гий сурдут з короткою талією і надзвичайно вузькі панталони та черевики з гострими носками доповнювали його франтуватий костюм.— До правди! Це ж сталося з панею Чернецькою з Гутні, я сам чув з її власних уст, як з нею повівся той шельма.
— Ну, ну! — почулися звідусюди нетерплячі понукування гостей; навіть гладкий пан Бойко, який відзначався тим, що після розкішної трапези завжди поринав у солодку дрімоту, цього разу уважно прислухався до розмов.
— Так от, їхала та пані з своєю дочкою Феліцею до Кам’янця: везла панянку в науку... їдуть лісом, вечір, Раптом: "Стій!"
— Ой, на бога! — вискнула тоненьким голосом одна з па* нянок і полохливо притулилася до своєї поважної мамуні.
Промовець кинув задоволений погляд у бік панни й вів. далі:
— Раптом: "Стій!" І перед панським повозом виріс, наче з землі, здоровенний гайдамака, росту — на цілого сажня, груди — колесом, кулаки — мов жориа...
— Вродливий? — протягла пані маршалкова.
— Ух! І страшно, й цікаво! — скрикнула пані суддиха.
— Кажуть, що гарний, бестія! — люб’язно обернувся Рудковський до Розалії.— Але запевняю шановне панство, що бідолашній пані Чернецькій о тій порі було не до того, щоб милуватися вродою проклятого гайдамаки, тим більше, що він не дав їй на те часу, а звелів зараз же вилізти з коляски й віддати всі гроші. А за ним, завважте, стояло шість таких же розбійників, як і він; ну, пані й панна не забарилися виконати його наказ. Та гроші все-таки було шкода віддавати поганцеві...
— EJe б пак, хліб третій рік по ямах гниє! — докинув злісно Бойко.
— Так чи не так, шановне панство,— вів далі з легкою посмішкою молодий промовець,— але пані Чернецька переборола свій страх і звернулася до хлопа приблизно з такою мовою: "Добрий чоловіче, помилуй мене, бідну вдову; що я можу тобі дати?.. Везу ось дочку в науку... маю при собі сто червінців... Що ж робитиме дитина моя бідна, коли я їх оддам тобі?.. Якщо тобі так уже потрібні гроші, візьми п’ятдесят-сто злотих і відпусти нас на волю". І, мабуть, пані жалісливо говорила, бо гайдамака зглянувся й почав розпитувати її про те, чого панна навчалася. А коли до* відався, що панна між іншим навчалася й танців, то щн просив панну протанцювати йому краков’як.
— Скажіть! — усміхнулася Розалія,
— А! Лайдак! — гаркнув Янчевський, і молодь підтримала його гнівний вигук.
— Звичайно, лайдак і хам примусив чарівну панну танцювати без музики, без достойного кавалера і на придорожнім лужку, але,— розвів він руками,— що мала діяти бідолашна панна? Мусила танцювати під дикі вигуки розбійників, хоч на душі їй і шкребли коти. Однак танець чарівної німфи вплинув на брутального хлопа; і він так розчулився, що не тільки не взяв у пані Чернецької жодного червінця, але ще подарував панянці від себе на пам’ять двісті червінців...
— Та це якийсь Рінальдо-Рінальдіні25! — жваво обізвалася Розалія.
— О, то не може бути хлоп.., То, напевно, якийсь шляхтич,— підхопила пані суддиха.
— Мабуть, якийсь лицар! — закотила очі Доротея.
Панночки наслідували приклад дам, і піднесений гамір
сповнив кімнату.
— Дозвольте, дозвольте,— вів далі промовець, схиляючи голову до лівого плеча й простягаючи вперед правицю.— Справа закінчилася зовсім не так весело. Відпускаючи пані до Кам’янця, розбійник узяв з неї присягу й слово честі, що вона в Кам’янці нікому про цю зустріч не скаже! Але, само собою, по приїзді до Кам’янця...
— Додержувати слова, якого дав хлопові! — перебили промовця разом маршалок і Янчевський.
— Свята панна завжди розгрішає від таких присяг! — докинув побожно ксьондз.
— Авжеж... і для охорони інших пані мусила була повідомити про гайдамаків владі,— зауважив суворо суддя.
— Вона так і вчинила,— сказав промовець",— і, .побоюючись, щоб знову не зустрітися з негідником, поїхала іншою дорогою. І що б ви гадали, панове? — Рудковський спинився; по залі пробіг нетерплячий гомін. Промовець перечекав хвилину й заявив повільно й чітко: — Як тільки пані в’їхала в ліс і заглибилась у нього не більше як на верству,— перед нею, наче з-під землі, виріс гайдамака...
— Ну, ну! — почулося кругом.
— "Добрий день, вельможна пані!" — вклонився їй шельма.—"А проше!" — "Так ото ти так додержуєш свого слова!" — крикнув він і зараз же звелів витягти пані добро-дзейку з повоза й розікласти на землі; не підстелив навіть не тільки килимка, а й поганого рядна, розіклав за всіма правилами, звільнив від прикриття і всипав їй власноручно з копу лоз.м
При цих словах промовця пан Хойнацький хихикнув, уткнувши в кулак свого темно-червоного носа. х
Важна картина! —■ зауважив зловтішно й Бойко, який мав сусідські прикрощі з Чернецькою.
Але їхні зауваження вкрив хор гнівних вигуків.
Та він літає всюди, наче його біс носить на своєму хвості,— заговорив Демосфен.— З тиждень тому піймав бестія економа пана Вержбицького,— кажуть, що підлі хлопи донесли на бідолаху,—ну, й надів йому червоні сап’янці.
Червоні сап’янці, а то що ж таке? — пробелькотіло кілька панянок.
А це $ бестії називається: обрізати коло колін шкуру й одкотити її до п’ят...
Від жаху в присутніх дам вирвався крик.
— Еге ж, скрізь про нього тільки й розмови: там пограбував панський будинок, там мало не на смерть одшма-гав пана, тому одрубав вуха, тому здер шкіру з ніг, того просто повісив,— одночасно почулися кругом вигуки.
— А що з жидами робить! — заговорив Бойко.— Піймав, шельма, нещодавно Лазаря — шинкаря з Ходака, прищикнув йому бороду дубовою колодою і до того часу кропив канчуками, поки той не обірвав собі бороду й не кинувся навтікача.
Ух, напоровся б він, бестія, на мене! — скрикнув пан Хойнацький^ підскочивши на місці й потираючи свої кощаві руки.— Вже б я йому всипав перцю!
— Ого! зауважив насмішкувато маршалок.— Не хвалися так, пане! Кажуть, що гайдамака дужий, як бик... і карбованці гне, і залізні кайдани рве, як гарус!
1— Цо? провадив Хойнацький, чваньковито задираючи
свою гостроверху голову.— Дужий, як бий? Та я й бика, і цього хлопа...
— Та чому пан гадає, що він хлоп? — перебила пані Розалія.— Він неодмінно шляхтич!..
— Шляхтич, пані, не допомагатиме хлопам...
— Але й хлоп не даватиме панєикам по двісті дукатів.