Марія (тривожно).
А хто ж?..
Ти глянь, яким огнем, жагою
Палають очі дівчини цієї.
То що?
Сусанна
Вони печуть, чарують, ваблять,
І одірватися од них — дарма,
Дай гляну ще!.. Яка краси безодня!
Дивитись в них — то є вже щастя. Ні,
Це не сестра. Щоб мати перед себе
Повсякчас образ цей і не забути,
Що то сестра — цього не може бути...
Коли ж то правда, що сестра вона,
То... я не знаю... він про гріх забув.
Яка краса!..
Входить тихенько Мар'яна й стає на дверях.
Марія (вгледівши її).
Це ж хто?..
С у с а н н а (пошепки).
Вона... вона...
Мар'яна (привітно посміхаючись).
Добривечір!..
Марія
Ви ж хто єсте?
Мар' ян а
Я?.. Казка.
Сусанна (здивовано).
Ви Казка?
Марія (дивиться на сестру).
Казка?.. Чудно як... мов у сні.
М ар' я н а
Гуєтав мене так зве.
М а р і я (хитнувшись).
Густав?
Сусанна (суворо).
Хто ж ви?
Сестра йому?..
Мар'яна
О, ні, я не сестра.
Я — Казка. Думала, що він прийшов,
І йшла сюди, бо маю щось такеє
Сказать йому, від чого вже ніколи
Він не забуде більш своєї Казки.
(Підходить до сестер).
Тихенько будем ми тут розмовляти,
Бо Марта, сидячи там, задрімала:
Вона прийти сюди заборонила
Мені: в Густава, каже, є робота,
А ти йому там будеш заважати,—
То ми тихесенько, щоб не почула.
Марія (ледве промовляючи).
Він... любить вас?
Мар'яна
Казав, що дуже любить...
Любив, це знаю я,—любив він так,
Як промінь золотий кохає квітка,
Як усміх зір душа самітна любить.
Коли дививсь — квітки в душі цвіли,
Коли сміявсь і говорив,—то в серці
Бриніли співи чарівні назустріч,
І ніч здавалася рожевим ранком.
Але... я — Казка. (Замислюється). Так,
Я тільки — Казка.
А всяка казка нам надокучає,
Коли не раз, не два її ти чуєш.
Дива її нас більше не цікавлять,
Бо знаєш їх усі ти наперед.
Я — Казка та, яку він знає всю,
Тому і нудиться, шука нової,
І усміх лагідний його до мене,
Мов заграва після грози далека — .
Ясна, блискуча, та... холодна... Так...
(Стенувшись, весело).
Але... нову я Казку дам йому!
І він навіки мій... ні, краще наш,
Бо Казка та в мені.
Марія (упалим голосом).
Яка ж? яка?
Мар'яна
(нахиляється до них і шепоче).
Дитина це — його й моя: допіру
Під серцем я своїм її почула,
Прийшла йому сказать, та...
Марія
(падає непритомна на руки Су санні).
Ах!..
Сусанна
(обережно кладе її на канапу;
до Мар'яни).
Води, води! Гей, хто там!..
Входять Таран і Вагнер.
Таран (кидається до дочки).
Що таке?
Маріє, пташечко... (До Сусанни).
Що сталось тут?
Вагнер
(зрозумівши все, розлютований,
кидається на Мар'яну).
Тебе убить замало!..
Мар'яна
(з жахом простягає руки, скрикнувши).
Ах! уб'є...
Він вб'є мене!,, Юрко! дідусю! пробі!..
Падає важко на підлогу, непритомна.
Вагнер (хапається за голову),
Ах!., все загибло!..
Таран налив тим часом з карафи води і вкупі
з Сусанною одволав Марію. Вони підводять
її під руки й мовчки виходять усі троє. Вагнер
робить рух бігти за ними з поясненням, та,
роздумавши, раптом зупиняється. По хвилі
він дзвонить; коли входить лакей, він з жахливим
спокоєм, не дивлячись сам на Мар'яну, показує
на неї здивованому лакеєві рукою й наказує:
Геть прибрать звідсіль!..
