Юрасик.
Суниці відійшли, чорниці не поспілії
Ходили за грибами до Трипіли,
Та жодного грибочка не видати,
Немов переродилися Карпати.
Бабуся.
Лягайте спати, завтра прийде тато,
Заріжу я вам курочку лапату.
Ото поласуєм і юшкою, і м'ясом.
Ганя.
А що, коли татусь не прийде часом?
Іще нікого з долу не пустили...
Боюся, щоб лихого не вчинили.
Бабуся.
Чого б це, Ганю?
Ваш татусь нікому
Лихого не робив і вернеться додому.
Усі повернуться в хижки на верховину.
Ганя.
Ви кажете— усі?..
А вуйка Яворину
Устрелили.
І Бокачук Мелану
За те, що помагала партизану
Знайти загін, чужинці так побили,
Що і тепер звестись не має сили,
Лежить бліда, уста чорніші рани,
Та все шепоче:
"Хлопці, партизани,
Рушницю дайте, я піду до бою".
І рве в постелі ковдру над собою.
Отак і тата... Ми й не будем знати.
Бабуся.
Та цур тобі, на ніч страшне казати.
Вже неньо ваш на верховину сходить.
Ганя.
А що, коли його жовнір пошкодить?
Вони ж такі, оті лихі жовніри,
Як в драговині вовкулаки-звірі.
Бабуся.
Хоч як пошкодять, то не буде втрати.
Ми зможемо Чугайстра погукати.
Ви ж чули, мабуть, що старий Чугайстер
На чудодії превеликий майстер.
Юрасик.
Який Чугайстер? Я не чув нічого.
Ганя.
Бабусю, люба, розкажіть про нього
Бабуся.
Та й розповім, присуньтеся до мене.
Отам, де листя стелеться зелене...
Діти з двох боків міцно притискуються до бабусі. Вона кладе свої натруджені руки на гострі плечики онучат, готуючись розпочати довгу і цікаву билицю, але слова не ллються із уст. Мабуть, громовиці та шелести лісові полохають спокійні слова про далеке минуле. Мабуть, оті заграви невгасимих пожеж, що разом з чорними хмарами насуваються на верховину, опалюють старечу душу, обливають її гіркими невидимими сльозами. Але казка заспокоїть малих дітей у цю повну тривог горобину ніч, заколисав їхні печалі.
Знову спалахують світлом Столітній Бук з Молодою Смерічкою.
Столітній Бук.
Як тяжко тій бабусеньці-небозі
У невідступній горі і тривозі
Складать щасливу казку-рятівницю,
Перемагать шалену грозовицю,
Аби на цім самотньому подвір'ї
Голодні діти спали у довір'ї,
В надії на Чугайстерову ласку.
Молода Смерічка.
І я, і я послухаю ту казку.
Починає казку.
Бабуся гірко усміхається своїм думкам про доброго гуцульського Чугайстра.
Бабуся.
Отам, де листя стелеться зелене,
Де сосни похилилися та клени,
Колись потік шумів через каміння.
Далеко чуть було його кипіння,
Бо води рвались прямо через гуки,
Змиваючи старі, могутні буки.
І саме тут в колишнім віці-році
Жили великі люди черемошці.
Вони щодень ішли на верховину
Рубати буки, граби і соснину.
Затим несли колоди до потоку,
Такі важкі, що іншим і півкроку
Не пронести. А їм усе по змозі.
В'язали ті колоди на відрозі
І на плотах неслися через гуки,
Бо, кажуть, в них були залізні руки,
З кременю ноги, груди із кришталю,
А кров густа з червоного коралю.
Жили вони у злиднях, та на волі, —
Нової не вимолюючи долі.
Але й до них прийшла недобра днина.
З далечини приїхав пан Горбина,
За ним жовнірів сунулася хмара.
Зросла фортеця в горах, як примара.
