Потім ми з ним пішли через велику рівнину, зовсім засипану дукатами, по кісточки грузнучи в золоті й відганяючи палицями остогидлих ощасливлювачок. Ми бачили непритомних від електросп'яніння вкрай запещених кембалійців-гедофагів, які лише тихо гикали, і нам від споглядання цього надто розвинутого розвитку й надто надмірного надміру аж розривалася душа, сповнена співчуття і жалю. Ще інші мешканці автопалаців вдавалися до кіберчвар і шалених дивацтв. Одні нацьковували машини на машини, інші, неспроможні витримати суцільної краси, самі розбивали на скалки дорогоцінні вази й товкли коштовності, стріляли з гармат у діаманти, страчували на гільйотині сережки, а діадеми веліли колесувати, ще інші втікали на горища і піддашшя від життєвих пересолод, а були й такі, що наказували машинам бити себе, або ще робили все водночас і напереміну. Та це не допомагало. Всі гинули від розпещення, хоч і не однаково. Я відраджував Тризувія від того, щоб просто припинити діяльність продукарень, бо недосолодити так само погано, як і пересолодити. Але він, замість того, щоб узятися до онтологічного ускладнювання, почав висаджувати в повітря автомати і зробив дуже погано, бо настало загальне лихо, тільки він сам до цього вже не дожив: на нього напала десь зграя самозальотниць, присмокталися фліртувальниці і звабниці, затягли в цілувальню, затуманили обіймами, запаморочили і обснували так, що він загинув, кричучи гвалт від перепещення. І залишився лежати на пустищі, засипаний дукатами, як могилою, у своїх куцих, обсмалених механічною пристрастю, латах.
Отаке-то трапилося з не дуже мудрим мудрецем, Ваша Королівська Величносте, — закінчив Трурль. А коли й цього Мучидавові було замало, він спитав:
— То чого ж бажає Ваша Королівська Величність?
— Конструкторе, — відповів Мучидав. — Ти кажеш, що твої оповіді повчальні, тільки я чомусь цього не бачу. Мушу признатися, що вони цікаві, тому бажаю, аби ти й далі їх розповідав. І то безупинно.
— Королю, — відказав йому на це Трурль, — ти хотів довідатися, що таке досконалість і як її досягти. Але, виявляється, тобі недоступні глибокі й повчальні думки, які випливають з моїх оповідей. Насправді ти хочеш розваги, а не повчання. І все ж, коли ти мене слухаєш, почуте входить у твою свідомість, впливає і впливатиме на неї, як міна сповільненої дії. В надії на це дозволь розповісти тобі майже правдиву незвичайну й заплутану історію, котра, може, прислужиться й твоїй коронній раді.
Послухайте ж, мої панове, історію Розпорика, короля кембрів, дейтонів і недоготів, якого довела до згуби хтивість!
Розпорик походив з великого роду гвинтанів, який поділявся на дві гілки: правих, що панували, і лівих, званих ще лівозбоченими, усунутих від влади і тому сповнених зненависті до пануючої династії. Його батько Голеріон поєднався морганатичним зв'язком зі звичайною машиною, яка пришивала підошви до халяв, і Розпорик успадкував по жіночій лінії любов до шевства, a по чоловічій — боягузливість разом з любострастям. Бачачи таке, вороги трону, ліві гвинтани, замислили зробити так, щоб Розпорика згубили його власні вади. Вони підіслали кібернера на ймення Хитріян, який займався інженерією душ. Уподобавши Хитріяна, Розпорик зробив його Архімудритом Корони. Спритний Хитріян використовував різні способи, аби вдоволити Розпорикові пристрасті, розраховуючи потай, що це так виснажить і вичерпає короля, що трон осиротіє. Отож Хитріян спорудив для короля милувальню та еротодром, втягав його в кібероргії, проте крицеве здоров'я короля витримувало всю розпусту — і ліві гвинтани, втрачаючи терпець, зажадали від підісланця якнайшвидшого досягнення мети найхитромудрішими методами.
— Що ж мені робити: довести короля до короткого замикання? — запитав Хитріян на таємній нараді в замковому підземеллі. — Чи так розмагнітити йому пам'ять, щоб ошалів дорешти?
— Нізащо! — відказали вони. — Над нами не повинна тяжіти смерть короля. Нехай Розпорик подавиться власними бажаннями, хай його з'їсть і вб'є власна хтивість, тільки не ми!
— Гаразд, — відповів Хитріян, — тоді розставлю на нього сильця, сплетені зі снів. Спершу роздражню його принадою, щоб ухопив її і розсмакував. А коли це станеться, він уже сам прагнутиме уявних шаленств, а як увійде в сни, я його так задурю еротикою, що живим зі снів не повернеться!
— Добре, добре, — кажуть вони, — тільки не хвалися, кібернере, нам треба не слів, а дії, та такої, щоб Розпорик став королевбивцею, тобто вбивцею самого себе!
Кібернер Хитріян засів тоді за свою зловісну роботу і цілий рік працював, вимагаючи від королівського скарбника все нових брил золота, міді, платини й безлічі коштовних каменів. А коли Розпорик нетерпеливився, Хитріян запевняв його, що творить щось таке, чого, напевно, не має жоден монарх у світі!
Через рік з кібернерської майстерні урочисто винесли одну за одною три величезні шафи, які довелося поставити в передпокої особистих апартаментів короля, бо у двері вони не пролазили. Почувши стукіт і гупання носіїв, Розпорик вийшов і побачив попід стінами величезні, як замки, чотири сажні заввишки і два завширшки шафи, викладені коштовностями. Перша, яку називали ще Білою Скринею, була вся перламутрова, викладена осяйними альбітами, друга, чорна, як ніч, уся в агатах і моріонах, а третя, інкрустована рубінами і спінелями, мінилася червінню. Кожна шафа мала золоті ніжки у вигляді крилатих грифів, поліровані одвірки, а всередині електронний м'якуш, наповнений снами, які снилися самі собі, не потребуючи ні свідків, ані учасників. Король Розпорик дуже здивувався, почувши такі пояснення, і вигукнув:
— А що ж це ти, Хитріяне?! Чому, до лиха, шафам має щось снитися? Яка мені з того користь? І взагалі, звідки відомо, що їм таки щось сниться?
Тоді Хитріян, запобігливо вклонившись, показав Розпорикові ряди дірочок на одвірках шаф, що бігли згори вниз, з написами на перламутрових табличках, і здивований король прочитав: "Сон військовий з фортецями і дамами", "Сон про любчика-шурупчика", "Сон про лицаря Фиртана і прекрасну Рамольду, Гетерикову доньку", "Сон про кібермарини і кібермаринади", "Ложе королівни Гопсалі", "Сармата, чи гармата без пороху й кулі", "Сальто еротале, чи Амористична акробатика", "Солодкий сон в обіймах восьмипестливої Октопіни", "Перпетуум-аморобіле", "Трапезування олов'яними галушками в молодикову ніч", "Сніданок з дівчатами й музикою", "Як підбити сонце ватою, аби любо гріло", "Пошлюбна ніч королівни Недотепи", "Сон про шріт у черевику", "Про котяче", "Про боже ля", "Фруктові кіборгії для кіберів,воркую-чі грушки, компот з цикути й пишні спокусливки", "Як любилися синогорлиця з дочкогорлицею", "Сон сластолюбний, гуляшо-гулящий із потапцями", "Мона Ліза, або Лабіринт солодкої нескінченності".