НІ
Декорація 2-го розділу. В кабінеті не прибрано:
папери розкидано по стільцях, на канапі,
на підлозі; на столі недопиті й порожні пляшки,
рештки закусок, чарки.
Ніч. Підпилий Вагнер сидить біля столу,
Трохим коло порога, теж напідпитку.
Вагнер
Вона видужує, ти кажеш?
Трохим
Так,
Мій пане. З ліжка вже встає.
Змарніла тільки дуже. Глянув був —
Та аж злякавсь. Та то нічого, пане,—
Вони живучі...
Вагнер
Хто?
Трохим
Та ці дівчата.
Скажіть ласкаве слово, посміхніться —
І знов на лицях рожі розцвітуть.
Ось я гукну її сюди... хе-хе!..
Побавитись вже можна... хе-хе-хе!..
Вагнер (схоплюється).
Що?! Смієш, гаде, ти!
Трохим (злякано,).
Пробачте, пане.
Вагнер
Щоб завтра тут її вже не було!
Трохим
Я слухаю, мій пане.
Вагнер (тре чоло).
Стій!., а я?..
А що ж мені лишається тоді?..
Скрізь порожньо... ні втіхи, ні мети...
Трохим (фамільярно).
От єрунда! та ми таку красулю
Вам викопаєм, що аж-аж! Моргніть
Ви тільки... хе-хе-хе... то враз я вам
Десяток приведу...
Вагнер (несамовито).
Що ти сказав?!
Що ти сказав, розсукин сину...
Трохим (злякано).
Я...
Вагнер
Ах ти ж, мерзото! Геть пішов!
Трохим
Та я ж..
Вагнер
(хапає револьвер зо столу).
Застрелю, проклятий...
Трохим зникає; на дверях трохи не збиває з ніг
Крамаренка, що входить і стає коло порога,
здивований.
Крамаренко
Що сталось тут?
Вагнер
(потроху приходить до пам'яті й кладе
револьвер на місце).
Нічого... Вчу поштивості слугу.
(Підходить до столу, наливає й п'є).
Вам дивно? так?
Крамаренко
Я вас не пізнаю.
Вагнер (регоче).
О, так!.. Лишивсь на хвилях я, мій друже,—
Вітрила подрано й стерна нема.
. Крамаренко
Невчасно ж як зневіривсь пан директор.
Тепера, як ніколи, тут потрібна
Його залізна воля...
Вагнер (сміється).
Що? залізна?..
Була, та загула... Чому ж невчасно?
Крамаренко
Самі ви знаєте, що вже давно
На нашім обрії зловісні хмари
Збираються у гурт. Неспокій скрізь.
Дістав відомості, що коло річки
Збираються робітники на раду,
Щоб під серпанком ночі зміркувать,
Підрахувати свої сили.
Вагнер
Ну?
То що?
Крамаренко
А те, що це недобрим тхне,
Завод, і шахти, й все у небезпеці.
Вагнер
Хай гине все, мені тепер байдуже.
І прощу цим мене не турбувати.
(Наливає й п'є).
Крамаренко (знизує плечима).
Хотів іще переказати вам...
Вагнер
' Про що?
Крамаренко
Дізнався з певних я джерел,
Що, крім відомих нам, у справі цій
Дочка старого Тарана взяла
Теж участь не останню.
Вагнер
Що?! Яка?
Крамаренко
Сусанна.
Вагнер .
Приверзлося вам?
Крамаренко
О, ні,
Напевне я дізнавсь.
Вагнер
Не розумію...
Крамаренко
І я також.
Вагнер
Змагатись проти себе
Самої, проти власних інтересів?..
Проте... нехай усі чорти зберуться,
А з ними пан Таран за ватажка,
Мені однаково тепер... Ви чули?
Мені однаково, і дайте спокій!..
(Виходить).
Крамаренко
(дивиться йому вслід і розводить
руками).
Убий — нічого я не розумію!
Трохим (входить, похитуючись).
Куди це пан, не знаєте?
Крамаренко (махнувши рукою).
Не знаю.
Сам чорт нічого тут не розбере.
