— Що сталося, Нур? — здивувався Рі-о.
— Біда, Учителю!
— В чому справа?
— Установки виходять з ладу!
— Хто тобі сказав це? — крикнув Рі-о.
— Контрольні прилади.
Рі-о стрімголов кинувся в отвір керівного центру, поплив вузьким коридором в глибину підземелля.
Він не звертав уваги на те, що Нур наздоганяє його, що він спрямовує на свого Вчителя вістря випромі-нювача.
Блиснув зеленкуватий промінь. Рі-о застогнав, заколихався в повітрі, судорожно повернувся до Нура. Спаралізований розум втрачав свідомість, ічі важко склеплювались. Кинувши страшний погляд на зрадливого учня, Рі-о впав на кам’яну підлогу.
Хутко оглянувшись, Нур відкрив отвір в боковій стіні і вкинув непорушне тіло учителя в темне примі-щення. Закривши важкі металеві двері, він ударом випромінювача зруйнував механізм відкривання. Тепер Учи-телю звідси не вибратись!
Після цього Нур помчав униз, до керівного пульта. Він гарячково міняв програми установок, посилював потужність радіації поля За. І одразу ж заколихався навколо грунт. Глухо застугоніло. Установки Сі одержали потужність, що була в десятки разів вище від попередньої.
Випливши з підземелля, Нур кинувся до житла вождя Ро-а. Його зустріла злякана Мі-а. Вона сполохано прислухалася до грізного гуркоту, що долинав від океану.
— Що сталося, сей Нур? Що там сталося? Чому так трясеться Та-іна? Де Рі-о?
— Нема Рі-о! — зловісно відповів Нур. — Все закінчено! Ми летимо звідси!
— Хто ми? — не зрозуміла Мі-а. — Чому нема Рі-о? Що ти говориш, Нур?
— Я знищую установки Сі. Я знищую планету. Таке веління Тайя-Богів! І я — один з них! Ми почнемо нове життя на Тва-дьї. Чуєш? Я люблю тебе, Мі-а! Іди зі мною, і ти матимеш небесне блаженство!..
Мі-а дивилася в маніякальні очі Нура, заціпенівши від страху, а він, схопивши її за руки, шепотів:
— Кому потрібні його нікчемні плани? Боротися заради нижчих Тайя! Раби й самі не знають, чого вони бажають! Є лише одна цінність у Космосі — бажання особи! Моє бажання! Твоє, Мі-а! Ти будеш зі мною — відповідай? Ми негайно вилітаємо до Палацу Вищих Сфер!..
Мі-а мовчала, приголомшена почутим. Обличчя її посіріло, як у мерця, вуста дрижали. Як бути? Де ко-ханий Рі-о? Чим допомогти йому?
А Нур шаленів.
— Ти мовчиш? Ти не хочеш? Так я змушу тебе!
— Іг-ра покарає тебе! — застогнала Мі-а, в розпачі простягаючи руки до зрадника.
Очі Нура освітилися мстивим полум’ям. Він радісно засміявся.
— Чудово! Ти сказала — Іг-ра! Як добре, ще нагадала мені! Треба знищити прокляте сховище Іг-ри! Де воно?
— Я не знаю! — крикнула Мі-а з гнівом. — Що ти хочеш від мене?
— Тільки правди! Старий вождь говорив, що ти знаєш таємницю сховища. Де воно?
— Не скажу!
— Скажеш! — загрозливо прошепотів Нур, насуваючись на Мі-а. Чорні очі його, випромінюючи потоки енергії ло-ла, прикували Мі-а до підлоги. Руки її опустилися, голова безсило схилилася, очі погасли. Почувся безвільний голос:
— Що бажає Тайя-Бог?
— Отак краще. Де сховище Іг-ри? Де вхід до нього?
— В ущелині Ус. Між великими Тьо. Вхід під кам’яними ма-ура…
— Чудово. Я поспішаю туди. Вже більше ніхто не скористається спадщиною Сі. А ти — чекай мене. Ти моя. Розумієш?
