Вишукане вбрання дівчини свідчило про багатство і високе становище її. Сукня синьо-смарагдового кольору, якого не бояться тільки впевнені в собі біляві жінки, підкреслювала ніжну білість її ледь відкритих у своїй цнотливості грудей, а білосніжна шия виступала, ніби маточка з якоїсь квітки, з накрохмаленого ажурного коміра. Біля вирізу сукні яскравими цяточками блищали перлини. Волосся, що дрібненькими кучериками спадало на чоло і щоки, було схоже при світлі на живе золото; щоб гідно описати його, потрібно було б десятків зо два сонетів з усіма італійськими concetti а й іспанськими agudezzas 4. Уся зала захоплювалась красою молодої незнайомки — хоча дівчина ще й не зняла маски, але те, що було видно, давало змогу судити і про все інше; ніжне й чисте підборіддя, прекрасні обриси малиново-червоних уст, особливо гарних поряд з темним оксамитом, вишуканий, тонкий продовгуватий овал лиця, ідеально досконала форма крихітного вуха, неначе вирізьбленого з агату самим Бенвенуто Челліні5, свідчили про таку чарівність, якій позаздрили б навіть богині.
Невдовзі, певно тому, що в залі було душно, чи, може, бажаючц зробити смертним ласку, хоч вони й не варті її, молода богиня скинула набридлий шмат картону, який наполовину закривав її пишноту. І всі побачили прекрасні очі, що, мов лазурит, блищали між довгими темно-золотистими віями, напівгрецький, напіворлиний ніс і щоки, вкриті легеньким ніжним рум'янцем, перед яким видався б тьмавим колір навіть найсвіжішої троянди. То була Іоланта де Фуа.
Ще до того, як вона зняла маску, заздрісні жінки ясно відчули, що їхній успіх — під загрозою, що вони можуть опинитися в становищі бридких і старих.
Окинувши спокійним поглядом вражену залу, Іоланта поставила лікоть на край ложі і підперла щоку рукою, прибравши такої пози, що прославила б будь-якого скульптора чи різьбяра, коли б той майстер, грецький чи римський, міг уявити і зобразити в своєму творі цю невимушену грацію та природну витонченість.
— Дивіться, дядечку, не засніть,— стиха мовила вона старому вельможі, який одразу ж вирячив очі і випростався,— це було б нелюб'язно щодо мене і суперечило б законам старовинної поштивості, яку ви завжди так хвалите.
— Не турбуйтеся, небого, коли мені надто вже набриднуть дурниці, що їх проголошуватимуть ці комедіанти, які мене ніскілечки не цікавлять, то я подивлюся на вас, і сон враз пропаде.
В той час, коли Іоланта розмовляла з дядьком, капітан Фракас, ступаючи широко розставленими, "Мов ножиці, ногами, з дуже чванькуватою міною, люто поводячи очима, підійшов до краю сцени.
Поява улюбленого актора, якого зустріли бурхливими оплесками, на мить відвернула увагу від Іоланти. Безперечно, Сігоньяк не був марнославним і в своїй дворянській гордості зневажав ремество мандрівного комедіанта, на яке його прирекли злидні. А проте не будемо запевняти, що таке палке й бурхливе схвалення не тішило його самолюбства. Славі лицедіїв і гладіаторів часом заздрили дуже високопоставлені особи,— римські імператори, цезарі, володарі світу, які й самі, не гребуючи, змагалися на арені цирку чи на театральній сцені за лаври співаків, кумедників, борців і їздців, хоч їхні голови й без того були не раз увінчані; прикладом цього, якщо говорити тільки про людей найзнамени-тіших, є Нерон Енобарб 6.
Коли оплески— стихли, капітан Фракас обвів поглядом залу, як це завжди робить актор, щоб перевірити, чи всі місця заповнено, і вгадати, який настрій у глядачів — веселий чи похмурий, бо з ним він узгоджує свою гру, дозволяючи собі якісь вольності чи ні.
І раптом барон остовпів; вогні світильників стали здоровенні й горіли, як багато сонць, потім зробилися мов чорні круги на ясному тлі. Голови глядачів, які доти він хоч невиразно розрізняв унизу біля сцени, розпливлися, наче в тумані. Його кинуло в гарячий піт, а тоді всього — від волосся до п'ят — пройняло крижаним холодом. Ноги, ще м'якші, ніж вата, підігнулися під ним, дощатий поміст сцени, здавалося, піднявся аж до пояса йому. В роті геть, пересохло, залізний нашийник стис горло, здушив, як душить злочинця іспанська гарота7, і всі слова, котрі він мав сказати, безладно плутаючись і наштовхуючись одне на одне, вилетіли з голови, гейби налякані птахи з розчиненої клітки. Спокій, витримка, пам'ять враз покинули його. Барона ніби вдарила невидима блискавка, і він мало не впав, як мертвий, прямо на рампу. В ложі він побачив незворушну, осяйну в усій своїй пишноті Іоланту де Фуа, яка пильно дивилася на нього прекрасними синьо-зеленими очима!
Яка ганьба! Який сором! Який удар лихої долі! Невдача, надто болісна для шляхетної душі! Показатися в цьому недоладному вбранні, в цій негідній ролі перед такою бундючною, такою спесивою і чванькуватою красунею, кривлятися на очах у неї, розважаючи нице збіговисько, в той час, коли йому хотілося б зробити щось високе, героїчне, надлюдське, аби тим упокорити її і збити з неї пиху! І не мати змоги непомітно сховатися, щезнути, провалитися крізь землю! В першу мить у Сігоньяка майнула думка тікати, пробивши головою, мов каменем з балісти, дірку в задній декорації, але ноги його стали такі важкі, наче на них були чоботи з свинцевими підошвами, якими користуються, тренуючись, гонці, щоб потім легше було; він не міг одірвати їх від помосту і стояв, роззявивши рота, геть розгублений, отупілий, на превеликий подив Скапена, котрий подумав, що капітан Фракас забув свою роль, і стиха підказував йому перші слова монологу.
Глядачі, вважаючи, що актор, перш ніж почати, жде ще оплесків, заходилися знову плескати в долоні, тупотіти ногами, зчинивши такий гамір, якого ніколи не чули в театрі. Це дало Сігоньякові час трохи оговтатись. До краю напруживши волю, він оволодів собою. "Не втрачаймо гордості хоча б у своїй ганьбі,— подумки мовив собі, твердо стаючи на ноги.— Ще не вистачало, щоб мене освистали при ній і закидали гнилими яблуками й тухлими яйцями. Може, вона й не впізнала мене в цій бридкій машкарі. Кому спаде на думку, що в пістрявій, червоно-жовтій личині дресированої мавпи може бути один із Сігоньяків! Отож сміливіше, не відступати! І треба старатися з усіх сил. Якщо я добре гратиму, вона мені аплодуватиме. А це буде неабияка перемога, адже то особа досить перебірлива".