Келія чайної троянди

Страница 48 из 48

Кость Москалец

14 листопада

Сейм, березовий гайок, хтось розчистив від верболозу місце над рікою, досить просторе, — може, буде пляж; знайшов під однією з беріз кишенькову книжечку-цитатник, ймовірно, баптистський: "Помощь свыше" (Слово Боже — на березі Сейму!); сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеґґер про міст у "Будувати, проживати, мислити", бачив себе з погляду Сейму — як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний — на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками — на Матіївку; "туди-сюди"; затамовував подих — так само, як Сейм — коли "мене" довго не було з Утґарду — "невже пропав?" — і полегшено зітхав, коли моя постать знову з'являлася на мосту: "повернувся"; згадав, як колись, іще малим, десь у 1974 році, прийшов сюди пішки з Бахмача, двадцять п'ять кілометрів, — прогуляв школу, не в змозі витримувати тодішній аґресивний тиск ненависного вчителя алгебри і домашні сварки; прийшов, щоб напитися води з Сейму, — і напився, хоча тоді на мосту стояли охоронці з карабінами та собаками, я боявся — але тягнуло мене тоді сюди неймовірно; потім повернувся попутками, удома нічого не розповідав про цю парадигматичну, як виявилося, подорож. Громаддя Острову Осокорів нависало над червоно-сірим верболозом, знову нагадавши колір Вестмінстера, підсвіченого вечірніми прожекторами; "яка у мене прекрасна батьківщина!" — тішився, йдучи Оболонням, повз череду корів, які попаски йшли на схід, до Великого Мосту імені Олега Лишеги, мабуть, пити воду — хіба все розкажеш? Дуже сонячний, теплий-теплий день.

Чуєш — вже осінь, твоя золота пора —

І за бетонною стіною білява дівчина

Вже увімкнула серед ночі музику і тебе,

Аякже, саме тебе виглядає…

(Олег Лишега, "Місяць")

16 листопада

"Потягнуло" до Сейму, хоча перед тим збирався до лісу; не міг зрозуміти, чому, аж доки не прийшов з маха-мантрою до ріки: семеро робітників розбирають пішоходку, складають дошки на трактор, на нашому березі палає багаття — грітися, бо східний вітер дуже холодний, зривається сніг, долини на Оболонні затягнуло кригою і Сейм від берега — також; таке не щодня побачиш:

знімають декорації Anno Domini,

забирають міст, яким ми цього літа,

цього життя ходили,

рідні і друзі,

усі мої друзі,

які протягом цих років

знайшли трохи часу і безліч приязні,

щоби провідати мене,

щоби перейти міст — поки він іще є,

і за це я їм буду

безмежно вдячний

аж до смерти

і далі, —

тато і мама,

Василь Івашко, Віктор Морозов,

Люда й Андрій Панчишини,

Євген Пашковський, Владислава Москалець,

Андрій Саєнко, Богдан Скаврон,

Андрій Деркач, Віктор Неборак,

Андруся й Амадеуш, Тарас Чубай,

Василь Герасим'юк, —

де вони всі зараз, цієї миті? Я сповістив би їм: знімають декорації літа — і століття — і тисячоліття! — це дуже урочиста і чиста картина, без жодної патетики та сентиментальности, гарантом від них служать куфайки робітників — багаття — дирчання трактора — Сейм сіро-сталевий, який наполегливо плине зі сходу на захід, навіть під кригою — плине, — сніги і прозорий краєвид — Батуринська гора, Палац Розумовського, "зимові дерева", Бройґель наяву (хоча по дорозі туди питав себе крадькома: "а що, коли все це — прогулянка, сніги, Сейм — сон?" — нічого, нехай сон, все одно треба заховуватися належним чином, плекаючи майстерність у мистецтві бути) — ось чому мене покликало сьогодні до Сейму — і сюди, у це життя: побачити і створити, а точніше — до-творити почате у попередньому житті Параду, тримаючись за єдино можливу опору: свободу, за єдиний ґрунт: закоріненість у інтеліґібельному (ноуменальному) характері-етосі, незримо поєднаному з емпіричним "я" та емпіричними умовами-обставинами ("декораціями Літа Господнього"),

Матіївка, Індія,

Келія Чайної Троянди

________________________________________

1

"О kryzysie"