— Я твоя, Тайя-Бог, — покірно згодилася Мі-а. — Я буду ждати тебе…
Він зник. Дівчина, схлипуючи від страшного болю 8 голові, лежала на підлозі житла. Вона забула про Рі-о, про батька, про долю острова і Та-іни. Вона думала про одне: зараз повернеться Тайя-Бог. Вона любить його. Вона полетить з ним у небо. Вона матиме велике блаженство…
Гриміла далина. Урагани несамовито шматували листя дерев, ламали стовбури, котили пилюку і дрібне каміння над островом. Велетенська хвиля вдаряла в скелю і досягала притулку старого вождя, скроплюючи йо-го міріадами бризок. А Мі-а не чула, не бачила нічого…
Та ось над нею хтось з’явився. Вона схопилася, схилила в покорі голову. Почувся її слабенький голос:
— Я готова, Тайя-Бог! Ти повернувся?..
— Що з тобою, доню?
Мі-а здивовано поглянула поперед себе. Перед нею стояв не Нур, а батько, старий Ро-а. Він занепокоєно дивився в її бліде обличчя і говорив:
— Ти ніби зачарована. Що трапилося? Я шукаю Рі-о. Океан виходить з берегів. Тайя бояться. Де знайти Учителя?
— Ти кажеш… я зачарована,—шепотіла Мі-а, бездумно дивлячись на батька… — Зачекай… я згадаю… Тут був Нур… Я повинна слухатись його, ждати його… Рі-о нема…
— Як нема? — несамовито скрикнув Ро-а.
— Нур знищив його… Учитель в підземеллі. Нур казав, що Та-іна загине! Він попрямував до сховища Іг-ри, щоб знищити його…
— Хто вказав йому сховище? — грізно запитав вождь.
— Я…
— Ти зрадила велику таємницю?..
— Я не знаю, батьку… Він мене примусив…
Він дивився на мене страшно. І я сказала все…
Ро-а на одну мить задумався. Тінь бурхливих почуттів пройшла по чорному обличчі, очі заіскрилися рі-шучістю.
— Треба поспішати, Мі-а. Рятувати Рі-о, якщо він живий. Веди мене в підземелля…
ЄДИНИЙ ШАНС
Рі-о колихала важка хвиля забуття. В темній безодні непритомності зникли всі переживання, почуття не-безпеки і страху. Тільки насторожений слух вловлював безперервне дрижання грунту. Але звідки ці звуки, що вони значать — Рі-о не знав.
Він летів над безмежним океаном в туманну далину. Внизу хвилювався темний океан, спереду і з боків гриміли сліпучі спалахи грози. Він не знав, що його чекає на шляху, він не бачив унизу ні острівця, ні берега материка. Тіло наливалося втомою, я-о страшенно боліли, вони вже були неспроможні тримати його в повітрі. Хотілося впасти вниз і втонути в океані, ніж знемагати в жахливій боротьбі з стихією.
Та ось спереду — скеля. Вона височіє над водами, вона впевнено відбиває навалу океанських хвиль. Над нею купчаться тумани, навколо неї вирує безодня.
Рі-о падає на ту скелю, чіпляється руками за слизьке каміння. Він зовсім знесилений. Далі летіти не мож-на.
Могутній вихор налітає на скелю, рве на Рі-о вбрання, намагається скинути його в безодню. Руки учено-го поступово слабнуть. Ще кілька хвилин, і все — падіння на гострі скелі внизу, а тоді — в безодню, на їжу хи-жим пті-та.
Та ось серед хмар, серед спалахів блискавиць з’являється голубий я-лу. Він сміливо бореться з бурею, він гордо летить серед страшних вихорів, йому ніхто не причинить лиха. Все нижче і нижче гордий я-лу. Тьмяно-сірі хмари закривають його, знову відкривають. Нарешті, він опускається нижче і сідає на скелі, біля Рі-о. Вче-ний дивиться на я-лу і не вірить своїм очам.