— На що ти там витріщився? — спитав Карлсон.— Мені холодно... Будеш ти летіти чи ні?
— Буду,— сказав Малий.
А другого дня... о, що то був за день! Спершу повернулися Боссе й Бетан, потім тато і нарешті мама, її Малий найдужче чекав. Він кинувся назустріч мамі, пригорнувся до неї. Хай вона більше ніколи нікуди не їде від нього! Круг мами зібралися всі — і тато, і Боссе, і Бетан, і Малий, і панна Цап, і Бімбо.
— У вас уже нема перевтоми? — спитав Малий.— А коли вона зникла? [485]
— Зникла тоді, коли я одержала твого листа,--сказала мама.— Коли я дізналася, які ви всі "хорі" та "ізольовані", то відчула, що й я стану справді "хора", якщо не повернуся додому.
Панна Цап похитала головою.
— Зробили ви не дуже мудро. Хоч я зможу часом приходити й помагати вам, якщо буде треба. А тепер,— додала вона,— я мушу негайно йти, бо ввечері виступатиму по телебаченню.
Мама, тато, Боссе і Бетан були вражені. [486]
— Справді? — сказав тато.— Тоді ми неодмінно подивимося!
Панна Цап гордо стріпнула головою.
— Атож, думаю, що ви подивитесь. Думаю, що вся шведська людність подивиться!
Вона заквапилась.
— Бо я мушу вкласти зачіску, і скупатися, і зробити масаж обличчя, і манікюр, і приміряти нові черевики. Бо як виступаєш по телебаченню, то треба мати ошатний вигляд.
Бетан засміялася.
— Адже черевиків не видно в телевізорі! Панна Цап осудливо глянула на неї.
— А хіба я сказала, що видно? Мені треба нових... і взагалі, певніше себе почуваєш, коли знаєш, що в тебе все гаразд. Хоч, може, звичайні люди цього не розуміють. Але хто виступає на телебаченні, той це добре знає.
Вона попрощалась і швидко пішла.
— От і немає більше хатнього цапа,— сказав Боссе, коли за панною Цап зачинилися двері.
Малий задумливо кивнув головою.
— Я її таки трохи люблю,— сказав він.
До того ж панна Цап залишила по собі смачний торт — великий, .пухкий, прикрашений шматочками ананаса.
— Ми їстимемо його з кавою ввечері, як будемо дивитися по телевізору на панну Цап,— сказала мама.
Так воно й було. Коли мала настати та очікувана хвилина, Малий подзвонив Карлсонові. Він смикнув за мотузку, сховану за завісою, один-однісінький раз, що означало: "Приходь негайно!"
І Карлсон прийшов. Усі вже сиділи біля телевізора, а на столі стояла таця з кавою і торт.
— Ось і ми з Карлсоном,— сказав Малий, коли вони зайшли до вітальні. [487]
— Ось і я,— сказав Карлсон і всівся в найкраще крісло.— Ну, нарешті в цій хаті з'явилася крихта торта, Давно пора! Можна мені зразу ж покуштувати трошки... чи, швидше, багато?
— Діти одержують свою пайку останні,— сказала мама.— До того ж то моє місце. Ви з Малим можете вмоститися на підлозі перед телевізором. Я вам дам; торта туди. *
Карлсон обернувся до Малого.
— Ти чув? Вона проганяє тебе, бідна дитино! Потім він задоволено всміхнувся.
— Добре, що вона проганяє й мене, а то я не граюся. Я люблю справедливість.
І Карлсон з Малим посідали на підлозі перед телевізором, їли торт і чекали, поки з'явиться панна Цап.
— Зараз ми її побачимо,— мовив тато.
І справді, скоро з'явилася панна Цап. Пан Пек також — він вів програму.
— Живий-живісінький хатній цап,— сказав Карлсон,— гей-гей, зараз нам буде весело!
Панна Цап здригнулася — так, начебто почула Карл-сона. Чи, може, вона все-таки хвилювалася, що стояла перед усією шведською людністю і мала показувати, як треба готувати "Лагоминку Гільдур Цап"?
"Скажіть, будь ласка, панно Цап,— звернувся до неї пан Пек,— як вам спало на думку зробити саме такий пудинг?"
"Будь ласка,— люб'язно відповіла панна Цап.— Коли маєш сестру, що нітрохи не розуміється на куховарстві..."
Далі їй не вдалося нічого сказати, бо Карлсон про-стяг пухку ручку й вимкнув телевізор.
— Хатній цап приходить і йде собі тоді, коли я хочу,— заявив він.
Але мама звеліла: [488]
— Негайно ввімкни! І більше не роби такого, бо вижену!
Карлсон штовхнув ліктем Малого в бік і пошепки спитав:
— Виходить, у цій хаті вже нічого цікавого не можна робити?
— Цить, ми ж хочемо бачити панну Цап,— відповів Малий.
"Треба добре посолити, і поперчити, і додати різного коріння, щоб він був смачний",— саме говорила панна Цап.
І вона солила, і перчила, і додавала різного коріння, аж гай шумів, а коли пудинг був готовий, грайливо глянула з екрана і спитала:
"Може, скуштуєте?"
— Дякую, я ні,— сказав Карлсон.— Та якщо ви дасте мені адресу, я приведу кількох маленьких ковтачів вогню.
Потім пан Пек подякував панні Цап за те, що вона прийшла й показала, як готувати смачний пудинг. Мабуть, на цьому передача мала скінчитися, але панна Цап спитала:
"Скажіть, будь ласка, можна мені передати вітання своїй сестрі?"
Пан Пек завагався.
"Ну... прошу, тільки швидко".
І тоді панна Цап підморгнула з екрана й сказала:
"Гей, Фрідо, як ся маєш? Сподіваюсь, ти не впала з стільця?"
— Я теж сподіваюсь,— мовив Карлсон.— Бо у Верхньому Норланді був би землетрус.
— Що ти вигадуєш? — сказав Малий.— Ти ж не знаєш, чи Фріда така сама огрядна, як і панна Цап.
— Уяви собі, що знаю. Я часом літав до неї і вдавав привида. [48ч]
Потім Карлсон і Малий знов їли торт і дивилися по телевізору на жонглера, що підкидав у повітря п'ять тарілок і жодної не впустив додолу. Малому жонглер здався доволі нудним, але Карлсонові аж очі сяяли, і Малий був радий.
Йому було так приємно, так гарно бачити всіх разом: і маму, і тата, і Боссе, і Бетан, і Бімбо... і, звичайно, Карлсона.
Коли вони з'їли торт, Карлсон узяв у руки вазу, ретельно вилизав її, а тоді підкинув у повітря, так, як жонглер підкидав тарілки.
— Ось тобі й маєш! — сказав він.— Бачу, той дядько в скриньці не такий уже й великий штукар. Угадай, хто найкращий у світі майстер підкидати вази? [490]
Він метнув вазу так, що вона мало не досягла стелі, і Малий злякався.
— Ні, Карлсоне, не треба!
Мама та всі решта дивилася по телевізору на балерину й не бачили, що робить Карлсон. А попередження Малого не помогло. Карлсон спокійно підкидав собі вазу далі.
— А гарну ви маєте вазу,— мовив він і підкинув її до стелі.— Тобто мали,— додав Карлсон і нахилився позбирати скалки.— Ну, та це дурниці, не...
Але мама вчула, як ваза впала й розбилася. Вона ляпнула Карлсона по спині й сказала: