Я згадав дискусії, які велися вченими і не вченими в передкосмічну еру. Дехто запевняв, що людина не витримає міжпланетного польоту. Що вона збожеволіє в незнайомих умовах. Що вона ніколи не пристосується до умов, не схожих на земні. Що нам ніколи не судилося зустрітися з розумними істотами інших планет…
Які дурниці. Ось я лечу вперше серед порожняви Космосу і всім єством відчуваю, що я дитя Всесвіту, а не лише однієї планети. Я торжествую, радію цій думці, як радіє дитина, що вперше відкриває для себе світ по-за колискою, поза хатою батьків. Я невелика іскра Розуму, але вона таїть в собі безконечні можливості… І та іскра стане господарем Безконечності. Тільки так! Тільки так…
Я відкриваю засліплені забобонами віків очі, бачу обриси нової домівки. Вона безмежно простора і пре-красна. Вона — моя спадщина, і я її господар. Звільнений Розум переборює інерцію звички, косності і егоїзму. Він лине вперед і вперед, руйнуючи один за одним кордони таємниць, і з подивом та гордістю бачить, що всі вони легко вміщуються в його неосяжному лоні. Воістину прекрасна доля твоя, людино! Ти бездонна чаша пі-знання, що вічно буде черпати іскристе вино мудрості з океану Безконечності…
АСТЕРОЇД
Кілька годин я летів з вимкнутими двигунами. Невагомість — нечуване блаженство свободи. Я впивався ним, вбирав його в душу, в свідомість, в нерви. Хтось говорив, що невагомість — протиприродне відчуття, стан, ворожий людині! Дурниці! Цей стан — мета. Це — велика свобода від тяжіння, від кайданів інертної ма-си. Недарма нам в дитинстві сниться політ в просторі. Політ без крил, за одним лише бажанням Розуму. Закла-дена в наше єство глибинна, нерозкрита суть природи тривожить нас, кличе до сонця, в світ, де нема ваги, де розум відчуває свою спорідненість з Всесвітом…
Стрілка хронометра, сигнали приладів на пульті сповістили мені: пора гальмувати! Знову загули двигу-ни, тепер вже сповільнюючи політ ракети…
Локатори знайшли в просторі мініатюрну планетку. На екранах з’явилася світла цятка. Пройшовши крізь електронний інвертор, зображення збільшилось, набуло чіткіших обрисів. Запрацювала портативна лічильна машина, узгоджуючи теоретичні розрахунки кривої польоту з даними приладів Відхилення не було. Незабаром ракета наблизилася до небесного каменя, тихенько приліпилася до скелястої поверхні.
Я кілька хвилин лежав у кріслі, заплющивши очі. Слухав плин крові в своєму тілі, схвильований ритм свідомості. Чи був я задоволений, щасливий тим, що перший з людей Землі так далеко вирвався в Космос, від-чув недосяжне для безлічі минулих поколінь?
Ні! Це була гордість за велику дорогу людства, тривога Розуму, що заглянув у прірву таємниці. І ще од-не… турбота… Звичайна людська турбота про долю тих, хто на Землі з острахом чекає падіння астероїда.
Я отямився. Перевірив сигнали всіх вузлів корабля Апарати працювали нормально. Ввімкнув передавач. Через півхвилини почулися позивні — відповідь радіостанції Комітету Космонавтики. Я з насолодою слухав голос Любавіна:
— Ми чуємо твої сигнали, Михайле. Ждемо повідомлень.
— Корабель біля астероїда, — відповів я. — Все гаразд.
— Як здоров’я? Ти добре себе почуваєш?
— Дивовижний стан. Але про це потім… Зараз хочу вийти і почати буріння…
— Бажаємо успіху. Чекаємо. Будь обережним…
Я закінчив передачу, вимкнув станцію. Перевіривши скафандр, вийшов з каюти в тісний кільцевий кори-дор, що тягнувся навколо реактора. Захопивши вібратор, рушив до шлюзів.
Космос охопив мене такими величними обіймами іскристого безмежжя, що я довго стояв біля ракети не-порушно — приголомшений, заворожений. Словами не можна описати того враження. Сказати про красу зоря-них вогнів, про безмежність Космосу — це повторювати банальні описи, відомі вже сотні років. Товаришу, що читаєш ці рядки, якщо ти молодий, незабаром сам відчуєш те, про що я кажу, бо космічна ера відкривається для всіх. А якщо ти літня людина, спробуй знайти схожі емоції в глибині власної душі.
Я вийшов на скелястий майданчик, перед тим прив’язавшись до ракети. Обережно, щоб не одірватись від астероїда, рушив вздовж майданчика. Намітив кілька місць для отворів. Трохи далі я помітив досить глибокі щілини. Два заряди я вирішив закласти в них.
Повернувшись до ракети, я ввімкнув шнур вібратора в електромережу корабля. Підготував заряди. Потім протягнув шнур до наміченого місця. Скеля легко піддавалась. Вона безшумно спресовувалась під дією неви-димої вібрації прилада. Три отвори я приготував за півгодини.
Затамувавши подих, я виніс з ракети перший балон з водневим зарядом. Я знав, що він не може вибухну-ти без спеціальної команди по радіо, а все-таки не міг стримати нервової дрожі в ногах. Уява малювала яскраву картину руйнування, яку я недавно бачив у фільмі. Вогняний пекельний вихор котився по планеті, на десятки кілометрів навколо змітаючи дерева, будівлі, людей. Яке щастя, що людство відмовилося від диявольської мо-гутності ядерної зброї, вирішуючи суперечності, що ще розділяють народи, мирним шляхом. Ось тільки для такої справи, для рятунку планети можна і треба вживати страхітливу силу ядра…
Не відпочиваючи, я заклав усі п’ять зарядів Встановив біля них спеціальні приймачі з антенами. Ці апа-рати мали спіймати сигнали з корабля і ввімкнути детонатор водневих зарядів.
Закінчивши роботу, я зітхнув з полегшенням. Тепер можна летіти назад. Якщо я щасливо повернусь… саме якщо… бо хіба можна гарантувати успіх на новій, невідомій дорозі?.. то одразу ж стартую на Марс. На дивну, стареньку, хвилюючу планету. Я побачу не мертвий світ, як оцей небесний камінь, а крашу великих тає-мниць, тривожних загадок. Я зблизька погляну на гігантські штучні споруди супутників Марса і, може, привезу людям Землі розгадку його древньої цивілізації…
Я змотав шнур, заховав вібратор. Подумавши, вирішив зібрати на астероїді зразки порід.
Взявши портативний відбійний молоток, я минув майданчик, зупинився біля скелі. Сонце яскраво освіт-лювало гранітні урвища, і я розглядав їх, щоб вибрати щось цікаве.
В кількох місцях я вирубив химерні сплетіння розмаїтих кристалів, заховав в сумку. Розглядаючи цікаві скупчення порід, я піднявся на скелю, заглянув на другий бік астероїда. Там в густій тіні не видно було нічого. Та зненацька, при різкому повороті мені в очі різонуло сліпуче сяйво. Я зажмурився, затулив очі. Придивившись, помітив блискучу, шліфовану поверхню якогось утвору.