодячи все нові й нові види; траплялися бабки, що мали крила довжиною у тридцять дюймів. Знову на світі похолодніло. Деякі земноводні втекли назад у море, інші почали відкладати яйця на суші. А з них вилупились рептилії, що протягом двох годин — з восьмої до одинадцятої ранку, поки Земля не нагрілася ще раз — панували над живим світом. П'ятдесятифунтові плезіозаври тинялися по морях; в повітрі лопотіли, наче поламані парасолі, птерозаври. На суходолі під цими гігантськими безмозкими двигтіла земля.
За наперед умовленим сигналом всі хлопці у класі взялися гудіти. Губи ні в кого не рухались, очі безневинно блукали по кімнаті, але клас перетворився на повний медового нахабства вулик. Усе, що залишалося Колдуелові — це плисти далі.
— Бронтозавр важив тридцять тонн, з них дві унції припадало на мозок. В анатозавра було дві тисячі зубів. У трицератопса — гофрований кістяний шолом довжиною в сім футів. У королівського тиранозавра були малесенькі передні лапи і зуби, як шестидюймові бритви — через це його вибрали президентом. Він поїдав усе — і живих тварин, і падаль, і обгризені кості...
Задзвенів перший дзвінок. Чергові стрімголов кинулися з класу: один з них наступив на анемон, що лежав у проході, і квітка пронизливо заскімлила. Двоє хлопчаків зіштовхнулися в дверях і почали битися, штрикаючи один одного олівцями. З носів їм текло, зуби скреготіли. Зіммерман якимсь чином ухитрився стягнути з Іріди Осгуд блузку разом з ліфчиком, і груди її світилися над партою, як два непорушні, стиглі, соковиті місяці, що зійшли біч-о-біч.
— Ще дві хвилини! — крикнув Колдуел.— Голос у нього тоншав, наче десь у голові йому підтягували струну.— Всім сидіти на місцях! Про вимерлі види ссавців і льодовикові періоди поговоримо на наступному уроці. Коротше кажучи, годину тому, слідом за квітучими рослинами і тваринами Землею заволоділи наші віддані друзі, ссавці, а хвилину тому, хвилину тому...
Дайфендорф витягнув Беккі Дейвіс в прохід, а та хихотіла, вириваючись з його довгих волохатих рук.
— ... хвилину тому...— втретє викрикнув Колдуел, як тут хтось жбурнув йому в обличчя пригорщу металевих кульок. Він кліпнув, затулившись правою рукою, як щитом, і подякував богу, що не дістав по очах. Інших <0> <0> вам ніхто не дасть. Шлунок його пересіпувало в унісон пораненій кісточці.
— ...із такої собі мавпочки, котра скакала по деревах і в котрої у цих особливих умовах виробився відповідно перспективний бінокулярний зір, сформувалися придатні для хапання руки з відставленими великими пальцями і високо-розвинена кора головного мозку,— з маленької мавпочки, схожої на тих, що їх у наш час віднайшли на Яві...
Спідниця у дівчини була зіжмакана й задерта вище пояса. Сама вона тицьнулась носом у парту, а Дайфендорф збуджено бив копитами у вузькому проході. Судячи із сонно-зосередженого оскалу на обличчі, він таки доп'яв свого. По класу рознісся сморід, як у стайні. Колдуел знавіснів. Ухопивши зі столу блискучий обрубок стріли, він у кілька кроків прорвався крізь дратівливу стрілянину підручників, що з ляском закривалися, і — раз! два! — всипав, всипав-таки цій смердючій скотині по голому тілі. Це ти поламав мою решітку! На спині у Дайфендорфа заяріли дві білі смужки. Колдуел з жахом дивився, як вони поволі наливаються кров'ю. Будуть синці. Пара розсипалась, мов обірваний з дерева цвіт. Дайфендорф підвів на нього малесенькі карі очиці, налиті слізьми; дівчина з підкреслено байдужим виглядом підбивала пухке волосся. Краєм ока Колдуел бачив Зіммерма-нову руку, що завзято шкребла по папері.
Приголомшений, рушив назад до дошки. Господи, він же не хотів ударити його аж так сильно. Поклав стрілу в коробочку для крейди. Обернувся лицем до класу й заплющив очі. В червоній темряві біль розпростував липкі, вологі крила. Колдуел відкрив рот,— ненавидів, усім своїм єством він ненавидів те, що сам щойно тут розповів.
— Хвилину тому з'явилася тварина, здатна тесати кремінь і добути вогонь, з'явилася здатна передбачити смерть трагічна істота...
Заскреготів дзвінок; по всіх коридорах просторого будинку прокотився гуркіт; хвиля млості захлеснула Колдуела, але він втримався на ногах, бо дав собі клятву, що скінчить:
— імення якій — Людина.
II
Батько з матір'ю розмовляли. Тепер я часто прокидаюся серед тиші — поруч тебе,— прокидаюся, охоплений страхом, після сновидінь, від яких всередині залишається гіркий присмак безвір'я (цієї ночі мені снилося, що Гітлер — божевільний старий із сивими патлами і висолопленим язиком — живий, об'явився в Аргентіні). А тоді мене будили голоси моїх батьків — голоси завжди піднесені й жваві, навіть коли батьки не сварилися. Мені щойно приснилося дерево — під звук їхньої розмови я із стовбура, що стримів догори, став хлопцем, що лежить у ліжку. Було мені п'ятнадцять років, а рік ішов 1947-й. Того ранку говорилося про щось незвичайне,— що саме, я дібрати не міг, але мав таке відчуття, наче під час сну ковтнув щось живе, а тепер воно прокинулося і сидить у мені неспокійним клубочком страху.