Канікули у Світлогорську

Страница 2 из 10

Нина Бичуя

Мама Тімова — також лікар, хоч і не такий відомий, як батько, однак хороший лікарю

Фелікс, старший брат, не мав у дитинстві ні велосипедів, ні книг — була війна, Феліксу бракувало молока, хліба і вітамінів.

Тому Тім одержував подвійну порцію вітамінів і велосипедів: за себе і за брата, як іноді жартував батько. Жаль, казав тоді Фелікс, що наш малий не вміє радіти за двох.

Фелікс закінчив четвертий курс історичного факультету, він одержував підвищену стипендію. Минулого літа він подорожував з товаришами на каяках по Дністру, а цього року вирішив під час канікул побувати з братом у Прибалтиці. Побачивши суворі хвилі прибою, Тім заклав руки в кишені і заявив:

— Було вже так!

Фелікс згадав, що й справді "було". Тім бачив море ще раніше, щоправда, не Балтійське, а Чорне.

— Потрапивши на Місяць, ти, мабуть, теж так само скажеш! — розсердився Фелікс.

Він завжди розмовляв |з Тімом як з рівним, і це подобалось Тіму, він вважав і брата за людину, якій варто викладати свої думки.

Ліниво підкинувши ногою обгортку від морозива, Тім скоса зиркнув на брата і відповів:

— І про Місяць скажу, Що вже було, бо ж не я перший потраплю туди!

Ось такий був Тім, хлопчик, який сидів на шорсткому валуні біля морячі розв'язував кросворд у старому журналі.

НЕПРИЙНЯТА ПРОПОЗИЦІЯ

— Тім! Тім! Тимко! Вставай!

Тім розплющив очі і побачив брата.

— От я й приїхав,— сказав Фелікс.— Як ти тут?

— Бачу, що приїхав,—буркнув Тім.—Хіба тобі не все одно, як я?

— Вставай, їстимемо калінінградського оселедця в олії з якихось квітів і питимемо яблучний сік.

— Котра година? — запитав Тім.

— Північ минула. А що?

— А те, що мені хочеться спати, а не запивати оселедець яблучним соком.

— Як знаєш. Оселедець, кажуть, дуже смачний,— сказав Фелікс, розпаковуючи чемодан.

— Тім, ти спиш? — знову за якусь хвилину заговорив він.— Якщо не спиш, то слухай, брате...

— Ну?

— Я тебе не задля вечері будив. Розумієш, тут зовсім інше... Розкопав я дуже цікаву справу в музеї. Пам'ятаєш, ми дивились фільм "Невідомому солдатові"?

— Ну?

— Так от, автори фільму довго шукали медсестру Олену Ковальчук. Про ці пошуки потім —-писали в "Советском экране". Не знайшли вони її, не змогли й на слід натрапити, бо шукали в Києві, а вона тут, у Калінінграді... Ти слухаєш, Тім?

— Угу!

— Розумієш, не зовсім тут... Вона загинула смертю хоробрих. І похована в Калінінграді. Є документи, газетні статті, але взагалі відомо про неї дуже мало. А можна довідатись більше. Тільки мені потрібна допомога. Чуєш, Тимко? Я б хотів, щоб ти допоміг!

— Зараз я цього ніяк не можу зробити. Зараз я хочу спати,— і сонний Тім щільніше закутався у ковдру.

— Ти таки справді динозавр,— скрушно мовив старший брат.— Товстошкірий динозавр з доісторичної епохи.

Вранці Фелікс не повертався до цієї розмови. Він сподівався, що. брат сам нагадає про неї, але Тім мовчав.

Погода немов навмисне для Фелікса, стояла чудова. Сонце гріло не згірше, ніж на березі тихої Кам'янки, і брати пішли до моря.

— Я знаю хороше місце, — похвалився Тім. — Правда, трохи далеко від дому, зате вода там хороша і пісок чистий.

— Добре, веди туди, — погодився Фелікс.

Ноги м'яко поринали в прохолодний пісок — вранішнє сонце не встигло його прогріти. Далеко в морі маячіли рибальські човни. Запах живиці змішувався з різким духом водоростей. Вітер приємно обвівав шкіру.

Фелікс поклав руку братові на плече:

— То як, Тіме, ти мені допоможеш? Відшукаємо сліди Олени Ковальчук?

— Кого? А, ти про медсестру! Фелікс, а це як — треба сидіти в музеї, в архіві?

— Ні, не тільки в архіві. Архів я собі залишаю. Треба їздити, ходити, фотографувати, розмовляти з людьми...

— Феліксе, — жалібно протягнув Тім, — а це обов'язково допомагати? Феліксе, може, ми спершу позагораємо трохи? Сонце нарешті з'явилось, а ти — в архів. Канікули ж у нас!

— Знаєш, давай більше на цю тему не говоритимемо, — нерадісно махнув рукою Фелікс. — Мені дивно, що людину треба умовляти робити таку цікаву справу. Показуй свою чисту воду!

Вода справді була чиста. Вони запливли далеко в море, аж врешті Фелікс запропонував:

— Повертаймось, динозавре, я ж за тебе перед мамою відповідаю!

Ступивши на берег, Тім здивовано зупинився: присівши навпочіпки, дівчинка в зеленому купальнику перебирала водорості, що їх викинули хвилі на пісок.

— Привіт! — несподівано радісно сказав Тім. — Ти що тут робиш?

— А, це ти! — анітрохи не здивувалась дівчинка, ніби саме Тіма й збиралась побачити. — Як поживаєш?

Тім не зустрічав її ні разу, відколи вони познайомились. Дівчинка встигла ще більше засмагнути, волосся її стало зовсім світле, воно спадало їй на очі, і дівчинка раз по раз поправляла його.

— Що ти шукаєш? — повторив своє запитання Тім.

— Це хто? — замість відповіді показала на Фелікса дівчинка.

Фелікс стрибав на одній нозі, намагаючись витрусити краплі води з вуха.

— Брат він мій, — пояснив Тім.

Вона примружила очі, уважно приглядаючись до Фелікса:

— Він хороший, правда?

— Якщо й правда, то ти звідки знаєш?

— Знаю. А ти ніякий, — знову примружила очі дівчинка. — Ти вчиш кота мух ловити. Навіщо?

— Ти... ти звідки знаєш? І взагалі — яке тобі до мене діло?

— А тобі ж було до мене діло, коли ти питав, що я шукаю! Тільки я тобі не скажу... Як звати твого брата?

— Запитай у нього, — неввічливо порадив Тім і, відійшовши трохи далі, простягся на піску.

Дівчинка справді наблизилась до Фелікса, вони про щось почали розмовляти, але Тім намагався не прислухатись. Сонячні промені ковзали по Тімовій спині, і від цього не такою прикрою здавалась розмова з дівчинкою.

— Егей, гей! Галко-о! — почулося звідкись зверху, з піщаної гори, де росли високі старі сосни. — А ми тебе скрізь шукаємо!

— Привіт, Алик! Іро, привіт! —дзвінко відповіла дівчинка в зеленому купальнику.

— Іди скоріш додому! Мама твоя чекає! Вона нас послала по тебе! — повідомив хлоп'ячий голос.

— Іду-у! — відгукнулась дівчинка і потім звернулась до Тіма: — До побачення, Тіме! Приходь коли-небудь у гості. Шопена, три. Запам'ятав? До побачення!

Можна було подумати, ніби вони друзі — Тім і Галя, — так приязно вона запрошувала в гості, Але Тім не збирався дякувати. Він навіть не підвів голови, щоб попрощатись.