Казка старого млина

Вагнер (сміється).
Ні?.. То зачаруєш,
Коли краса твоя перед людьми
Веселкою блискучою засяє.
Мар' яна
Перед людьми? Нема ж їх, де вони?
Вагнер
Зжену я безліч їх у нетрі ці,
І виросте там місто гомінке,
Де степ буяв і тирса шелестіла.
Мар' яна
Та хто ж ви — грап, чи князь, чи пан
вельможний,
Що вас послухають вони?
Вагнер
Я той,
Хто цій пустелі скаже: оживи! —
І вмить вона, як в казці, оживе.
Мар'яна
Це правда?
Вагнер
Так.
Мар'яна (відступає).
Ви чарівник, виходить?
Мені вже страшно, далебі.
Вагнер
Чого?
Тобі нема чого боятись...
Мар' яна
Чом?
Вагнер
Бо ти сама вродилася на те,
Щоб панувать.
Мар'яна
Над ким?
Вагнер
Над усіма,
Хто буде тут, і над усім, що я
Зроблю...
Мар'яна
А що ж ви зробите?
Вагнер
Побачиш.
Людей пошлю під землю за скарбами.
Мар' яна
Хіба ви знаєте, де ті скарби
Заховано?
Вагнер
О так, я знаю все.
Мар'яна (сміється).
Ого! То ви і справді чарівник...
А що робитимете з ними ви?
Вагнер
Я вже сказав. Створю новую казку,
Я розведу такі огні, що з сонцем
Поборються вони страшним проміттям,
І все навкруг од стогону машин
Прокинеться до справжнього життя.
Зруйную все в степах, щоб на руїнах
Спорудить царство дужих. Ти ж мені ,
Сіятимеш в змаганнях творчих духа,
Як добрий геній мій... За мною підеш?
Мар'яна
Куди? Я й не второпаю, про що ви...
А млин, наш млин?
Вагнер
Що млин? На скелях тих
Збудую я палац тобі розкішний
І сад, як рай, круг нього розведу,
Вберу тебе, мов пишну королівну...
Куди не подивись — усе твоє,
Чого не забажай — вродилось тут.
Я сам — в ногах твоїх... Люби мене...
(Обнімає Ті й нашіптує палкі признання).
Подорожній (піднімає голову).
Пан інженір, як бачу, гав не ловить —
Він навіть сон солодкий залишив,
Щоб раптом розпочати творчу працю.
Не злий початок...
Крамаренко (сміється).
Спіть, не заважайте.
Подорожній (лягає).
Цікаво знати все ж таки — чого
Вас занесло у цюю глушину?
Крамаренко
Пан Вагнер розвідки тут розпочав
На землях будучого тестя.
Подорожній
Тестя?
Крамаренко
Так. Землі пребагаті.
Подорожній
Хто ж той тесть,
Коли не таємниця це?
Крамаренко
Старий
Тутешній дідич — пан Таран.
Подорожній (раптом сідає).
Таран?!
Крамаренко
Чого так здивувалися?
Подорожній
Невже
На пана Вагнера припав її,
Вільнолюбивої Сусанни, вибір?
Крамаренко
Марії тихої, скажіть.
Подорожній (з пільгою).
Марії?..
Так, так. Виходить, в неї є сестра?
Крамаренко
Ви знали їх?..
Подорожній
Скажіть, звідсіль далеко
Живуть вони?
Крамаренко
А далеченько пак:
Як рушить зараз берегом ріки,
То сонця схід зустрінете у них.
А ви хіба туди йдете?
Подорожній
Як сонце
Позолотить шпилі похмурих скель,
В дорогу рушу я. Вона ще тут,
Я сподіваюсь?
Крамаренко
Бачив я обох
Днів три тому.
Подорожній
І скоро шлюб в Марії?
Крамаренко
О, ні: принаймні аж за рік.
Подорожній
Чому
Пан Вагнер мусить довго так страждать,
Нудити світом од кохання? Чудно.
Крамаренко
За рік же цей повинен показати
Усім наочно він, що не химери
Всі домисли його,— що тут, в степах,
Лежить руда в землі.
Подорожній
Я розумію:
Й за це у нагороду в Тарана —
Дістане дочку із степами. Так?
Ну, що ж: як бачу я, то він не дурень.
К р амаренко
Вони кохаються...
Подорожній
Це видно... Гляньте...
(Показує на Вагнера, що обняв Мар'яну
й цілує).
Крамаренко
То байдуже: веселий жарт мимохідь.
Подорожній
Що жарт, то жарт: боюся тільки я,
Щоб не скінчивсь веселий жарт сльозами..
Чабан отой, по нім я помічаю,
Не зовсім жарти тії уподобав.
Кипить, немов окріп. Ось гляньте, гляньте...
Юрко підбігає, обурений, хапає за плечі Вагнера
й одкидає його набік, бере Мар'яну за руку
й тікає до млина.
Мар'яна
Ой, леле! ти це, Юрку?
Вагнер
О, прокляття!
Дикун! розбійник!..
Крамаренко
(схоплюється, підбігає до Вагнера
й нахиляється над ним).
Що він вам зробив?
Поранив? ні?
Вагнер (підводиться).
Байдуже.,, налякав.
А ви ще не спите?
Крамаренко
Тікає сон,
Коли цікаву казку чуєш.
Вагнер
Так,
Цікава казка, дивна і принадна.
(Дивиться, як обурена Мар'яна
змагається з Юрком).
Ви бачите — вона його не любить,
Вона обурена, що він так нагло
Нам перебив нічну розмову нашу...
Крамаренко
Нехай, нам спати час: коротка ніч.
Вагнер
Так, будем спати ми, а на світанку
До діла знов..."
Вкладаються обоє. Розгнівана Юрком, Мар'яна
одпихає його БІД себе й ховається у млині.
Він якусь хвилю стоїть коло дверей і грає;
вона не виходить. Тоді Юрко ламає сопілку
об коліно, хутко переходить греблю
й зникає в скелях.
Крамаренко (засипаючи).
ї знову тихо скрізь...
Вагнер (засипаючи).
А в тиші цій літають сни звабливі
І казку заплітають...
Подорожній
Увірвалась.
По хвилі з млина, озираючись навкруги,
виходить Мар'яна; пеоеконавшись, що Юрка нема,
вона тихо сміється до шуму води, погрожує
кулаком Водяникові, потім потиху прокрадається
до нічліжан, стає навколішки коло Вагнера
і, любуючи, довго дивиться на нього.
Вагнер одкриває счі; побачивши її, раптом сідає.
Мар'яна, поклавши палець на уста и показуючи
на тих, що сплять, дає знак мовчати, потім
міцно оповиває його шию руками й палко цілує.
Коли він хоче одповісти тим самим, вона,
сміючись, виривається, тікає до млина,
І по дорозі піднімає камінь, жбурляє весело
" у воду й зникає у млині.
Вагнер
(повернувшись на місці, зачарованим
поглядом слідкує за нею)..
Прекрасний сон приснивсь...
Подорожній
Не пробудіться.
Вагнер (не повертаючи голови).
О, він ще тільки розпочавсь для мене.
Кінця не видно ще. Початок казки,
Що тут, в степах цих, заплелась...
Подорожній
(перевертаючись на другий бік і засипаючи).
Початок
Не злий... який то буде їй... кінець?