Нас двоє на скелі, що лине в просторі. Мій товариш мертвий. Незабаром я теж піду слідом за ним.
Ми народилися і жили на планеті Та-іна, четвертій від Зірки-матері. Та-іна — це значить древньою мо-вою "Велика Богиня". Тепер її нема. Тільки безліч уламків мчить у просторі. То залишки від неї.
На одному з них сиджу я. І поруч мій мертвий товариш.
Я теж приречений. Але я спокійний.
Навколо Зірки-матері лине супутник Та-іни. Він став четвертою планетою. Він несе на собі залишки життя Та-іни — нашу надію. Що станеться з моїми братами — не знаю. Чи знайдуть вони ясний шлях, чи виро-сте з останнього зерна нова, могутня цивілізація?
Мій погляд не проникає в майбутнє.
Та я бачу грядущу історію Космосу. Вона невпинна.
Я сиджу на холодному камені. Думаю.
Я звертаюся до Розуму, який ще не виник. До Розуму, який об’єднує Вічність.
Я не знаю, хто сприйме в свою душу мої думки. Але я і ти, хто слухає мене — брати. Ми — струмки з одного джерела. Ми течемо в один Океан істини.
Отже, ти зрозумієш мене, далекий брате.
Отже, слухай…
Слухай про останні дні історії планети Та-іни. Моєї планети Мабуть, ти будеш жити в цій же системі, в системі Зірки-матері. Ти будеш її дитям, породженням її щедрого проміння, її вогняного лона.
Ось чому я знаю, що ти будеш близьким, рідним і зрозумілим…
ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ
Голос замовк.
Якусь мить панувала тиша. Погляд космонавта сягав у безмежжя, ніби намагався побачити того, з ким він бажав обмінятися думкою. Потім чужинець знову кинув нас в лавину образів і думок. Почалася вражаюча калейдоскопічна розповідь — історія планети Та-іни, неймовірна за своїми масштабами. Я розповідаю її вам так, як вона склалася в моїй уяві. Звичайно, це не точний переказ. Адже я більшість думок чужинця перевів че-рез власну психіку, через призму земного сприйняття.
Майже все різнило їх від нас. Вони жили на планеті, в кілька разів більшій від Землі, серед воднево-метанової атмосфери Вони купалися в углеводневих морях, розмножувалися за іншим принципом, ніж ми, во-лоділи даром антитяжіння, спілкувалися не тільки акустичним способом, але й передавали думку на відстань.
Але вони любили, боролися, ненавиділи, помилялися, вони кидали в рабство братів своїх і боролися за свободу, вони шукали шляхів до істини і вмирали на тій безконечній дорозі.
Саме тому їхня розповідь буде зрозумілою нам…
ВЕЛИКИЙ ЗАДУМ
ТАЄМНИЧЕ ЗАВДАННЯ
Небесний диск опускався на планету.
Велетенські тварини з люттю і подивом дивилися на нього. Деякі з них з острахом втікали геть, ламаючи товстими ногами густі зарості високих дерев, деякі ховалися в теплі зеленкуваті води. І лише хижі літаючі дра-кони з криком витали навколо небесного диска, намагалися вкусити його плоскими зубатими щелепами. І як тільки вони потрапляли в потік прозорого блакитного струменя, що оточував дивний утвір, як невідома сила кидала їх вниз, ламаючи крила, спалюючи лускату шкіру. А легіони інших потвор ще з більшим завзяттям на-падали на гостя з-за хмар…
Голубе сяйво зникло, диск повільно опустився на березі океану. Заблищавши в промінні Зірки-матері, він завмер непорушно.
Вгорі з’явився широкий отвір. З нього випливли три постаті космонавтів. Передній був старшим, могут-нішим своєю будовою. Навіть срібляста тканина скафандра не скрадала сильних м’язів його тіла і рук. З-за про-зорого покриття шолома видно було круте чоло, вольові очі, суворі риси обличчя. Супутники його були зовсім юними — з допитливими, ясними поглядами, веселими обличчями, нестримними рухами. Вони трималися по-заду старшого, захоплено висловлюючи свої враження. Старший неуважно сприймав їх думки, дивився навко-ло, похмуро зиркаючи на галасливих літаючих тварин, що загрозливо репетували вгорі.
Постоявши непорушно в повітрі, він попросив уваги. Прозвучало шанобливе:
— Ми слухаємо тебе, сей Сіт…
— Я вітаю вас з першою небесною подорожжю, учні мої, — надійшла відповідь.
Очі Сіта тепло засяяли. Юні космонавти вдячно схилили голови перед Учителем.
— Віднині перед вами одкрито шлях до вдосконалення, до Вищих Сфер. Чи хочете ви цього? Ось ти, Од?
Ніжно-голубі щоки Ода поблідли від хвилювання, праву руку він з вдячністю приклав до чола.
— Мудрий Учителю, я все життя віддам заради цього…
— А ти, Мар?
Другий юнак стримано доторкнувся до чола, подумав. На чорному обличчі з’явився вибачливий вираз.
— Я не знаю, сей Сіт… Старший здивувався.
— Чому не знаєш?
— Пробач, Учителю. Я перед тобою не хочу говорити неправди.
— Тоді кажи правду.
— Я дивився древні записи, слухав безліч переказів, запитував старих тайя . Ніде я не знайшов відповіді: що роблять Вищі Сфери?
— Шукають істину для всіх тайя! — була сувора відповідь Сіта. — Хіба ти не знаєш цього?
— Не знаю, сей Сіт,— смиренно відповів Мар.
— Схаменися, друже, — схвильовано втрутився Од. Його очі палахкотіли острахом. — Хіба ти можеш сумніватися в словах Учителя?
— В словах сей Сіта — ніколи, — твердо заявив Мар. — Але ж він теж не ввійшов ще у Вищі Сфери?!
Сіт дивився в чесні очі юного супутника свого, довго не відповідав. Зрештою, він наблизився до нього, ніжно обняв Мара за торс. Великі чорні очі Сіта з-за покриття заглянули глибоко в душу юнакові.
— Ясне серце твоє, Мар. Хвалю. Ти не обманюєш ні себе, ні інших. Це найкраще, що я знаю в світі. Але сумніватися в істинах Вищих Сфер — не дозволено.
— Я знаю, Учителю… І все-таки…
— І все-таки, Мар, ми й сюди, на планету Гро-оча , прибули за бажанням Вищих Сфер. Ви стали космо-навтами завдяки їхнім школам, їхнім учителям, ви бачите іншу планету — легендарну, казкову — саме тому, що Тайя-Боги забажали цього. Все зв’язане з їхньою волею — наше життя, наші думки, наше майбутнє. Хіба ж можна в такому разі сумніватися в істинах Вищих Сфер?..
Мар сумно мовчав. Йому нічого було відповісти.
— Тайя-Боги — дух Та-іни, її Розум. До них, у Вищі Сфери, приходять лише достойні. Ті, які пройшли велику, важку дорогу вдосконалення. Перед ними відкриваються двері Храму Космічної Насолоди. Це вища нагорода за Труд і Стремління. Ми маємо ідеал. Хіба це не прекрасно? Замість невідомого шляху — ясна, зрима ціль, без плутанини, без сумнівів…