Ну, що ж, нехай. Робитиму своє,
А далі видно буде. (Виходить)і
Трохим
(підходить до столу, наливає й п'є).
Знов, пішов.
Куритиме всю ніч. А п'є він добре,
Ніколи я не сподівавсь.
(Знов наливає й п'є, потім сідає
в крісло).
Погано
Одно: що і вночі нема спокою:
Як тільки задрімаєш — він з гостями,
Гляди, й заявиться... пішла робота!..
Посміхається, мурмотить щось і потроху засипає.
Яку хвилину на сцені тихо. Потім на дверях
з'являється Мар'яна — бліда як смерть,
з хоробливим виразом очей.
Мар'яна (оглядає кімнату).
Нема... (Побачивши Трохима).
Це ж хто?..
(Підходить, зрадівши, до нього, але,
впізнавши, відходить, розчарована,
до вікна й стоїть, утопивши погляд
у сад, звідкіль чути тиху гру Юркову).
Гай, грай... я не піду...
Іще не край... іще надія гріє.
Гра уривається.
Давно-давно, неначе цілий рік,
Як бачила його тоді востаннє...
Ба ні... коли лежала в забутті,
До мене він лагідно так схилявся
І в серце зазирав, бажав дізнатись,
Чи гніваюсь. Як очі розкривала,
Зникав його бажаний, любий образ —
В якімсь тумані розтавав, і я
Воліла б вік не прокидатись,
Щоб тільки він стояв передо мною, .
Щоб променем блискучим все зоріли
Мені його, коханням повні, очі.
Благаюче дивилися вони,
Опрощення чекали... Любий! милий 1
Коханий мій Густаве! я люблю
Тебе іще палкіше після того,
Як гнівом ввесь до мене ти зайнявсь,
Бо знаю ж я: так степ широкий, пишний
Під час бурхливої грози палає
І вздовж, і вшир страшними блискавками
І глушить дужим гуркотом громів.
А пройде мить — то безліччю квіток
Сміється вже до сонечка крізь сльози.
(Озирається).
Де ж він? (Розглядає уважно обстановку).
Який гармидер тут! Він п'є?
Навіщо п'є? (Замислюється).
Так, так... не раз я чула
Гук бенкету крізь стіни, сміх
Його товаришів. Але... стривай...
Його ніколи сміху я не чула...
Не чула... ні... О любий мій Густаве!
Залить пекучу тугу він бажає,
Похмільним чадом отруїть нудьгу,
Що радість нагло так пожерла враз,
Ясную радість, сміх веселий, щастя;
Які недавно ще тут панували.
(З жахом).
Невже минулося?.. Як тяжко... ах!..
(Ломить руки).
Трохим (прокидається).
Диви... я трохи не заснув... Це так...
Занадто випив... голова болить.
Погано на похмілля. З паном вдень
Ми здорово того... Хіба іще,
Щоб голова не той...
(Наливає в чарку вина й помічає
Мар'яну).
Свят, свят!.. Хто тут?
(Відступає до дверей, переляканий).
Мар'яна
Це я... чого злякався?..
Трохим (махає руками).
Згинь, маро!
Хоче тікати за двері, але в цей час
входить Марта.
Марта (сплеснувши долонями).
Ось гляньте, де вона!.. Тобі ж не можна
Не то ходити, навіть ворухнутись.
Чи ти при пам'яті, Мар'яно?
Трохим (переміняючи тон).
Так,
Коли лежати звелено,— лежи,
А не тиняйсь. Ану лиш геть звідсіль!
За вас-не буду той... Як прийде пан...
Мар'яна (прояснівши).
Коли він прийде?
Трохим
Діло не твоє.
Коли потрібна будеш, то покличе.
Ох, лютий він на тебе...
Мар'яна (міниться на обличчі).
Що? на мене
Він лютий?
Марта (до Трохима).
Слухай, не плещи дурниць!
Ходім звідсіль, Мар'яно.
Мар'яна
Лютий?., він?..
За що?
Марта
Ат... слухай ти його дурного!
Трохим
Сама дурна!.. Кажу, що знаю я.
За що... Вона не знає, бач, того...
Марта
Мовчи, кажу! Ходім, Мар'яно, ляжеш.
