Катріона

Страница 77 из 78

Роберт Луис Стивенсон

За мить їхні шпаги схрестилися.

Зачувши дзвін сталі, я інстинктивно відскочив убік, але встиг помітити, як Джеймс відбив удар так близько, що той міг бути смертельним. В думці у мене майнуло, що він батько Катріони і в якійсь мірі мій. Тому я підбіг і спробував розігнати їх.

— Одійдіть, Деві! Ви що, збожеволіли? Не лізьте, кажу вам, чорти б вас схопили! Накличете біду на свою голову.

Двічі я збивав їхні шпаги. Заточившись, сам вдарився об стіну, але враз схопився і знову був між ними. Вони ж, не помічаючи мене, налітали один на одного, як навіжені. І досі не збагну, як мені вдалося уникнути ран самому і не поранити кого-небудь з цих двох Родомонтів у такому пекельному вихорі, якого і в сні не побачиш. Раптом десь згори, зі сходів, пролунав жіночий крик, і за мить Катріона опинилася перед своїм батьком. Саме тоді вістря моєї шпаги увіткнулося в щось м'яке; витягши його, я побачив кров. Кров стікала й по хустинці дівчини. Я просто занімів од страху.

— Зупиніться! Ви хочете вбити його у мене на очах? Я все ж таки його дочка! — вигукнула Катріона.

— Люба моя, я покінчив з ним, — сказав Алан і, трохи одійшовши, сів на стіл, схрестивши руки, в яких тримав оголену шпагу.

Катріона стояла перед батьком, важко дихаючи, потім рвучко обернулася і подивилась йому в обличчя.

— Геть! — вихопилося у неї з грудей. — Не хочу бачити вашої ганьби, лишіть мене з чесними людьми. Я дочка Альпіна! А ви, підступний син його, геть звідси!

В її словах було стільки пристрасті, що я трохи заспокоївся від потрясіння. Дочка і батько стояли одне проти одного, у неї крізь хустинку просочувалася кров, а він був блідий як смерть. Я добре знав Джеймса Мора і розумів, що слова дочки пройняли його наскрізь, проте він тільки нахабно оглянув нас.

— Що ж, — мовив він, вкладаючи шпагу в піхви і не зводячи очей з Алана, — якщо сварку скінчено, то я тільки візьму свій чемодан…

— Ніхто, крім мене, не винесе звідси чемодана, — обірвав його Алан.

— Сер! — вигукнув Джеймс.

— Джеймс Мор, — гримнув на нього Алан, — ця леді, ваша дочка, виходить заміж за мого друга Деві, і тому я дозволяю вам піти звідси живим. Однак послухайте моєї поради і не попадайтесь мені на очі. Не забувайте, що й мій терпець може увірватися.

— Хай би вас чорти вхопили, але там мої гроші, сер! — вигукнув Джеймс.

— Дуже шкодую, сер, — відповів Алан з кумедного гримасою на обличчі, — але, розумієте, гроші тепер мої. — Потім додав серйозно: — Слухайте, Джеймс Мор, забирайтеся з цього дому геть!

Джеймс, здавалося, ніяк не міг на щось зважитись, але, не бажаючи ще раз випробовувати на собі шпагу Алана, раптом зняв капелюха і з виразом грішника на обличчі попрощався з кожним окремо і вийшов.

З мене наче хтось зняв чари.

— Катріоно! — вигукнув я. — Це я, це моя шпага. Ви поранені?

— Знаю, Деві. Але я за це ще більше люблю вас. Ви захищали мого батька, цього негідника. Подивіться, — сказала вона і показала мені неглибоку рану, з якої стікала кров. — Ви прирівняли мене до чоловіків. Тепер і в мене буде рана, як у бувалого солдата.

Від радості, що Катріона поранена легко, що в неї таке мужнє серце, я обняв її і поцілував у рану.

— А мене хіба ніхто не поцілує, мене, котрий ніколи не минає нагоди? — пролунав раптом голос Алана. Він трохи одтиснув мене від Катріони і обняв дівчину за плечі. — Люба моя, — мовив він, — ви гідна дочка Альпіна, а він, кажуть, був хороший чоловік і міг би пишатися вами. Якщо коли-небудь я одружуватимусь, то неодмінно шукатиму для своїх синів матір, схожу на вас. Я маю королівське ім'я, я кажу правду.

Він говорив це з таким запалом, що для дівчини, а отже і для мене, слова його звучали чарівною музикою і, здавалося, змивали ганьбу Джеймса Мора. За хвилину Алан знову повернувся до дійсності.

— Скажу вам по секрету, мої дорогі, що все це дуже добре, однак Алан Брек трохи ближче до шибениці, ніж йому хотілося б. І я думаю, що звідси треба скоріше тікати.

Слова Алана протверезили й нас. Він побіг нагору й швидко повернувся звідти з нашими дорожніми речами і чемоданом Джеймса Мора, а я тим часом підняв на сходах клунок Катріони, який вона впустила, коли бігла до батька. Ми вже виходили з цього небезпечного будинку, як Базен, щось кричачи й вимахуючи руками, загородив нам дорогу. Поки дзвеніли оголені шпаги, він нищечком сидів під столом, а тепер був хоробрий, як лев. Його рахунок не оплатили, поламали стільця, Алан сидів на столі з посудом, Джеймс Мор утік — збитків багато.

— Беріть! — вигукнув я і кинув йому кілька луїдорів, вважаючи, що тепер не час для підрахунків.

Він накинувся на гроші, а ми вибігли повз нього з будинку. З трьох боків готель оточували матроси, готуючись перерізати нам шлях. Недалеко від нас вимахував капелюхом Джеймс Мор, ніби підганяючи їх, а в нього за спиною, мов якийсь божевільний, повертав свої крила вітряк.

Алан оглядівся навкруги і рвонувся бігти. В руках у нього був важкий чемодан Джеймса Мора; я думаю, він скоріше розлучився б з життям, аніж із своєю здобиччю. В ній він вбачав свою помсту. Алан біг так швидко, що ми з Катріоною ледве встигали за ним. Я й тут не міг не захоплюватись дівчиною.

Побачивши, що ми тікаємо, переслідувачі облишили всяке маскування і з диким криком побігли нам навперейми. Бігти треба було ярдів з двісті, матроси виявилися не з спритного десятка і не могли зрівнятися з нами. Думаю, що вони мали й зброю, але не наважувалися стріляти з пістолів на французькій землі. Коли я помітив, що ми не тільки не програємо у відстані, а навпаки, трохи віддаляємося від переслідувачів, то й зовсім заспокоївся. Однак бігти було надзвичайно важко, а до Дюнкерка далеко. Та ось ми вихопилися на пагорб і побачили, що на протилежному схилі марширує рота солдатів. І коли Алан, раптом зупинившись і витираючи піт з лоба, сказав: "Ці французи і справді славний народ", — я добре зрозумів його слова.

Закінчення

Тільки-но ми опинилися в безпеці за надійними мурами Дюнкерка, як одразу ж скликали воєнну раду, необхідну в нашому становищі. Ми зі зброєю в руках забрали дочку в батька, і перший-ліпший суддя не вагаючись повернув би її назад, а нас з Аланом кинув би в тюрму. І хоч на виправдання у нас в руках був лист Паллізера, ні я, ні Катріона не мали наміру розголошувати його. Найрозумнішим з усього можливого було б одвезти дівчину до Парижа і передати під нагляд начальника її клану, Макгрегора Богальді, який охоче допоможе своїй родичці і не захоче ганьбити Джеймса Мора.