Чоловік, до якого були звернені ці слова, повільно, ще сонний, трошки підвівся, сів, розпростав, потягуючись, руки, такі довгі, що кулаки мало не торкнулися обох стін кімнати, і, роззявивши здоровенного рота з гострими іклами та скрививши щелепу, страхітливо, мовби вищирився нудьгуючий лев, позіхнув-, супроводячи ці рухи й жести невиразним гортанним квоктанням.
Жакмена Лампурда аж ніяк не можна було назвати Адонісом 33, хоч він і вважав, що його дуже люблять жінки, навіть знатні, з вищого світу. Високий зріст, яким він пишався, худі, тонкі, мов у чаплі, ноги, сухорлява спина, запалі од пияцтва груди, що видніли в цю мить крізь розстебнуту сорочку, довгі мавпячі руки, якими він міг, майже не нагинаючись, поправити свої підв'язки, не надавали йому особливої привабливості; а на лиці його стирчав, займаючи основне місце, здоровенний, мов у Сірано де Бержерака34, ніс, що був приводом до багатьох сутичок. Одначе Лам-пурд тішив себе відомрю істиною: "Довгий ніс молодцю не завада". Очі його, хоч і затуманені ще оп'янінням та сном, поблискували холодним блиском, який свідчив про відвагу й рішучість. На худих щоках запали дві-три перпендикулярні зморшки, глибокі й різкі, схожі на давні рани від ударів шпагою. Розкошлане, сплутане чорне волосся спадало круг цього обличчя, цілком підходящого, щоб його вирізьбити на грифі скрипки, хоч ні у кого не появлялося бажання посміятися з нього, таку тривогу викликало воно своїм глумливим і жорстоким виразом,
— Сто чортів у пельку тій скотині, яка перебила і переплутала мої солодкі, блаженні сни! Я був щасливий: принцеса, иайпрекрасніша в світі, обдарувала мене своєю ласкою. Ви прогнали мою мрію.
— Перестань молоти дурниці! — нетерпляче сказав Мерендоль.— Приділи мені дві хвилини уваги і вислухай мене.
— Будучи під чаркою, я нікого не слухаю,— пихато відповів Жакмен Лампурд, спираючись на лікоть.— До того ж у мене є гроші, багато грошей. Сьогодні вночі ми обробили одного англійського лорда, у якого було повно золота, от я й проїдаю і пропиваю свою частку. А ще пограю трохи в ландскнехт чи басету зб, й буде кінець. Так що з серйозним ділом — до вечора. Опівночі приходьте на чмайданчик біля Нового мосту, до підніжжя бронзового коня. Я буду там — свіжий, бадьорий, з ясною головою, в повноті своїх можливостей. Ми домовимося, скільки я одержу, а це має бути немала сума, бо ж, думаю, такого умільця, як я, не турбували б задля дрібного шахрайства, нікчемної кражі чи якихось інших дурниць. Крадіжки мені остобісіли, тепер моє діло — тільки вбивства, це набагато шляхетніше. Хижак левиної породи вбиває, а не краде. Тож якщо йдеться про вбивство — я до ваших послуг, але ще треба, щоб той, на кого нападаєш, оборонявся. Інколи жертви такі боягузливі, що мені аж гидко. Краплина опору надає роботі шляхетності.
— О, щодо цього можеш бути спокійний,— відповів Мерендоль, зловісно всміхаючись.— У тебе буде гідний суперник.
— Тим лучче,— мовив Жакмен Лампурд,— а то я вже давно не бився з рівним собі противником. Ну, все. На цьому — до побачення, дай мені поспати.
Мерендоль пішов, а Жакмен Лампурд спробував знову заснути, але марно. Перерваний сон не повертався. Бандит устав, розбудив товариша, який хропів під столом, і вони обидва подалися в картярню. Товариство, яке там зібралося, то були шулери, розбишаки, шахраї, лакеї, клерки і кілька наївних городян, яких привели з собою дівиці,— бідолашних голубків, котрих мали обскубти живими. Чути було тільк:т, як постукують кості і шурхотять биті карти, бо гравці звичайно мовчать, хіба що вилаються, коли програють. Лам-пурдові спочатку то щастило, то ні, але зрештою в його кишенях поселилася пустота, противна і природі, й людині. Він хотів було грати на слово, проте ця монета тут не ходила — гравці одержували свій виграш готівкою і пробували гроші на зуб, щоб перевірити, чи не зроблено золоті монети з позолоченого свинцю, а срібні — з олова від розтоплених ложок. І Лампурд, що прийшов сюди як багач, з повними жменями пістолів, поплентав назад бідний, мов церковна миша.
— Ух! — озвався він, вийшовши на вулицю, коли свіже повітря повіяло в лице і трохи заспокоїло його.— Нарешті позбувся. Аж смішно, як я п'янію і тупію від грошей! Не дивно, що відкупники такі дурні. Тепер, лишившись без ж одної монети, я відчуваю, що у мене палата ума; думки аж гудуть у голові, мов бджоли у вулику. З Ларідона я знову став Цезарем!36 О! Дзвонар на "Самарянці" вибиває дванадцяту; Мерендоль, певно, жде вже мене перед бронзовим королем.
І він попрямував до Нового мосту. Мерендоль був на місці, чекав, розглядаючи при місячному світлі свою тінь. Обидва розбишаки пильно озирнулися довкола, аби впевнитися, що їх ніхто не почує, а проте довгу свою розмову вели тільки пошепки. Про що саме вони говорили, ми не знаємо, але, розставшись із посланцем герцога де Валомбреза, Лампурд побрязкував у кишенях золотом, причому зухвало, що показувало, як бояться його на Новому мості.
XII. "Коронована редиска"
Покинувши Мерендоля і не знаючи, що йому роби і и далі, Жакмеп Лампурд дійшов до кінця Нового мосту й зупинився, вагаючись, як буріданів осел 1 між двома в'язками сіна або, коли це порівняння не до вподоби вам, як залізяка поміж двома магнітами однакової сили. З одного боку його манив гральний дім, владно притягуючи до себе віддаленим дзенькотом золотих монет; з другого перед ним. поставав шинок з аж ніяк не меншими спокусами, з принадним брязканням келихів та глечиків. Трудний вибір! Хоча богослови й твердять, буцімто свобода волі — найперша перевага людини, Лампурд, маючи два непереборні нахили — бо він був такий же гравець, як і п'яниця, й такий же п'яниця; як і гравець,у— справді не знав, на що зважитися. Ступив три кроки в сторону картярні; але пузаті, засновані павутинням пляшки з червоними сургучними ковпачками па шийках виринули в його уяві в такому яскравому світлі, що він повернув і ступив три кроки в сторону шинку. І тоді Гра шалено затрясла біля його вух стаканчиком з налитими свинцем костями і півколом розгорнула у нього перед очима кроплені карти, пістряві, наче хвіст павича,— прекрасне видовисько, яке прикувало його ноги до землі.