Під час сніданку Ірод сказав Сігоньякові:
— Капітане, вам не хочеться оглянути місто, одне з най-преславніших у світі, про яке стільки говорять? Якщо ле заперечуєте, я можу бути вам провідником і керманичем, котрий ще в юності бував тут і добре знає рифи, підводні скелі, мілини, всі Євріпи, Сцілли й Харібди 10 цього моря, надзвичайно небезпечного для чужоземців та провінціалів. Я буду вашим Палінуром і не впаду лицем у калюжу, як той неборака, що про нього розповідає Вергілій Марон п. Ми можемо тут побачити виставу, бо Новий міст для Парижа це те саме, що для Рима була Священна дорога 12 — місце побачень, прогулянок і розмов, де збираються охочі до всяких новин та пліток, легковіри, поети, пройдисвіти, злодії, штукарі, куртизанки, дворяни, городяни, солдатня і розмаїтий інший люд.
— Ваша пропозиція, дуже подобається мені, любий Іроде,— відповів Сігоньяк,— Ви тільки попередьте Скапена, щоб він був~у готелі й пильно стежив за всіма, хто прихо-дитиме сюди чи виходитиме і чимось викличе його підозру. Хай не залишає Ізабеллу. Найманці мстивого Валомбреза нишпорять довкола, вишукують, як би знищити нас. Сьогодні вночі я бачив тих чотирьох мерзотників, яких ми добрячо віддубасили на вулиці в Пуатьє. Здається, вони хотіли виламати двері моєї кімнати, захопити мене зненацька під час сну і розправитися зі мною. Але я не спав — боявся якоїсь пастки проти нашої юної подруги,— отож пройдисвіти не змогли здійснити свого задуму і, побачивши, що їх викрито, стрімголов утекли на конях, яких лишили осідланими, начебто збираючись дуже рано їхати.
— Навряд, щоб вони наважилися на якусь вихватку серед білого дня,— мовив Тиран,— Одразу ж наспіла б допомога, до того ж вони добре пам'ятають, як уже провалилась одна їхня спроба. Скапен, Блазіус і Леандр зможуть оборонити Ізабеллу, поки ми повернемось. Але про всяк випадок я візьму свою шпагу — коли станеться якась сутичка на вулиці, то вона, при потребі, підтримає вас.
Сказавши це, Тиран стягнув сві$і величний живіт поясом, з якого звисала важка довга рапіра. На плече він накинув короткий плащ, який не сковував рухів, а капелюха з червоним пером насунув низько на лоба, бо, коли йдеш через міст, то треба стерегтись, а то північний чи північно-західний вітер миттю здує капелюх у річку, на превелику втіху лакеїв і всяких роззяв. Так Ірод пояснив, чому він натягнув аж до брів свого капелюха, а насправді чесний актор думав про те, що згодом колись дворянинові Сігоньяку може зашкодити його нинішня поява на людях у компанії комедіанта. Ось чому він як тільки міг приховував своє лице, дуже добре відоме людям.
На розі вулиці Дофіна Ірод звернув увагу Сігоньяка па натовп під монастирем Великих Августинців — там продавали відібране у м'ясників м'ясо, яким ті торгували в дні посту, і люди товпилися, щоб захопити якнайдешевші куски. І ще Ірод показав йому базік та иліткарів, які вирішували між собою долю королівств, змінювали на свій розсуд кордони між імперіями, точнісінько передавали промови, з якими виступали в своїх кабінетах міністри. Там же продавалися газети, пасквілі, різні сатиричні твори й інші брошурки, якими торгували з-під поли. У всіх у цьому химерному світі були бліді, хворобливі лиця, нестямні очі й пошарпаний одяг.
— Не зупиняймося тут,— озвався Ірод,— слухати всі ці безглуздя, далебі, не варто, якщо тільки вам не кортить узнати про новий указ перського шаха або церемоніал, заведений при дворі пресвітера Іоанна 13. Пройдімо трохи вперед, і ми побачимо одпе з найкращих у світі видовищ, такого не покаже на своїй сцені жоден театр.
Справді, коли Сігоньяк та його провідник перейшли арковий міст через невеличкий рукав річки, перед їхніми очима розгорнулася картина, рівної якій не було, та й досі ще немає в світі. На першому плані виднів сам Новий міст з витонченими дугами над биками. На відміну від мосту Міняйл і мосту Сен-Мішель, він не був затиснутий двома рядами високих будинків.
Великий монарх, при якому збудовано цей міст и, не захотів, щоб жалюгідні й похмурі будови затуляли вид па розкішний палац наших королів, який відкривається звідси в усій своїй величі.
На майданчику, яким закінчується острів, славний король, спокійний, ніби Марк Аврелій 15, їхав верхи на бронзовому коні, піднятому на п'єдестал, до якого біля кожного рогу притулилися, зігнувшись у кайданах, металеві бранці. Ґратчаста залізна загородка, багато оздоблена кованими завитками, оточувала пам'ятник, оберігаючи його цоколь від неповажливих вольностей сіроми; бо траплялося, що шибеники перелазили через загородку, видиралися навіть на коня й сідали позаду добродушного монарха, особливо в дні королівських виїздів чи коли відбувалися якісь цікаві розправи. Холодний колір бронзи чітко виступав у повітрі на тлі далеких пагорбів, що видніли за Червоним мостом.
Над будинками на лівому березі річки врізався в небо шпиль Сен-Жермен-де-Пре, старовинної романської церкви, і височіли покрівлі великого, все ще недобудованого палацу Невера Ч Трохи далі вимальовувалась Нельська вежа — рештки старовинного палацу — стояла, ступивши в річку, посеред купи руїн, сама давно вже напіврозвалена, але все ще гордо вирізняючись на обрії. Поблизу неї починалися широкі мочарі, а за ними, край неба, в голубому серпанку бовваніли три хрести, поставлені на вершині Калвера, то пак гори Валер'єн 17.
На правому березі розкішно виступав Лувр, позолочений яскравим промінням сонця, що більше світило, аніж гріло, як і має бути взимку, але світло його надавало особливої випуклості й чіткості деталям багатої і водночас благородної архітектури. Прекрасна споруда — довга галерея, що з'єднувала Лувр з Тюїльрі18,— давала можливість королю бувати, коЛи йому хотілося, то в своєму славному місті, то за його межами, а незрівнянною красою — витонченими скульптурами, візерунчастими карнизами, різьбленими виступами, колонами і пілястрами — ця галерея могла змагатися з витворами найталановитіших грецьких та римських будівничих.
Починаючи з того рогу, де був балкон Карла IX 19, палац відступав од берега, даючи місце садам і всяким будовам, що мов гриби-паразити тулилися біля старої споруди. На набережній закругляли свої арки мости, а трохи нижче від Нельської вежі здіймалася ще одна вежа, що лишилась од старого Лувра часів Карла V 20, прикриваючи браму, зроблену між річкою та палацом. Ці дві старі вежі, здвоєні за готичною модою і поставлені навскіс одна від одної, робили довколишню картину ще красивішою. Вони нагадували про феодальні часи і стояли поміж вишуканими будівлями нової архітектури, немов старовинне крісло чи якась давня дубова шафочка дивовижної роботи серед сучасних меблів, оздоблених накладним сріблом та золотом. Ці пам'ятки минулих віків надають містам поважності, і треба дбати, щоб вони не зникли.