Мар'яна
Стривай. (До Трохима).
Скажи, не муч — не знаю ж я.
Трохим
За те...
Марта (перебиває).
Мовчи!.. Ходім...
Мар' яна
Стривай!.. За що?
Трохим
За те, що той... що наречену пана
Образила ти чимсь...
Мар'яна (хитнувшись).
Що?.. Наречену?
. Стривай... (Тре чоло).
Так, так... пригадую я щось...
Та панночка — його то наречена?..
То правда?.. Ні... о, ні... не може бути.
В Густава наречена?.. Ні... А я ж?..
Трохим (зневажливо).
Ти? Чи не думала за пані стати?
Диви!.. Не мав пак кращої за тебе.
Повія ти... Погравсь, і буде з тебе...
Мар'яна (спалахнувши).
Ти брешеш, гаде!..
(Б'є його по обличчі рукою).
Трохим
(хапається за щоку й тікає до дверей).
Ти! гляди! не дуже!..
Мар'яна (стомлено).
Ах, що ж це я?.. Неправда ж, Марто, це?
Цей пес збрехав?
Марта (бере її під руку).
Авжеж, моя дитино.
ХОДІМ, голубонько, до спочивальні.
Ти вся тремтиш. Не треба хвилюватись.
(До Трохима).
Дістав, що заробив: здобрій на тім.
(Виходять).
Трохим (погрожує услід кулаком).
Паскуди! Ну, стривайте! я вам той...
Цього не подарую. (Бере чарку й хоче пити).
З передпокою чути дзвінок.
Так, як бач,—
Нема ані хвилиночки спокою. (Виходить).
По хвилі в кабінет увіходить Сусанна
під густим вуалем.
Сусанна
Де ж пан Густав?
Трохим
Його немає, панно.
Сусанна
Сама гаразд я бачу це. Але —
Де він? — питаю я тебе.
Трохим
Не знаю.
Хіба пан каже, де буває він!
Сусанна
То, може, хоч сказав, чи скоро буде?
Трохим
Повинен бути, але хто зна...
Сусанна
Я
Його пожду.
Трохим
Та, може ж, довго він.
Сусанна
Усе одно... мені потрібен він. (Сідає).
А це ж... чого це тут такий гармидер?
Не кабінет — якийсь шинок. Він п'є?
Трохим
Хто? пан? Бува... як пити хоче — п'є.
Води він не вжива...
Сусанна
Хитруй, хитруй!..
Стривай!.. Скажи мені: та досі тут?
Трохим
Яка?
Сусанна
Не знаєш ти?.. Та... Казка.
Трохим (вдає, що не розуміє).
Не знаю, далебі, про що ви той... —
Сусанна
Про дівку ту, що тут жила у пана.
Вона у нього досі?
Трохим
Щось не той...
Ось пан приїде, я спитаю.
Сусанна
Дурень!
Сама зумію в пана я спитать.
Трохим
Я слухаю... Ну, от і той... і добре...
Прибрати ці пляшки — вони порожні.
(Прибирає на столі).
А то пан гніватиметься.
Сусанна
А повні?
Трохим
Навіщо ж повні? скажуть — приберем,
А ні, то будуть тут.
Сусанна (киває на пляшки).
І часто це
У вас буває так?
Трохим
Що пан не дома?
Авжеж... роботи ж в нього...
Сусанна
Ну, одначе.
Він муштру добру дав тобі: і слова
Не видереш із тебе.
Трохим
Воля панська
Питати, наша ж відповісти.
Сусанна
Годі!
Іди собі, сама тут почекаю.
Трохим виходить. Сусанна розшукує на етажерці
портрет Мар'яни, підходить до вікна й розглядає.
По хвилі з передпокою чути дзвінок, голоси,
сміх, навіть хтось починає романс,
але раптом гомін уривається. В кімнату входить
Вагнер. Сусанна кладе портрет на місце
і йде назустріч Вагнерові.
Вагнер
Чому завдячувати мушу...
Сусанна
Я
На кілька слів до вас... я од сестри...
З наказу тата...
Вагнер
Зараз засвічу...
