Наступна історія сталася теж із громадянином Сполучених Штатів, Яном Е. Свіфтом, англійцем за походженням, п'ятдесятидворічним власником великої меблевої фірми у Бостоні. Він прибув до Неаполя пароплавом у перші дні травня, заплатив за курс водних процедур у водолікарні "Адріатика" і через тиждень перестав з'являтися на лікування. Спочатку жив у дешевому готелі під Ліворно, звідти перебрався до першокласного "Ексельсіора" саме того дня, коли припинив процедури. Дані, здобуті в обох готелях, здавалося, стосувалися різних людей. Свіфт, якого знали в Ліворно, весь час сидів у номері над торговою кореспонденцією, купив талони на харчування, що було дешеве, а вечорами ходив у кіно.
Свіфт, яким його запам'ятали в "Ексельсіорі", найняв машину з шофером і приватного детектива, з яким роз'їжджав по кабаре. Вимагав, щоб йому щоденно змінювали постіль, сам собі присилав у готель квіти, зачіпав на вулиці дівчат, запрошуючи їх на прогулянки й вечері, купував по магазинах усе що попало. Таким гульвісою він прожив якихось чотири дні. На п'ятий через адміністратора він передав детективові листа, якого той прочитав зі здивуванням, намагався додзвонитися до Свіфта, але Свіфт не піднімав трубки, хоча був у номері. Він не виходив увесь день, навіть на обід, замовив лише вечерю, та коли офіціант приніс її, в номері нікого не було. Свіфт розмовляв із ним з-за дверей ванної кімнати. Так само поводився він і в наступні дні, мовби не міг зносити самого вигляду офіціанта. Ці дивацтва виявились у той час, коли до "Ексельсіора" прибув давній знайомий і колишній Свіфтів спільник Гарольд Кан, що повертався до Штатів після тривалого перебування в Японії. Випадково дізнавшись, що Свіфт живе в цьому ж готелі, він пішов до нього, а за сорок вісім годин обидва відлетіли до Нью-Йорка реактивним лайнером "Пан Амерікен".
Випадок зі Свіфтом зарахували до тієї ж серії, хоча він і здавався нетиповим через відсутність фатального кінця. Однак багато деталей переконувало, що Свіфт щасливо повернувся додому лише завдяки Канові Приватний детектив засвідчив, що Свіфт справив на нього враження трохи ненормального. Розповідав про контакти з терористичною організацією "Сила ночі", яку буцімто збирався фінансувати, щоб вона захистила його від підісланого конкурентами з Бостона найманого вбивці. Детектив мав бути свідком цих переговорів і водночас охороняти Свіфта від замахів. Все це здавалося неправдоподібним, і детектив подумав, що його клієнт звичайний наркоман. Потім Свіфт раптово відмовився від послуг детектива — надіслав короткого листа із стодоларовою банкнотою. Про своїх переслідувачів, окрім того, що вони заходили до нього в готель у Ліворно, не розповів нічого. Це, певне, була вигадка: ніхто до нього не заходив.
Нелегко було довідатись від Кана про те, що саме сталося між ним і Свіфтом у Неаполі, бо американська поліція не мала жодних підстав, щоб починати слідство. Ні Свіфт, ні Кан ні в чому не завинили, повернулися до Штатів без пригод, Свіфт і далі очолював свою фірму. Однак італійська поліція прагнула дізнатися від Кана про подробиці, які б, можливо, прояснили всі попередні події. Кан довгенько відмовчувався, і лише коли йому докладніше розповіли про хід справи й пообіцяли дотримувати таємниці, він погодився дати письмові свідчення. Цей запис зовсім розчарував італійців. Виявилося, Свіфт прийняв Кана якнайкраще, щоправда, спершу при зачинених дверях, переконавшись, що це справді він. Дещо збентежений, Свіфт признався, що останнім часом робив "дурниці", бо його труїли. Поводився цілком розсудливо, а з кімнати не виходив лише тому, що втратив довір'я до найнятого детектива, запідозривши, що він перекинувся "на той бік". Канові показав короткого листа, в якому хтось вимагав у нього двісті тисяч доларів, погрожуючи отруїти. Цього листа він отримав буцімто ще в Ліворно і злегковажив ним, а даремно, бо вже наступного дня після закінчення терміну, протягом якого мав дати викуп, він відчув таку слабість, що ледве встав з ліжка. Всю першу половину того дня його переслідували марення, в нього паморочилася голова, тож він якнайшвидше спакувався і перебрався до "Ексельсіора". Не сподіваючись так просто збити з пантелику шантажистів, він найняв детектива, але не сказав йому відразу, для чого той потрібен. Спершу хотів придивитися до цього, врешті, чужого чоловіка й піддав його "випробуванню" — вів гуляще життя. Все це схоже було на логічну цілість, і єдине, що випадало з ланцюга, — це причина, заради якої Свіфт лишився в Неаполі, де його, власне, нічого не тримало. Він запевняв, що сірчані ванни знімали ревматичні болі, і хотів закінчити курс лікування. Спочатку цей аргумент переконав Кана, але, подумавши як слід над усім, що розповів Свіфт, він визнав цю історію малоймовірною. Сумніви підтвердились, коли він почув від готельної обслуги про Свіфтові дивацтва. Свіфт, по суті, стріляв з гармати по горобцях, влаштовуючи пиятики з підозрілими жінками, щоб нібито випробувати найнятого детектива. Кан так прямо і сказав Свіфтові. Той відповів, що Кан має рацію, але ж його отруїли. Тоді Кан, майже цілком переконаний, що його приятель захворів на якийсь психоз, вирішив якнайшвидше забрати його з собою до Штатів. Він розрахувався за готель, замовив авіаквитки й не відходив від Свіфта, доки вони вдвох не спакували речей перед від'їздом до аеропорту. Певні суперечності в протоколі дали підставу думати, що Свіфт прийняв цю самаритянську допомогу не без опору. Та й обслуга готелю засвідчила, що між американцями вже перед від'їздом сталася серйозна суперечка, і Канові, який, можливо, крім словесних аргументів вдавався до сили, тепер не випадало давати інформацію, яка б просунула слідство. Єдиний речовий доказ — лист — пропав; Кан, який бачив лише першу сторінку, запам'ятав, що лист був нечіткий, надрукований під копірку, англійська мова рясніла граматичними помилками. Коли в Америці Кан запитав Свіфта, що сталося з листом, той засміявся, відчинив шухляду, але лист зник. Сам Свіфт навідріз відмовився відповідати на будь-які запитання, пов'язані з пригодою в Неаполі. У цих матеріалах фахівці бачили мішанину вірогідних фактів і безглуздих вигадок. Шантаж за допомогою листа, друкованого через кілька товстих аркушів, — спосіб досить поширений. Він утруднює індентифікацію машинки, на якій друкувався текст, оскільки стираються індивідуальні особливості літер. А втім, метод цей досить новий і невідомий непрофесіоналам. Це щодо автентичності листа. Натомість Свіфтова поведінка належала вже до іншої ділянки. Так, як він, не поводилася б шантажована людина, побачивши, що погрози шантажистів починають збуватися. Отож експерти дійшли висновку, що в цьому випадку переплелося дві різні справи: лінія шантажу, очевидно, реальна, спроба якого була здійснена в Ліворно кимось із місцевих (про це свідчить малограмотна англійська мова листа), і лінія недовгого Свіфтового божевілля. Якщо це так, то вся справа, долучена до матеріалів широкого слідства, ще більше заплутувала його, не прояснюючи нічого, бо так зване божевілля Свіфта цілком збігалося своїм перебігом з іншими типовими випадками.