— Нам судилося полюбити одне одного, так визначило небо. Рідні душі неодмінно стрічаються, якщо вони вміють чекати. У вашому замку я відчула, що це збувається моя доля; коли я побачила вас, моє серце, яке доти не відгукувалось ні на які зальоти, затремтіло від небувалого хвилювання. Ваша сором'язливість вплинула на мене дужче, ніж будь-яке завзяття, і я ще тоді вирішила, що належатиму тільки вам чи богові.
— І все-таки ви, злюка, відмовили мені, коли я на колінах просив вашої руки; знаю, що в цьому проявилася ваша великодушність, але то була жорстока великодушність.
— Я спокутую це, наскільки зможу; ось вам моя рука разом із серцем, яке вже и так належить вам. Графині де Лінейль не обов'язково бути такою строгою, як мала бути бідна Ізабелла. Я тільки боялася, що ви з гордості не захочете більше й знати мене. А й справді, покинувши мене, ви не одружилися б з іншою? Були б мені вірні, навіть не маючи ніякої надії? Чи думали ви про мене, коли Валомбрез приїхав у ваш замок, щоб забрати вас?
— Люба Ізабелло, вдень я кожною своєю думкою линув до вас, а ввечері, поклавши голову на подушку, до якої доторкнулося колись ваше чисте чоло, благав усі божества сну явити мені в їхньому чудодійному дзеркалі ваш чарівний образ.
— І часто ті добрі божества виконували ваше благання?
— Вони жодного разу не обманули моїх сподівань, і тільки вранці ви щезали через двері з слонової кості. О, яким довгим видавався мені день, я волів би спати й спати.
— Я теж щоночі бачила вас. Наші закохані душі зустрічались у сні. Але тепер ми, слава богу, з'єдналися надовго, сподіваюсь, назавжди. Принц, з яким Валомбрез усе погодив — інакше брат і не робив би всього цього,— без сумніву, схвально сприйме ваше прохання. Він не раз дуже добре говорив мені про вас і все якось чудно поглядав на мене, я страшенно ніяковіла від тих поглядів, тільки не наважувалась пояснити собі, що вони означають, а Валомбрез ніколи й не натякнув, що в нього вже пемає ненависті до вас.
В цю мить повернувся молодий герцог і сказав Сігоньякові, що принц чекає на нього.
Сігоньяк встав і, вклонившись Ізабеллі, пішов за Ва-ломбрезом через розкішні апартаменти, в кінці яких був кабінет принца. Старий вельможа в чорному костюмі, при всіх своїх орденах, сидів у великому кріслі біля вікна, за столом, покритим турецькою скатертю і заваленим паперами та книгами. Його поза, незважаючи на привітний вираз обличчя, була трохи напружена, як у людини, котра жде урочистої зустрічі. Світло м'яко падало на його лоб, і кілька волосин, вибившись із укладених на скронях буклів, блищали в тому світлі, мов срібні ниточки. У нього був добрий, твердий і ясний погляд, шляхетне обличчя з віком змінилося, час лишив на ньому свої сліди — позбавив колишньої вроди, а натомість додав йому величі. Навіть без орденів та інших знаків, які свідчили про його високе становище, принц викликав до себе глибоку пошану. Найтемніший і найдикі-ший селюк зрозумів би, що це — істинний вельможа.
Підвівшись із крісла, принц відповів на привітання Сігоньяка і знаком запросив його сісти.
— Дорогий батьку,— мовив Валомбрез,— рекомендую вам барона де Сігоньяка, колишнього мого суперника, тепер друга, а незабаром і родича, якщо на те буде ваша згода. Йому я зобов'язаний тим, що взявся за розум. А це немалий борг. Барон поштиво звертається до вас із проханням, і я буду радий, якщо ви люб'язно погодитесь задовольнити його.
Принц жестом запросив Сігоньяка говорити. Підохочений цим, барон встав, уклонився і мовив:
— Принце, я прошу у вас руки вашої дочки, графині Ізабелли де Лінейль.
Старий вельможа якусь мить помовчав, мовби раздуму-ючи, потім відповів:
— Бароне де Сігоньяк, я ладен задовольнити ваше прохання і дати свою згоду, якщо тільки моя батьківська воля не суперечитиме добрій волі моєї дочки. Я ні в чому не силуватиму її, не вдаватимусь до тиранії, остаточне рішення тут може прийняти тільки графиня де Лінейль. Треба спитати у неї. У молодих дівиць часом бувають свої дивацтва.— Принц мовив ці слова з тонким лукавством і розумною усмішкою придворного, бо хоч він і знав уже, що Ізабелла любить Сігоньяка, але батьківська гідність веліла йому вдавати, буцімто він ні про що й не догадується.— Валомбрез,— озвався він після паузи,— розшукайте сестру, без неї я, далебі, не можу нічого відповісти баронові де Сігоньяку.
Валомбрез зник і незабаром повернувся з Ізабеллою, що йшла ні жива, ні мертва. Незважаючи на братові запевнення, вона все ще не могла повірити в таке щастя, груди її схвильовано здіймалися, щоки були бліді, коліна підгиналися.
Принц пригорнув її до себе, а вона так тремтіла, що мусила обпертись об поруччя крісла, аби не впасти.
— ДонкГ моя,— озвався вельможа,— оцей дворянин робить вам честь, просячи вашої руки. Він із старовинного роду, має бездоганну репутацію і, як мені здається, поєднує в собі все те, чого тільки можна бажати; отож я з радістю підтримав би ваше одруження. Мені цей кавалер підходить, а от чи сподобався він вам? Біляві голови міркують не завжди так, як сиві. Спитайте своє серце, порадьтеся з душею і скажіть, чи згодні ви стати дружиною барона де Сігоньяка. Не поспішайте,— в такому серйозному ділі квапитися не треба.
Щира й ласкава усмішка принца свідчила про те, що він жартує. Отож Ізабелла наважилась — обняла батька за шию і сказала захопливо ніжним голосом:
— Мені не треба стільки думати. Якщо барон де Сігоньяк сподобався вам, батьку і повелителю мій, то я сміли-* во й чесно признаюсь, що полюбила його одразу, як тільки побачила, і ніколи не хотіла собі іншого чоловіка. Послухатись вас — це для мене буде найбільше щастя.
— Тоді дайте одне одному руку й поцілуйтеся на відзнаку заручин,— весело сказав герцог де Валомбрез.— Роман закінчується краще, аніж можна було сподіватися, судячи з його заплутаного початку. Коли ж весілля?
— Потрібно днів вісім, не менше, щоб кравці пошили вбрання,— сказав принц,— стільки ж треба й каретникам, щоб привести до ладу екіпажі. А тим часом, Ізабелло, ось ваш посаг: графство де Лінейль, від назви якого походить ваш титул і яке дає п'ятдесят тисяч екю прибутку з лісів, лук, ставів та орних земель.— І він подав їй пачку паперів.— А ви, Сігоньяк, прийміть ось цей королівський указ, який призначає вас на губернатора провінції. Ця посада нікому не пасує більше, ніж вам.