А тим часом старовинні портрети предків на стінах занедбаного замку Сігоньяків стали суворіші й насупленіші, ніж звичайно. Воїни скрушно хитали головами й зітхали так, що на грудях у них здіймалися залізні лати; багаті вдови презирливо кривилися над пишними гофрованими комірами, напружено випрямившись у корсетах і широких фіжмах. Глухий повільний, безгучний шепіт, голос привидів, злітав з їхніх намальованих губів "Гай-гай, останній із Сігоньяків зганьбив честь свого роду!"
П'єр, сидячи на кухні між Вельзевулом та Міро, які не зводили з нього запитливих поглядів, поринув у сумні думки. "Де тепер мій бідний хазяїн?.." — питав він себе. І по смаглявій щоці старого слуги котилася сльоза, яку злизував старий пес.
VIII. Становище ускладнюється
На другий день після вистави Беломбр одвів Блазіуса вбік і, розв'язавши довгий шкіряний капшук, висипав собі в жменю, мов з рога достатку, сотню блискучих пістолів, потім склав їх стовпчиком перед захопленим Педантом,.який здивовано дивився на виставлене багатство, і очі йому світилися пожадливим металічним блиском.
Беломбр величним жестом зібрав усі пістолі й тицьнув їх у долоню своєму давньому другові.
— Ти ж розумієш,— мовив він,— що я виклав ці золоті монети зовсім не для того, аби викликати у тебе й полоскотати жадобу, як у бідолахи Тантала. Бери їх собі й не церемонься. Я дарую тобі ці гроші або позичаю, якщо твоя гордість не дозволяє прийняти подарунок від давнього приятеля. Гроші — рушійна сила війни, кохання і театру. До того ж ці монети мають котитися, на те їх зроблено круглими, їм набридає лежати боком у темряві гамана, де зрештою вони можуть поіржавіти, вкритися мохом та цвіллю. Я тут грошей не витрачаю, живу по-сільському, дарами лона землі, годувальниці роду людського. Так що, віддаючи цю суму, я нічого не втрачаю.
Не знаходячи відповіді на таку щиру мову, Блазіус поклав гроші в кишеню й сердечно розцілував Беломбра. Різноколірні очі Педанта часто кліпали й блищали дужче, ніж звичайно. То світло відбивалось у непрошеній сльозі, і старий актор з усіх сил намагався не зронити цю перлину вдячності, від чого його кошлаті брови прекумедно ворушилися, піднімаючись поміж брижами зморщок аж на середину лоба, потім опускаючись на самісінькі очі. І все ж сльозина скотилася, побігла вздовж носа, який пашів вишнево-червоним жаром од випитого напередодні вина, зупинилася збоку й випарувалась.
Далебі, вітер невдачі, який віяв над трупою, перемінився. Збір од вистави — глядачі платили хто продовольством, а хто й грішми — разом із пістолями Беломбра становив чималеньку суму, й у балагулі Феспіда, ще недавно такій убогій та злиденній, тепер був достаток. Доводячи добре діло до кінця, благородний Беломбр позичив акторам двох сильних робочих коней у прекрасній упряжі, з розмальованими хомутами, увішаними дзвіночками — коли коні йшли, дзвіночки надзвичайно приємно подзвонювали в такт їхній розміреній, твердій ході.
Отож наші актори бадьорі та веселі в'їхали в Пуатьє хоч і не так пишно, як Александр 1 до Вавілона, а проте досить велично. Здалеку почувши теплий запах стайні, коні рушили швидше, і возієві, який мав одвести їх назад на ферму, довелося стримувати нетерплячих тварин. Колеса гуркотіли по вибоїстій бруківці кривих вуличок міста, весело цокали підкови, і, коли під'їхали до заїзду, біля вікон та воріт показалися цікаві; щоб скоріше відчинили, возій заляскав пугою, наче з мушкета стріляв, а коні, здригаючись від того ляскання, дзеленькали дзвіночками.
Як не схоже це було на те зовсім недавнє минуле, коли убогі, жалюгідні актори несміливо стукали у двері найгірших постоялих дворів. Почувши такий переможний гамір, хазяїн "Герба Франції" збагнув, що приїжджі — люди з грішми, і сам кинувся розчиняти навстіж ворота.
Заїзд "Герб Франції" був найкращий у Пуатьв, в ньому охоче зупинялися знатні й багаті мандрівці. Двір, куди заїхала колимага, мав дуже пристойний вигляд. Його оточували охайні будівлі з критим балконом чи галереєю на залізних балках — через ту прибудову і пожильцям, і слугам зручніше було діставатися до кімнат, які виходили вікнами на вулицю. В глибині двору відкривався склепінчастий в'їзд до служб, кухонь, стаєнь і комор.
У всьому тут відчувалися достаток і процвітання. Тішили око недавно потиньковані стіни; на дерев'яних поручнях сходів, на балясинах галерей не було жодної порошинки. В промінні зимового сонця весело блищала ясно-червона черепиця, в жолобах якої ще подекуди біліли тоненькі смужки снігу. З коминів у небо вилися димки, провіщаючи тепло і добрий обід. На нижній сходинці ґанку, тримаючи в руці очіпок, стояв хазяїн, товстенний чолов'яга з потрійним підборіддям та багровим, немов натертим шовковицями лицем, схожим на маску Силена, славного пияка, Бахусового2 наставника — чудова реклама готельної кухні і винарні. Вій широко всміхався, так що рот розтягувався аж до вух, а повні щоки надувалися, звужуючи лукаві очі, зовнішні кутики яких ховались у зморшках, схожих на гусячі лапки. Хазяїн бувх такий приємний, свіжий, рум'яний і такий жирний, що хоч на рожні підсмажуй, поливаючи його ж салом.
Побачивши Тирана, свого давнього знайомого, який до того ж завжди добре платив, він зрадів ще дужче, бо актори приваблюють народ, а міські молодики не жаліють грошей на бенкети, обіди, вечері та інші пишні учти задля актрис, щоб солодощами, вишуканими трунками, цукерками, вареннями та іншими ласощами здобути прихильність цих кокеток.
— Який щасливий випадок привів вас, пане Іроде? — озвався господар,— Давненько вже ви не появлялись у "Г$р* бі Франції".
— Що правда, то правда,— відповів Тиран.— Але ж не можна весь час грати на одному місці. Глядачі зрештОіо так добре взнають усі наші прийоми, що вже й самі змогли, б їх виконати. Неодмінно треба хоч ненадовго виїжджати. Йоли люди щось забувають, воно стає вартим нового. Чи багато знаті зараз у Пуатьє?
— Багацько, пане Іроде, сезон полювання минув, і тепер знатні люди не знаходять собі діла. Не можна ж весь $ас тільки їсти й пити. Так що глядачів у вас буде немало.
— Тоді дайте нам ключі від семи чи восьми кімнат," засмажте на рожні трьох-чотирьох каплунів, дістаньте з потреба дюжину пляшок найкращого свого вина і пустіть по місту чутку, їцо в "Гербі Франції"* зупинилася славетна трупа сеньйора Ірода, яка прибула з новим репертуаром і збирається дати кілька вистав.