— Ну що, хлопче, пристаєш до коша нашого?
— Прийміть, батьку!— впав Гандрей на коліна.
— А чим же воювати будеш? — питає кошовий, — "Бачу і шаблі у тебе немає."
Гандрей— туди, сюди. Дивиться — лопата землею притрушена. Та що він покинув тоді біля могили.
Вхопив Гандрей лопату: "Ось моя шабля!"
"Ну що ж, добра зброя! Замашна, — сміється кошовий, — "Ану, писарю, пиши Гандрея Охоту до Уманського куреня!"
Звівся кошовий в стременах: "Ну, дітки мої,в останній бій ідемо! Не за багатство прокляте, не за ставочок зариблений, пасіку добру, чи хутірець порядний! А за славу козацьку і в оборону люду нашого! Тож повикидайте гроші — дукати золоті,та таляри срібні,та камені коштовні,та жупани золотом гаптовані,щоб не було у вас страху за кишені свої! А тільки страх честь свою козацьку в бою втеряти, та ворога злякатися!"
Тут же козаки золото з кишень в багнюку вивертали, кармазинові жупани під копита скидали і шаблі догори здіймали!
А Гандрей за мішка свого лапнув-а він з плеча як пушинка злетів!
Розмахнувся Гандрей мішком— та гарненько пана по голові і поцілив!
Гепнувся панок в болото, розкотилося золото по землі. А яничари ятагани і списи покидали і кинулися те золото хапати-визбирувати, та один в одного віднімати!
Куди там вже до бою ставати!
Вдарили тоді мушкети козацькі,шаблі задзвеніли, коні заіржали.
Хвилею козаки на яничарів накотилися. Бій розпочався.
А Гандрей добру силу в руках має-
Лопатою ворогів гарненько пригощає!
Десятками на землю валить-побиває,
До панка дорогу прочищає!
Панок палашом своїм золотим затулився.
Та куди ж тому золоту проти лопати доброї,у кузні кованій, у воді джерельній гартованій і з держаком із ясена тесаного!
Притулив гарненько Гандрей лопатою пана-обсипався той порохом на землю. Тільки палаш зігнутий задзеленчав.
Тут — таки і військо пропало і гроші крізь землю пішли.
Тільки з яничарської могили виття люте почулося, а з козацької-сурми заграли.
Ледве стоїть Гандрей, та лопату сусідську в руках стискає. Все оговтатись не може.
Над ранок добився Гандрей додому. А там-ні палат кам’яних, ні золота, ні коштовностей!
А він тому і радий, а він і радий!
Аж стрибає від радощів, що позбувся скарбу чортівського.
А лопату сусід йому після того і подарував.
Гандрей став нею сади людям розводити, та криниці копати. І грошей за те не брав ніколи.
З Гапочкою одружився, дітей народили, козаків з них виховали працьовитих добрих і хоробрих на радість собі і людям.
А як старий став, то серед села липу посадив і просив громаду в пам’ять про себе те дерево не рубати — нехай росте.
Так до цих пір серед дороги у нашому Сабадаші липа Охотина стоїть— висока та широка. Усі її об’їжджають то справа, то зліва, а рубати ніхто не сміє.
Бо то пам’ять про людину добру.
Отож не збирайте багатства на землі а лиш на небі.
Вклоняюсь наперед Господу Богу,
І батькові отаману кошовому,
І всьому Війську славному Запорозькому,
І всім слухаючим головам
На многії і благая літа!
А слава козацька не вмре — не поляже
Віднині до віка!