Сігоньяк, якого, на відміну від Ірода й Блазіуса, не захоплювала кухня і споглядання багатих припасів, зацікавлено дивився на цього високого дивака,— баронові видалося знайомим лице прибульця, хоч він і не міг згадати, де й коли бачив його. Даремно Сігоньяк напружував свою пам'ять — відповіді знайти не міг. Проте невиразне відчуття, що він не вперше бачить цього загадкового чолов'ягу, не минало; а той, помітивши, що його допитливо розглядають, трохи занепокоєний цим, одвернувся і, нахилившись ближче до вогню, почав гріти руки.
Не згадавши нічого певного і розуміючи, що дальше пильне спостереження може викликати непотрібні чвари, барон, як тільки актори вийшли, рушив і собі за ними; всі розійшлися по своїх кімнатах, потім, трохи опорядившись, зібралися в нижній залі — туди подали вечерю, і вони, зморені голодом та спрагою, засіли коло столу.. Блазіус, прицмокуючи, сказав, що вино тут чудове, і все наливав собі, не забуваючи й товаришів, бо він був не з тих егоїстичних п'яничок, які поклоняються Бахусу самотою,— майже однаково любив і сам пити, й інших поїти. Тиран та Скапен підтримували його; Леандр побоювався, що від надмірної випивки зіпсується білий колір його обличчя й ніс розцвіте всякими прищами, а ця прикраса не вельми до лиця акторові, який виконує ролі коханця. Що ж до барона, то в своєму замку він, хочеш не хочеш, так довго постував, що звик до істинно кастільської тверезості й дуже неохоче відступав од неї. До того ж із голови йому не виходив чоловік, який був на кухні,— він видавався підозрілим, хоча барон і не міг сказати чому, бо ж нема нічого незвичайного в тому, що в відомому заїзді появляється новий подорожній.
За столом було весело: розігріті вином і смачною їжею, раді, що нарешті вони в Парижі, цьому краї казкового щастя для всіх, хто його шукає, окутані теплом, таким приємним після довгих годин, проведених у холодній халабуді, актори поринули в нестямні мрії. В думці вони змагалися з "Бургундським отелем" і театром "Маре"7. їм аплодували, їх захоплено стрічали, запрошували до королівського двору, вони замовляли п'єси найкращим драматургам, називали поетів писаками, ходили в гості до великих вельмож і незабаром зажили на широку ногу. Леандр мріяв про блискучі перемоги, погоджуючись не чіпати хіба що королеву. Він хоч і не пив, а захмелів од власної пихи. Після пригоди з маркізою де Брюйєр він був певен, що має нездоланну чарівність, і його самолюбство вже не знало межі. Серафіна постановила, що буде вірною шевальє де Відаленку тільки до того дня, коли їй трапиться хтось більш знатний і багатий. Зербіна не складала далеких планів — скоро сюди мав приїхати її маркіз, і вона ждала його. Пані Леонарда в своєму віці вже не цікавилась усім цим, вона могла бути щонайбільше посланницею Іріди8, тож і не забивала собі голову пустопорожніми мріями, а старалася не пропустити якогось ласого шматочка. Блазіус із кумедною квапливістю підкладав їй на тарілку та підливав у чарку, і стара охоче приймала його жартівливі послуги.
Ізабелла давно вже не їла, сиділа, неуважно м'яла між пальцями м'якушку хліба, ліпила голубку і сповненим чистої любові та янгольської ніжності поглядом дивилася через стіл на свого коханого Сігоньяка. Щоки її, ще недавно блід-куваті після втомливої подорожі, в теплому приміщенні ледь порожевіли. Вона була така гарна, така чарівна, що коли б побачив її зараз молодий герцог де Валомбрез, його любоз дійшла б до шаленства.
Сігоньяк теж дивився" на Ізабеллу з поштивим захопленням; душевна краса милої дівчини зворушувала його так само, як і її врода, й він шкодував, що з надмірної делікатності вона відмовилася стати його дружиною.
Повечерявши, жінки пішли собі, Леандр з бароном теж, а три завзяті пияки лишились допивати початі пляшки і нібито перестаралися — так вважав лакей, який прислужував їм, хоча срібна монета з щедрої руки втішила його.
— Замкніться добре в своєму сховищі,— порадив Сігоньяк, проводжаючи Ізабеллу до дверей її кімнати.— Тут стільки всякого люду, що обережність не зашкодить.
— Нічого не бійтесь, любий бароне,— відповіла молода актриса,— в моїх дверях замок на три оберти, хоч тюрму замикай. А ще там є засув, такий завдовжки, як моя рука; на вікні грати, а більш ніде нема ніякого отвору, який темним оком заглядав би до мене. У подорожніх часто бувають цінні речі, які можуть принадити грабіжників, отож їхні кімнати замикаються так, щоб ніхто не проник. Навіть принцеса 3 чарівної казки не має ліпшого захисту від усяких небезпек, хоч вона сидить у вежі під охороною драконів.
— Інколи всі чари бувають марні,— заперечив Сігоньяк,— і ворог проникає куди йому треба, незважаючи пі на які талісмани, магічні знаки і містичні заклинання.
— Це тому,— відповіла, всміхаючись, Ізабелла,— що сама принцеса підохочує ворога чи то з любові, чи з цікавості, нудьгуючи у своєму ув'язненні, навіть якщо воно й на добро їй; зо мною це зовсім не так. І коли вже не боюся я, від природи лякливіша за лань,, що тремтить, зачувши звук мисливського рога і гавкіт собак, то ви, хоробрий, мов Александр Македонський і Юлій Цезар, можете не хвилюватися. Спіть собі спокійно.— І вона подала на прощання Сігоньякові руку, тендітну, ніжну й білу, мов у герцогині,— пудра, огіркова мазь і рукавички допомогли їй зберегти цей колір.
Ізабелла пішла, і Сігоньяк почув, як у замку повернувся ключ, клацнула заскочка і заспокійливо скрипнув засув; однак, уже ставши на поріг своєї кімнати, він раптом помітив, як по стіні, освітленій ліхтарем, що горів у коридорі, мелькнула тінь чоловіка — той пройшов зовсім нечутно, хоча так близько, що мало не зачепив його. Барон враз обернувся. То був подорожній, якого він бачив на кухні,— певно, йшов у відведену йому кімнату. Все пояснювалось дуже просто, але Сігоньяк, вдаючи, буцімто ніяк не потрапріть одразу вставити ключ у замок, провів поглядом таємничого незнайомця, аж доки той не зник за поворотом коридора — повадки цього чоловіка чимось тривожили його. Здалеку грюкнули, зачиняючись, двері — звук той гучно пролунав серед тиші, яка вже западала в заїзді,— і Сігоньяк зрозумів, що незнайомець зайшов до своєї кімнати.