(Шукає сірники).
Сусанна
Не треба, прошу вас: я зараз їду.
Скажіть мені: сестру любили ви?
Вагнер (здивовано).
Навіщо знати Це, коли вже край
Всьому? І взагалі... не розумію...
Сусанна
Відповідать повинні ви хоча б тому,
Що ще не край. Вона кохає вас.
Під час недуги — у нестямі, в сні —
Вона ім'я все ваше промовляла,
її свідомості найперший промінь
Не татові належав, не мені,
А вам. Вона кохає вас. Всю душу,
І серце, й розум в те кохання вклала,
Живе лиш згадкою про вас, і те,
Що сталося, для неї — тільки сон:
Прокинулась — і дійсністю жива,
А дійсність тая — в вас, і тільки в вас.
Скажіть же ви мені правдиво, щиро:
Любили ви сестру тоді, як з нею
Хотіли одружитися. Як так,
То ще одно: чи любите і досі?
Вагнер
На це дозвольте не відповідати.
Сусанна
Повинні ви.
Вагнер (спалахнувши).
Повинностей ніяких
Не визнаю ні перед ким, а тільки
Перед самим собою.
Сусанна (гостро).
Я примушу
Вас дати відповідь, потрібну нам.
Вагнер
Примусите? мене? (Регоче).
Сусанна
Веселість вашу
Лишіть надалі, прошу вас. Мені ж
Відповідайте зараз.
Вагнер
Ані слова
Я не скажу.
Сусанна
Ви скажете усе.
(Дістає з гамана револьвер
і цілиться у Вагнера).
Уб'ю, як пса.
Вагнер (спокійно).
Облиште ваші жарти.
Сусанна
Побачите самі, що це не жарт:
Коли не скажете...
Вагнер
Для мене жарт...
Сховайте ваш револьвер: не мене
Лякати вам. Хто втратив все, що мав,
На смерть той дивиться, як на рятунок,
Ви знати хочете, чи я кохав
Марію, вашу любую сестру?
То слухайте ж: кохав.
Сусанна
Кохали? так?
Навіщо ж...
Вагнер (перебиває).
Знаю я, про що ви, й я
Скажу вам все, щоб раз скінчить назавжди.
А вас прошу поставитись розважно
До того, що скажу.
Сусанна (ховає револьвер).
Я вся — увага.
Вагнер (тре чоло).
Марію я люблю... Люблю, як владу
Кохає той, хто уродивсь для неї,
Як той артист-маляр кохає барви,
Як той поет красу чарівну слів,
Як кожний із творців кохає творчість.
Без неї я — звичайний син юрби,
Слуга нікчемний тих, кому дано
Творить життя, послугач, наймит їх.
А з нею — сам творець, життя господар.
То як же не кохать її мені?
Сусанна
А та... другая ж як? не розумію...
То двох кохаєте, виходить, ви?
Вагнер (помовчавши).
Кохаю двох?.. Ні, ні... Мета єдина
Завжди мені зоріла вдалині.
Вагань не знав я, йшов нехибно
І на шляху своїм всі перепони
Я переміг, здавалося. Але... ^
Красі немає меж, вона усюдиі
Одній красі я слугував ввесь час.
Мов зачарований, до неї йшов,
Бо іншої не знав. Коли ж у вас
Передо мною простяглись степів
Краса і простір вільний,—затремтів
Я, в саме серце вражений красою,
Не знаною ніколи ще мені,
Я крик здивовання й утіхи стис
І ледве втримав од руїни те,
Що здавна пестив я в своїй душі,
А в ній, ви знаєте, квітник розвів
Я неабиякий із власних мрій,
Із власних замірів: йому ім'я —
Культура й поступ. Дужим рухом волі
Спокусу одігнав, хоч бачив я,
Що в дикій тій красі з прадавніх літ
Заховано страшну урочу силу.
На неї я холодними очима
Спокійно подививсь, як той, кому стерном
Повинен бути розум, а не серце.
Я зміркував, що їй прийшов загин —
Красі первісній тій, що понад нею
Вже має смерть крилом своїм холодним.
