— То повнолітні барабашки невидимі й безсловесні. А неповнолітніх можуть бачити й чути. Правда, лише діти. Дорослі — ні.
— Здається, ви вмієте чаклувати, робити різні неймовірні дива.
— Дорослі — вміють. А неповнолітні вчаться. Правда, в мене вже трішечки виходить. Я сьогодні навіть твою Бабу Морозиху… зачаклував. Сказав "замри", і вона завмерла, ворухнутися не могла. Це коли ми з Косею і Кольком у сніжки гралися.
— Яшечко! Спробуй! Зроби що-небудь, щоб врятувати хлопців. Вони ж замерзнуть. Гаяти не можна ні хвилини!
— Пана Крижана може перемогти тільки дорослий барабашка. Правда, як дуже захотіти, я можу стати дорослим… Але тоді… — Яшка зітхнув і раптом зник.
— Ой! — вигукнула Дюдя. — Де ти? Яшко! Яшечко! Озовися!
Але ніхто їй не відповів. Дюдя розгублено озиралася на всі боки…
Аж тут у небі з’явилася біла снігова хмарка. Стала швидко наближатися. Опустилася. Сніг опав. І на обійсті з’явилися Дід Мороз, Баба Морозиха, Снігуронька, Кося Вухань і Колько Колючка.
— Ой! Це ви! — радісно скрикнула Дюдя.
— Нічого не розумію! — розвів руками Дід Мороз. — Сидимо з Бабою і Снігуронькою у буцегарні за трьома крижаними замками. І раптом замки падають, розчиняються двері, входить пан Крижан із Косею і Кольком і каже: "Забирайте їх швиденько і поганяйте звідси, щоб я вас не бачив".
— Дивина та й годі! — підхопила Баба Морозиха.
— Ніяка не дивина, а Яшка-барабашка! — вигукнула Дюдя. — Це він вас усіх визволив!
І вона розповіла про все, що сталося.
— А де ж він? Де? Ми так його побачити хочемо, подякувати йому!.. Яшко! Яшко! Де ти?
Але Яшка не з’являвся і не озивався.
— Я знаю, — тихо мовила Дюдя. — Він не з’явиться і не озоветься більше ніколи. Щоб перемогти Крижана і врятувати вас, він розпрощався з дитинством і став дорослим — невидимим і німим барабашкою…
Усі вражено примовкли.
— Він хотів з нами гратися, а ми не розуміли… — тихо проказав Кося.
— Спасибі! Спасибі тобі, Яшко! — загукав Колько.
— Він не говорить, але ж, мабуть, чує, — сказав Кося. — Дякуємо тобі, Яшко! Пробач нам, будь ласка!
— Раз він став дорослим і вміє чаклувати, то, може, він зробить так, щоб Дюдя і Снігуронька подивилися весною на квіти, на зелені дерева, на траву, на метеликів… І послухали соловейка… — мрійливо сказав Колько.
— Агов, Яшко! — вигукнув Кося. — Чуєш?!
Ніхто не відповів, але кожному здалося, що хтось лагідно дихнув йому в обличчя.
— А тепер усі — на новорічну ялинку! — весело вигукнув Дід Мороз.
— Дарма, чи що, Колько порядок порушував! — засміялася Снігуронька.
Десь далеко ударив дзвін і заграла музика.
Починався Новий рік.
Сонячний зайчик і сонячний вовк
Розділ 1
У похмурому підземному палаці перед каміном, де ледь жевріло темно-синє вогнище, сидів Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів Пан Морок. На ньому був чорний оксамитовий плащ з каптуром, що закривав обличчя. Якби не плащ і не синє полум’я в каміні, ми б з вами пана Морока просто не побачили. Бо весь він був із темряви. Саме про це він і співав, перебираючи струни чорної гітари. От послухайте:
Зроблений із темної
Темряви підземної,
Сили я не маю,
Та всіх перемагаю,
Бо всіх-усіх лякаю!
Бо всіх-усіх лякаю!
Я — Начальник Всяких Страхів
І Нічних Кошмарних Жахів!
Морок я! І, як захочу,
Будь-кого я заморочу,
Заморочу-заморочу,
Як захочу!..
Коли у пана Морока був гарний настрій, він любив поспівати під гітару.
Аж тут згори до палацу провалилися схвильовані Баба Яга та її молодший брат Бабай. Обтрусившись від землі, Баба Яга вигукнула:
— Ваша Темність! Неприємність!
— Н-неприємність, В-ваша Т-темність! — заїкаючись, підхопив Бабай.
— Що таке? — скривився пан Морок. — От псуєте мені настрій! Завжди ви панікуєте! Замість того, щоб інших лякати, самі лякаєтесь.
— Н-не п-панікуємо, В-ваша Т-темність! — вдарив себе в груди Бабай. — К-кажи, сестро, б-бо я, б-бачиш, з-заїка-юсь… від х-хвилювання.
— Ваша Темність, на Великій Галявині Казкового Лісу відкрилася спеціалізована лісова школа з ведмежою мовою викладання! — одним духом випалила Баба Яга.
— Ну то й що? Хочете туди вступити? Щоб я рекомендацію написав? — глузливо усміхнувся пан Морок.
— Ой, не жартуйте, Ваша Темність! Освіта! Знання! Це ж найбільша для нас небезпека! — вигукнула Баба Яга. — Освічені й розумні в нас же не вірять! Ми для них просто не існуємо!
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Мда-а… — почухав потилицю пан Морок. — Мабуть, таки так. Найбільше нас бояться темні й неосвічені. Чим більше знань, тим менше страху. Правильно!.. Отже, починаємо кампанію по залякуванню школярів! Хай не вчаться, не вчаться, не вчаться! Хай до школи ходити бояться!..
— Хай не вчаться, не вчаться, не вчаться! Хай до школи ходити бояться! — підхопили Баба Яга і Бабай.
Розділ 2
Зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка після уроків ішли лісом додому.
— Цікаво у школі, правда? — сказав Кося.
— Авжеж! Кожного дня про щось нове дізнаємося, — відгукнувся Колько.
— Якби тільки не оця дорога додому через темні хащі… — зітхнув Кося, озираючись на чагарі.
— І чого це темнота завжди так лякає? — здвигнув плечима Колько.
— Бо завжди здається, що там хтось є, хтось ховається… — знову зітхнув Кося.
І тут зненацька з-під землі вигулькнули пан Морок, Баба Яга і Бабай. Баба Яга в одній руці тримала ступу, в другій мітлу. А Бабай — барабан, на якому були намальовані череп і кістки.
Темноти боїшся ти?
Темноти боїшся й ти?
Я і є страшна ота Темнота-а! —
жахним голосом загорлав пан Морок.
А я Баба Яга — кістяная нога!
Кого захочу, вмить провчу —
На порох в ступі потовчу! —
загорлала Баба Яга.
М-мною ж в-всіх д-дітей лякають
І від мене всі т-тікають.
Я на всіх наводжу страх,
Бо Бабай я! Ах! Ах! Ах! —
і Бабай вдарив у свій страшний барабан.
Усі втрьох вони затанцювали навколо Косі і Колька.
Їжачок і зайчик аж поприсідали з переляку і дрібно зацокотіли зубами.
— Рятуйте-е! Рятуйточки-и! — ледь чутно пропищали вони.
Розділ 3
І тут згори, з неба, стрімко зіскочив сонячний зайчик — з вушками, з лапками, з куцим хвостиком. Він тримав напереваги сліпучий промінь-спис і кинувся з ним на лиходіїв, дзвінко-дзвінко співаючи:
Хто ображає тут малят,
Маленьких лісових звірят?!