Той пан звелів, щоб вільні черемошці,
Які ліси рубали при потоці,
Йому платили немалу данину, —
Бо він купив усеньку верховину,
А черемошці — вгору топорами, —
Аж гуркіт покотився між борами.
"Ми не платили зроду ще нікому", —
Сказали люди.
Пан утік додому.
І почалась халепа при потоці.
Біг вість куди зникають черемошці.
Дитятко вийде з хижі — і немає.
Ходи питай по селищах і в гаї,
Але ніде не бачили дитини.
Назавтра легінь файний геть полине
Або мисливець з сіткою та крісом.
Страшне робилось в лісі й поза лісом.
Який лихий вершить те діло враже —
Ніхто ніде і словбнька не скаже.
Юрасик.
Чого ж питать?
Все лихо від Горбини.
Уб'є когось, а тіло в яр закине
Або в колючі неприступні пущі.
Отак, як ці чужинці проклятущі.
Ганя.
Це він! Це він! Кому ще зле чинити?!
Бабуся.
Не поспішайте. Дай, Ганнусю, пити.
Ганя квапливо, щоб не затримувати казку, набирає корець води із дубового відерця, що стоїть на ослоні поруч. В цю мить десь не дуже далеко від подвір'я відлунює довго-тріскуча автоматна черга. Потім, то наближаючись, то віддаляючись, іще, іще. На сизому грозовому небі прорізується сліпуче пасмо ракети, а може, то блискавка така разюча — нічого не розбереш у пізньому смерканні. Дівча дрижить, розхлюпує воду бабусі на руки. Старенька ніби не чує ні стрілянини, ні того, як холодна вода хлюпається на долоні, не бачить сліпучо-білого пасма.
Молода Смерічка.
То блискавка чи, може, злі ракети?
Столітній Бук.
Не відхиляйся, де ти, люба, де ти?
Усе мине — і хмари ці, і вітри.
Назавтра сонце слізки-роси витре,
І засміються наші полонини,
Як серце у щасливої людини.
Сова.
Не буде щастя — чую, бачу, знаю, —
Усе помре від краю і до краю.
Карпати пишні вкриє чорне лихо.
Столітній Бук.
Мовчи хоч ти, нещасна чаклунихо!
Ганя.
Бабусю, про Чугайстра докажіте.
Бабуся.
Нелегко стало черемошцям жити.
Тепер вони гуртом ходили всюди,
Аби дізнатись, де то гинуть люди?
Тії пори ясний легінь Іванко
Сподобав Лесю, дівчину-горянку.
Вони в гурті соромились кохатись,
Втікали до потоку милуватись.
Іванка й Лесю люди шанували,
Тому усі сердечно вболівали,
Як ті зникали десь біля потоку.
"Не йдіть, — казали, — згинете до строку".
Іван сміявся: "Я скручу і лева;
Не бійсь нічого, моя королево".
І так вони сиділи біля кручі.
Під ними води билися ревучі,
І вся галява сонцем заливалась,
Де юні гуцулята милувались.
Отам до них з гущавини дубини
Підкрались ловчі з челяді Горбини.
Між ними й пан з'явився, мов примара.
Іван відкинув шитого кептара,
Піднявши бартку — вихором до пана.
А той махнув лиш віхтем на Івана —
І хлопець вкляк, упав у сон глибокий.
Зареготав Горбина одноокий.
"Тягніть його за мур у глибокості,
А я дівчатко запрошу у гості.
Яка краса! Тут можна осліпитись.
Невже у хлопів ти могла родитись?
Візьму тебе, як панночку, в фортецю".
"Я не піду із тим, хто не по серцю", —
Сказала Леся й кинулась з відрога.
Горбина вслід: "Туди тобі й дорога!"
Ще ближче затріщала коротка черга, та так рвучко, так лунко, що вже не переплутаєш з тріском сухої ліщини. І нібито стогін почувся. Чи то людина у свій досмертний час, чи звір підбитий, а може, й вітер у гірській розщелині. Трудно розгадати серед буремних шумів, але щось болісно застогнало в лісі.