Але ж... цілком уникнути спокуси
Не зміг... Ви розумієте мене?
Побачивши найкращу квітку степу,
Я, не вагаючись, зірвав її.
Я пережив прекрасну, дивну казку...
Сусанна
Пережили?
Вагнер
О так, вже пережив.
Коли б жорстоко так був не спіткнувсь
Я на своїм шляху, мети б досяг.
Тепера — порожньо ьсе навкруги.
Загрожували ви мене убити?
Живому трупові не страшно вмерти.
Мета моя погасла так неждано,
І смерть тепер мені — бажана гостя.
Сусан н а
А Казка ж як?
Вагнер
. Умерла. Вмерла й та,
Яку і сам хотів я утворить.
Сусанна (вжахнувшись).
Вона умерла?!
Вагнер
Так.
Сусанна (обурено).
І ви... і ви...
Вагнер (показує на пляшки).
Справляю похорон.
Сусанна
Сердешна Казка!..-
Сердешна і сестра, що вас кохає.
Все те, що чула зараз я од вас,
Перекажу Марусі. Тільки знайте:
Життя сестри в руках у вас... коли
Наважитесь життям тим гратись ви,
Тоді помщусь сама я вже. Прощайте,
Сестра вас жде.
Вагнер
А ви?.. Цей тон холодний.
Як крига... нащо він?
Сусанна (ще холодніш).
А вам же що
До того?.. Вас сестра чекає, я ж...
Всіма я фібрами душі своєї
Ненавиджу і зневажаю вас.
Вагнер
Мене? За що ж? за що?
Сусанна
Сказати вам?..
За те, що казку вбити ви прийшли.
За те, що натомість лишили бруд,
Бридоту і руїни...
Вагнер (випростуючись).
Це неправда!
Створив нову я казку тут...
Сусанна
Для себе,
її в тих одібравши, хто тепер
Слугує вам...
Вагнер
Життя для дужих, панно,
Для тих, хто взять його здолає...
Сусанна
Так,
Але — хто дужий той, це ще питання.
Ми ще зустрінемось, я сподіваюсь,
І там побачимо, хто є той дужий.
Вагнер
Де ж, де?
Сусанна
На цих руїнах, у пожежі
Почуєте ви перше слово казки
Нової вже... Ну, я спішу... прощайте.
Сама піду, не треба проводжати.
(Виходить).
Вагнер (стоїть в задумі).
Нікчемнії химери!.. Раб життя
В творці пролізти хоче, ха-ха-ха!
О, тільки дайте тут запанувати,
То вже дізнаєтесь, хто дужчий з нас.
Руїни... хе!.. Вона культури царство
Руїною, бридотою назвала...
Вона загрожує мені... ну-ну!
Побачимо... побачим... ха-ха-ха!
Анелька
(висовує голову з других дверей).
Чи вам подобається це, панове!..
Він сам, і сам з собою розмовляє.
(Входить, за нею Фа ні, потім перший
і другий гості).
А ми там сидимо й нудьгуєм. Гарний
Господар з тебе, нічого сказать!
Перший гість (напідпитку).
А й справді свинство! Ти сидиш, страждаєш
Од спраги, він же тут не має й гадки.
(Підходить до столу, наливає й п'є.
Фані оглядає кабінет і речі — на столі,
на етажерці).
Анелька (також п'є).
Це ж хто до тебе пізно так?
Другий гість
(кидає пенсне на носа, він теж
напідпитку).
Так, так...
Це ж хто... е... до тебе... хе-хе-хе...
(Свариться на Вагнера пальцем).
Густаве,— женщина?.. Хе... хе... Лукавий!..
Перший гість
(бере його за руку й підводить
до столу).
Сідай ось краще й пий, коли прийшов.
(До Густава).
Це Таранівна, лакей нам казав,
Щось доброго тобі вона казала,
Бо бачу я, що хмари розійшлись,
І сонце блисне незабаром.
Вагнер
(посміхаючись і не ховаючи задоволення,
підходить до столу, наливає й п'є
одну чарку, потім другу).
Так...
І знову одросли у мене крила,
Що раптом так приборкано було,
І знов надії, заміри і мрії,
Мов буревій, під хмари понеслись...
