Очі маотян заблищали. Всі приготувалися слухати, бо слова, які виходили з вуст старого Ро-а, завжди були сповнені мудрості.
— Велика Богиня Та-іна, — почав тихо розповідати вождь, — та молодий Бог світла Іг-ра міцно кохали одне одного. Вони були щасливими і збиралися з’єднатися у великому таїнстві любові. Бог долі Ні-іса освятив їх союз і пророкував, який буде плід у прекрасних богів…
— Що ж він сказав їм? — не стримався наймолодший Тайя. Старі маотяни осудливо поглянули на нього, хитаючи головами. Але Ро-а, навіть не звернувши уваги на вигук юного слухача, спокійно і рівно вів далі:
— Ні-іса сказав їм, що від них народиться прекрасний і щасливий світ, де не буде бідних, знедолених і слабих. І справдились би його слова… Та перешкодив тому головний Бог — батько Та-іни Гіб-ра. Він таємно любив свою дочку. Дізнавшись про кохання Та-іни та Іг-ри, він страшно розгнівався і вирішив покарати молодого бога.
Закувавши Іг-ру тяжким ланцюгом, він прикріпив його до неба, бо вбити безсмертного бога неможливо. А Та-іну Гіб-ра примусив стати його дружиною. І тоді від розтерзаної, змученої богині в боротьбі і стражданні народився темний світ, сповнений злочину і насильства…
Гіб-ра торжествував. А Іг-ра, дивлячись на муки світу з небес, страждав і проливав сльози, жаліючи Тайя, і його сльози дощем випадали на Та-іну, приносячи полегкість його коханій. А вона стогнала, здригалась в неймовірних муках, переживаючи біду дітей своїх…
Ро-а на мить замовк, показав рукою в бік далеких Тьо.
— Чуєте гуркіт? Прислухайтесь до колихання Та-іни. Ще й досі вона не заспокоїлась. Бо тіло її посіли хижі діти Гіб-ри — жорстокі володарі Вищих Сфер… Бо нижчі Тайя зовсім забули про древнє пророцтво бога долі Ні-іси…
А він, змилувавшись над нещасним Іг-ра, сказав йому, що вічно не буде панувати жорстокий бог Гіб-ра. Минуть великі спіралі… І нові сили з являться в тілі осяйного бога. Зірка-матір дасть йому вогняну кров, напо-їть мужністю. І ніякі ланцюги не втримають Іг-ру.
І буде боротьба. Гіб-ра спробує втримати свою владу. Всі чорні сили викличе він з мороку. Небо, ясне чоло Та-іни покриється пітьмою… Променисте око Матері-зірки сховається навіки за чорним димом Тьо… і гори задрижать…
Зненацька погляди Тайя піднялися в небо. Між слухачами поплив сполоханий шум. Почулися крики:
— Ро-а! Дивись!
Старий вождь поглянув у бік океану, куди показували маотяни. Звідти падав донизу дивовижний літаю-чий диск. Він безшумно прорізав густі пласти важких туманів і зупинився недалеко від майдану розмов…
"ПОРА ЗВІЛЬНЯТИ ІГ-РУ"
З диска з’явилися двоє Тайя. Маотяни занепокоєно загомоніли.
— Ро-а, — озвалися деякі. — Поглянь — вони в одежі Вищих Тайя. Той, який старший — має вбрання Тайя-Бога…
— Бачу,— похмуро відповів вождь.— Облиште розмови і ждіть.
Постаті прибулих попливли над узбережжям, наблизились до зборища маотян. Це були Рі-о і Нур.
Вчений оглянув юрбу допитливим поглядом, зупинив його на величному обличчі Ро-а.
— Мені потрібен вождь острова Ма-ото, — звільна промовив він.
Ро-а виплив наперед.
— Що потрібно тобі, чужинче? — строго запитав він. — Ти у вбранні Вищих Сфер. Може, ти заблукав? Може, ти гадаєш, що на материку Арс є Будинки Контролю?
Рі-о не образився за гостре слово. Він терпляче вислухав вождя і знову запитав:
— Мені потрібен вождь…
— Я вождь Ма-ото, Говори…
— Як твоє ім’я? — поштиво торкнувся рукою чола Рі-о.
— Ро-а.
Учений мить помовчав, ніби обдумував, що сказати. Нур дивився на Вчителя, дивувався. Невже він хоче зробити щось значне з ними напівдикунами? Але Рі-о не помічав ні подиву учня, ні ворожих поглядів маотян. Він урочисто проказав:
— Пора звільняти Іг-ру, вождь Ро-а!
Маотяни зачудовано сколихнулися. Острах відбився в їх очах, позначився на обличчях. І лише Ро-а, по-божно приклавши руки до щік, прошепотів:
— Нарешті…
Очі древнього Тайя засяяли молодим вогнем. Все його зморщене тіло ніби налилося новими соками.
Він піднявся над тья, наблизився до Рі-о, обняв його.
— Ти вчасно з’явився, невідомий Тайя. Я зневірився в безконечному чеканні. Хто послав тебе?
— Я знайшов древні записи. І зрозумів їх. Я довго ждав. Я не знав, що криється за стінами Вищої Сфери. Нині я був там, пройшов посвяту…
— І що ж, чужинче?
— Ти бачиш сам. Наступила пора. Чи уціліло Сховище Іг-ри?
— Так. Я поведу тебе сьогодні туди. А тепер — запрошую в моє бідне житло.
Ро-а заспокоїв стривожених маотян красномовним жестом. На німі запитання він сказав коротко:
— Слова Ні-іси здійснюються, діти мої…
Після цього він поплив понад берегом, залишивши майдан розмов. Рі-о і Нур попрямували за ним.
Житло вождя стояло на кручі, над берегом океану. Воно було складено з важких брил рожевого каменю, мало кілька отворів, закладених прозорими плівками мінералу. Товсті стовбури дерев оточували густою стіною невибагливий притулок. Темна хвиля вдаряла в круту скелю, вологі бризки долітали до стін.
— Чудове місце, — сказав Рі-о, зупиняючись над кручею.
— Тепер, коли світить Зірка-матір, — заперечив Ро-а. — А як наступить темрява — порятунок лише в непорушності. Важко навіть вийти з житла…
— Скоро не буде так…
— Не поспішай говорити так, — озвався старий вождь. — Ніхто не знає майбутнього.
— Але його треба робити…
— Хай допоможе тобі Ні-іса…
Ро-а проник в широкий отвір, гості впливли за ним. Вони опинилися в просторому мешканні — досить чистому і світлому. Посередині стояло кілька грубих ца. Під стіною кидалася у вічі велика скульптура. Вона зображала могутнього Тайя, прикутого ланцюгами до напівсфери.
Рі-о зупинився перед скульптурою, довго дивився на неї. Повернувшись до вождя, запитав:
— Іг-ра?
— Так.
— Хто творив?
— Моя дочка. Мі-а. А ось і вона.
Гості вражено перезирнулися, побачивши молоду маотянку. Вона була дуже схожою на батька свого, але якщо він уособлював собою мудрість своєї раси, то вона її красу.
Голову Мі-а наглухо закривала темно-синя і-са . Вона підкреслювала ніжну блакить щік, бездонну гли-бінь чорних очей, гармонійні вуста. Постать була стрункою, граціозною. Руки здавалися виточеними найкра-щим майстром минулих спіралей, що залишили свої чудові скульптури на старовинних островах біля ’полюсів Та-іни.