— Для психічної перевірки… Так говорять всі…
— Тут щось не те… Я ще не знаю що, але відчуваю недобре. Навіщо їм такий порядок? Чому нижчим Тайя видають їжу лише в тому разі, коли вони з’являються в Будинок Контролю?..
— Мар! — перебив товариша Од. — Поглянь…
Мар звів очі вгору. Над ними кружляв сферичний апарат, один з тих, які розміщувались в баштах Істини. Юнаки переглянулись. Тривожне передчуття з’явилося в душі Мара. Він дав знак мовчати і не думати навіть. їхні слова чи думки могли вловлювати апарати й передавати на Та-іну.
Зібравши вимірні прилади, юнаки піднялися в повітря і рушили до небесного диска. З-за обрію наступала чорна хмара, її краяли раз у раз сліпучі блискавиці. Зграї літаючих драконів з криком збиралися під захист скель, гігантські, неповороткі тварини з плюскотом пірнали в воду, здіймаючи фонтани бризок.
Юнаки опустилися на небесний диск, ввійшли досередини. Посеред просторої сферичної каюти їх вже чекав сей Сіт. Він дивився, як молоді космонавти роздягалися, мовчав. Сріблисті та були складені в ніші. Помі-чники Сіта залишилися в легких зеленкуватих лла . Учитель зробив знак рукою, запросив зайняти місце рядом з собою
— Важка робота позаду, учні мої, — пролунав низький голос сей Сіта. Тепер космонавтів оточувала зви-чна густа атмосфера. Слово Учителя звучало приємно для слуху, воно нагадувало щось любе, давно забуте. — Я викликаю Велику Трійку, повідомлю про виконане завдання. А потім — шлях до Та-іни…
Сіт зосередив погляд на сферичному пульті, що виступав з передньої стіни каюти. Вздовж приміщення побігли ланцюги різнобарвних вогників. Вони перетворювалися в спіральний вихор сліпучих ліній, потім в су-цільне мерехтіння, яке переходило в прозору блакить.
Різкий акорд струсонув тишу, врізався неприємним звучанням в свідомість. Перед космонавтами про-майнуло зоряне небо, густі хмари, гострі шпилі фіолетових веж серед гігантських гір Та-іни Поміж ними плив-ли білясті громаддя хмар, і це підкреслювало похмуру велич будівель.
— Палац Великої Трійки,— прошепотів Мар.
Сіт застережливо глянув на нього. Простір зненацька став прозорим. В ньому виникли дві зловісні цятки. Вони сповнювалися барвами, чіткішали, перетворювалися в очі.
Це були очі Тайя-Бога, одного з Великої Трійки.
— Ти викликав мене, Сіт? Вищі Сфери ждуть.
— Завдання Великої Трійки виконане, — відповів Сіт.
— Я знаю. Ти матимеш нагороду. Я вже говорив з членами Вищих Сфер. Коли повернешся — будемо говорити про твою долю.
Погляд Тайя-Бога зупинився на постаті Мара, потім перескочив на Ода. Якусь мить в просторі панувало мовчання.
— Твої супутники достойно працювали. Вони заслуговують на шлях Вдосконалення, а може, й на біль-ше. Якщо вони вдало виконають ще одне завдання — ми переведемо їх одразу через п’ять спіралей на шляху до Вищої Сфери.
Од і Мар мовчали, вражені, здивовані. Сіт запитливо дивився на Правителя. Той продовжував:
— Вищим Сферам потрібен Праелемент. Він є на природному супутнику Гро-очі. Ось контрольне за-вдання для твоїх супутників, Сіт. Воно — останнє в цьому польоті. Ми ждемо тебе, твоїх супутників і Праеле-мент. Вони повинні здобути його — і тоді Вищі Сфери стануть їхньою метою.
А після польоту на супутник Гро-очі веди, сей Сіт, небесний диск на Та-іну. Якнайскоріше.
— Щось трапилося?— здивувався Сіт.
Великий Тайя не відповів. Його очі блиснули холодним вогнем, поблідли, розтанули в просторі. Тільки владний наказ Великої Трійки ще довго, здавалося, звучав у свідомості космонавтів.
СТРАШНА СМЕРТЬ
Небесний диск поволі опустився на скелясту поверхню. Незабаром в ньому відкрився отвір. Звідти з’яви-лися космонавти.
Сіт оглянув пустельну рівнину А-лу, потім повернувся до своїх учнів. Ласкою і любов’ю промінилися його очі.
— Чи все вам ясно, Од і Мар?
— Ясно, Учителю.
— План є?
— В мене, — відповів Од.
— О-ен ?
— Ось, — показав Мар.
— Тоді бажаю щастя. Не затримуйтесь. Я ждатиму.
Дві постаті попливли над похмурою рівниною, освітленою зеленкуватим сяйвом Гро-очі, туманна куля якої висіла над головою. Сіт довго дивився вслід друзям, чомусь тривожився. В душі з’являлися і зникали неяс-ні почуття. Що вони означали — старий космонавт не знав. Він навіть своєму розуму не хотів признаватися, що сумніви молодого Мара терзають і його підсвідомість. Не все подобалося Сіту в тому, що він робив. Давно вже душа протестувала проти безконечних таємниць, хотілося знати, куди йде важка праця безлічі вчених, інжене-рів, космонавтів, які виконували накреслення Вищих Сфер. Майже всі вони гинули на шляху до невідомої мети — чи то в пустелях Космосу, чи в підземеллях ба-мо під час небезпечних випробувань нових конструкцій, а то й просто від таємних причин. Сіт згадав факти, про які не можна було навіть думати: до Вищих Сфер на протязі його життя ввійшло тільки двоє вчених. Інші — багато тисяч дослідників, хоробрих і мужніх Тайя — не досяг-ли мети. І знову таємниця для тисяч інших, які йшли за померлими, продовжуючи їхню справу. А десь там, в Палаці Вищих Сфер, йшло невідомими дорогами своє життя, воно вбирало в себе працю і думку нижчих Тайя-вчених, не допускаючи їх за глуху стіну Вищого Культу.
Сіт губився серед потоку протилежних фактів. З одного боку — конденсація вищого цвіту знання, з ін-шого — безкорисливість і любов. Хіба ж не віддають Вищі Сфери нижчим Тайя усе, що створюється на ба-мо в Тайя-Богів? їжа, вбрання, видовища в Будинках Радості,— і все це зовсім задарма, без жодної праці.
Але було в усьому розпорядку життя на Та-іні щось тривожне. Це почував кожен, хто підіймався вище, на розумові пороги Життя…
Сіт знав — йому пощастило. Ще одна ступінь, і він ввійде до Палацу Вищих Сфер. Треба тільки замкну-ти в душі сумніви, підозри, бо інакше Великий Контроль Психіки відчує його тривогу. А тоді — прощай, мета. І ніколи Сіт не знатиме про дивовижну тайну. А йому треба знати, будь-що… Це потрібно для… А втім—геть навіть думку про це… Геть! Геть! Її нема у мені!
Сіт врівноважив розбурхані почуття, заспокоїв душу. Зусиллям волі загнав таємні задуми в недосяжні куточки мозку. Вони вийдуть назовні лише тоді, коли наступить час.