Анелька
О Господи, яка нудота тут!
Та киньте ви свої розмови! годі!
Вагнер
Правдиво, любая Анелько, кажеш.
В останній раз нагоду маю я
Вітати в себе вас, мої кохані:
Тому цей час відзначити бажав би,
Але... як це зробити, я не знаю.
Перший гість (п'є).
Ото, не знає як! Я пропоную
Напитись до нестями...
Анелька
Фе, як гидко!
Вагнер
Як так, то й так... Ти, Фані, з нами?..
Фані
(ввесь час стоїть, держачи в руках
портрет Мар'яни й не одриває очей).
Хто це?
Вагнер (насупившись раптом).
А що?
Фані (журно).
Чому так хочеться ридати
Од глибини жагучих цих очей?
Другий гість
(здивовано оглядає всіх).
Цього ще бракувало!
Фані (не зважаючи).
Чом сміятись,
Співать, кричати в радощах блискучих
Так вабить погляд таємничий цей?
Так вабить закрутитись у танку...
Перший ^гість
Химернії бажання, слово честі!
Ну, хай сміятись, танцювать, співати...
Але кричать?.. О, люба Фані, кинь,
А то я, далебі, боюсь за нерви...
(Підходять і розглядають портрет).
Анелька
Це, мабуть, та... його та... мельниківна.
Фані
Хоча б єдиним оком глянуть тільки
На неї, на живу... хоч оддалік
Побачити хотіла б я...
Анелька
І я...
Другий гість
Е... м-да...
Анелька
Густаве, покажи!
Вагнер (спалахнувши).
Кого?
Мар'яну? вам?
(Підходить до Фані, вириває в неї
з рук портрет й кидає на етажерку).
Не діждете ніколи!
Анелька (обурено).
Чому ж то так?
Вагнер (п'є).
Тому, що ви не варт.
Самі вже погляди цікаві ваші
Заллють мою чарівну Казку брудом.
Анелька
Ви чуєте, яка принцеса! Пхе!
Як так, то й наплювать! Ото, диви,
Не бачили такого дива... пхе!
Вагнер (п'є).
Мовчи!
Анелька
Боїшся конкурентів ти?
Вагнер (тупає ногою).
Ані словечка більш з продажних уст!
Анелька
Та що ж це, прошу вас?.. Нехай вона,
Мужичка та, святіша од святої,
Але не значить це, що ображати
Нас треба через неї. Подлість це!
Перший гість
Густаве, справді я не пізнаю
Тебе... й не розумію... Чого кипиш?
Ф а н і
А я так добре розумію. Сам ти
її побачити боїшся.
Вагнер
Що?
Боюсь її?
Фані
Ти дужий, це ми знаєм,
Але...
Вагнер
В житті нікого не боявся.
Фані
Опріч жіночої краси.
Анелька
Авжеж
Боїшся ти, що знову мельниківна
Тебе красою зачарує...
Фані
Так.
Анелька
А та... друга з усім своїм багатством
З-під носу — пурх!
Перший гість (регоче).
Гіпотеза дотепна!
Признайсь, Густаве, що дівчата наші
Не кепські психологи!
Вагнер (б'є кулаком, по столу).
Це дурне!
Гей! хто там є!
Трохим (входить).
Я, пане, тут, до послуг.
Вагнер
Поклич сюди Мар'яну!
Трохим
Зараз, вмить!
(Виходить).
Вагнер (понуро п'є).
Ви задоволені?
Фані (з докором).
Навіщо ти?
Вагнер
Хто хоче йти нехибно до мети,
Повинен вільним бути від усього.
Анелька
Побачимо, який в Густава смак.
Вагнер
Боюся, що осліпнеш.
Анелька
Ов? Невже
Вона така хороша...
Вагнер (з захопленням).
Краща квітка
Степів усіх не в силі дорівнятись
До Казки любої красою. Зорі —
В її очах, рожевий ранок — в лицях,
Уста — кривавих два рубіни, вся —
Веселки блиск, чарівна казка, сон,
Який в житті єдиний сниться раз,
Після якого вже найкраща дійсність
Бридотою гидкою здасться нам.
