Нас сіттю однією
Із ним оплутай — у твоїй се волі.
А як сього не хочеш ти вчинити,
То розв'яжи хоч вузлики надії;
Утихне, може, біль несамовитий,
I знов я світу білому зрадію,
I знов на вроду я похорошію, —
Троянди і лілеї
У мене знов пишатимуть на чолі.
VII
О Боже, я нещасна!
Невже того не зможу повернути,
Що доля одняла мені напасна?
Не знаю я, що діється зо мною,
Та серце б'ється знову
В передчутті блаженства неземного...
О раю мій, єдиний мій покою,
Скажи мені хоч слово —
Не жду я втіхи більше ні од кого,
Од тебе лиш одного...
Лише з тобою можу я забути
Журбу мою, скорботу повсякчасну.
Якась нова, незнана ще одрада
Мені бентежить душу,
Ллючи бальзам на давню в серці рану.
Жаги нової непоборна влада,
Се визнати я мушу,
Мене вже охопила полум'яно
Й тривожить ненастанно —
Незмога і вночі мені заснути
Од страсті, що палає непогасно.
Скажи ж, коли моя здійсниться мрія,
Скажи мені, мій милий,
Коли з'єднає нас палке кохання?
Я вірю — не зведе мене надія,
Та ждать не маю сили:
Нехай коротким буде час чекання
I вічним — раювання!
З тобою в парі хочу я відчути,
Яке життя чудове і прекрасне!
Прийди ж, коханий, у мої обійми —
В любовній тій розкоші
Я без вагань і без жалю потону.
Палким цілунком душу з мене вийми,
О любий мій, хороший!
А я тебе, клянуся, вже до скону
Не випущу з полону!
Як я люблю. повинен ти збагнути —
Про те моя канцона каже ясно.
VIII
Таке велике благо
Ти дав мені, Амуре милостивий,
Що я горю в твоїм огні, щасливий.
По вінця серце радістю налите
Розкошами п'янкими
I захватом любовним...
Мій вид ясний не може не явити
Усьому світу зримо,
Що в сяєві чудовнім,
В блаженстві невимовнім
В високу вись летять мої пориви
До гордої божественної діви.
Та не скажу ніякими словами
I пензлем не змалюю,
Яке моє кохання,
Не назову ім'я тієї дами,
Що палко так люблю я.
Бо наше раювання
Змінилось би в страждання.
Хай таємниці благосні покриви
Амур над нами розпростре зичливий.
Хто міг би думать, що в мої обійми
Схоплю я ту розкішну,
Ту недосяжну мрію?
Як я скажу — хто віри мені дійме,
Що я ту вроду пишну
Вже цілувати смію?
Я радості не крию,
Щасливий я, блаженний я правдиво,
Одно втаю — хто учинив те диво.
IX
Я молода, і в дні ясного маю,
Втішаючись пробудженням любові,
Я весело і радісно співаю.
Гуляю я зеленими лугами,
Де квітнуть білі лілії і рожі,
Де розпустились золотунці гожі;
Іду й рівняю з пишними квітками
Того, кого люблю я до нестями:
Коханому моєму юнакові
Я віддана без міри і без краю.
Коли побачу де найкращі квіти,
На того схожі, що його люблю я,
Я їх зриваю й ніжно їх цілую,
Готова душу їм свою одкрити
I про кохання з ними говорити,
I волосом своїм тонким, шовковим
Вінок із тих квіток перевиваю.
Люблю квітки за їхню милу вдачу,
За пишний цвіт, за аромат духмяний,
Ще більш за те, що образ той коханий,
Мов наяву, в подобі їхній бачу.
Мою любов глибоку і гарячу
Не висловить ніколи жодній мові:
Не треба слів — про неї я зітхаю.
Та то не ті гіркі й тяжкі зітхання,
Які, бува, терзають серце горем,
Жалем його пригнічують суворим:
Ясні й легкі, мов вітерця дихання.
Вони долинуть до мого кохання...
До мене прийде лицар мій чудовий
Перш, ніж гукну: "Прийди, бо вмру з відчаю!"
X
Якби любов без ревнощів бувала,
То жодна жінка в світі
Щасливістю мені б не дорівняла.
Коли красу, і силу,
I юність ми цінуєм в кавалері,
I ніжність, і ласкавість,
I душу горду й смілу,
I розум, і дотепність, і манери,
Й веселощі, і жвавість,-
То можу я сказати всім на зависть:
Сі цноти розмаїті
В тому злились, кого я покохала.
Але як подивлюся,
То всі жінки такі ж, як я, розумні
I теж того шукають;
I я уже боюся,
I душу точить вічний страх і сумнів,
Що всі його бажають,
На скарб мій любий очі поривають...
Нема такої миті,
Щоб я із того горя не зітхала.
Якби я мала певність,
Що він так само вірний, як і гарний,
То зроду б мою душу
Так не терзала ревність...
Та бачу я, що острах мій не марний,
I я його не зрушу;
Щодень, щомить я стерегтися мушу,
Щоб милого у сіті
Суперниця лукава не впіймала.
Я всіх прошу — на Бога,
Хороші ви мої жінки й дівчата,
О, будьте милостиві,
Не надьтеся на нього,
Не важтеся його перелюбляти,
Спокусниці звабливі,
Бо буду я страшна в своєму гніві:
За любощі розбиті
Гірким плачем поплатиться зухвала!