Анелька
Та де ж ти взяв її, цей самоцвіт?
Вагнер
Де взяв?.. У степу вкрав. Такая квітка
У вільнім лиш степу могла вродитись.
Була чудова ніч. Біля млина
Над річкою пристав я одпочити,
Знесилений за день од спеки й праці.
І там побачив сон: в палкім танку
При сяйві місячнім вона звивалась...
Перший гість (п'є).
То вона
Танцює в тебе? Це цікаво!..
Анелька
Може,
І нам вона тут затанцює?
Вагнер
Вам?
Гаразд, звелю я їй! у всій красі
її вам покажу... Чому не йде?
Гей, хто там є!..
М а р'я н а входить бліда як смерть, але очі її
горять радістю. Хоче кинутись до нього,
але, побачивши гостей, з жахом озирається;
із саду лине журний спів сопілки.
Анелька (регоче).
То це красуня тая? Ха-ха-ха!
Фані
Яка хороша!
Анелька
Що? вона хороша?
Другий гість
(кидає на носа пенсне, підходить
ближче до Мар'яни й з цікавістю
розглядає її).
Ні, ні! вона нічого... Очі гарні...
Чому така бліда?
Анелька
Гай-гай, Густаве,
Про смак твій краще я гадала!
В а г н е р (осатанівши).
Мовчать, повіє! (До Мар'яни — тупає ногою).
Йди сюди! Ти чуєш?
Марта (виходить наперед).
Вона слаба, мій пане...
Вагнер
А... ти тут,
Проклята відьмо! Так ти доглядаєш?
Кажи: куди красу її ти діла?
М а р'я н а (припадає до Марти).
Ходім, ходімо, Марто,— я боюсь...
Вагнер
(підходить, шарпає її за рукав
насеред кімнати).
Е, ні, стривай! (До Марти).
А ти іди звідсіль,
Щоб я тебе не бачив більш у себе!
Марта виходить. Мар'яна стоїть і злякано
озирається.
Вагнер
Танцюй мені! Та так, як ти колись
Біля млина...
Мар'яна (благаюче).
Пусти мене, Густаве,
Я більш не буду...
Вагнер (тупає ногою).
Що? Танцюй, кажу!
Перший гість
Облиш, Густаве, бачиш же — слаба.
Фані
(підходить до Мар'яни й обнімає Ті).
Ходім, моє дитя. Йому прости —
Бо п'яний дуже він, несамовитий!:.
Анелька
Авжеж не треба танцювати...
Вагнер
Що?!
То я не пан в своїй господі?|ОдпихоєФанїЛ
Геть!
(Хапає за руку Мар'яну й кидає,
крутнувши, насеред кімнати).
Танцюй!
Анелька
Він збожеволів...
Вагнер
(підступає до Мар'яни знов).
Ти не будеш?
Не будеш ти?..
(Хапає зі столика револьвер
й націляється).
Мар'яна
(з криком одбігає до вікна).
Він вб'є... він вб'є мене!!!
Гра сопілки уривається. Юрко вскакує вікном
у кімнату, кидається на Вагнера й валить його
на підлогу, потім хапає в обійми Мар'яну
й зникає з нею в саду. Всі який час стоять
нерухомі з ляку.
Вагнер
(підводиться, підбігає до вікна
й стріляє в сад).
Прокляття!
В саду розтинається й затихає здавлений крик.
Перший гість
(хапає Вагнера ззаду за руки, підводить
до крісла й садовить).
Що ти робиш, божевільний?
Сідай і заспокойся.
На постріли вбігають Трохим і Марта.
Фані (мрійно).
Як чарівно!
Прекрасно як! Немов у сні, у казці...
Марта
Мар'яна де?
Анелька (показує на вікно).
Нема, втекла.
Фані
(підходить до Вагнера й кладе йому
руку на плече).
Як гарно!..
Це Казка? так?..
Вагнер (з розпачем).
Немає більше Казки!..
Як дивний сон, як мрія зникла...
Кінець!..
Фані (мрійно зітхає).
Немає казки без кінця.