— Дякую, подруги. Я справді голодний як вовк. Заморю черв’ячка — і під душ.
Не встиг хлопець вийти із спальної кімнати, як вхідні двері широко розчинилися і в коридор увійшов ма-йор Куштенко, а з ним ще один міліціонер і дві молоденькі дівчини у міліцейській формі. Вони тримали в руках якісь згортки, перев’язані шпагатом.
— Не хвилюйтеся, — підбадьорливо посміхнувся начальник. — Усе йде за планом. Я вже повідомив ко-му слід про пригоду. Мене, звичайно, підняли на сміх співробітники Міністерства державної безпеки.
— Чому безпеки? — здивувався Бова.
— А хто ж цим займається? Проблема виходить за межі наших прерогатив, хлопче. У них є достатньо солідних фахівців. Але чому ви занепокоїлися? Я повідомив і в Академію наук.
— І що ж?
— Там зацікавилися… хоча й трохи іронізували. Є вказівки знайти ваших відповідників у цьому часі. Ха-ха! Я теж починаю вірити в марення… вибачайте на слові… Ну нічого, наберіться терпіння. Вже сьогодні вве-чері чекайте гостей. Прийдуть і співробітники безпеки, і вчені. Готуйтеся! А поки що — ми заберемо від вас усе вбрання. Не протестуйте! Потрібна експертиза. Все буде честь честю. Ми вам дамо на зміну пристойне вбрання. Потім повернемо. Згода? Адже ви хочете дружнього рішення? От і добренько.
"Гості" з міліції залишили на столі купу свіжих газет і часописів. Григір, переодягнувшись у принесене вбрання (вельветові штани, куртка, байкова сорочка-шотландка), попросив дівчат не турбувати його протягом двох годин ("Треба ж хоч трохи ознайомитися з психологічними реаліями цієї епохи") і взявся до читання пре-си. За кілька хвилин він уже протирав очі, щипав себе за руку, хмикав, а пізніше, не витримавши, вломився до сусідньої кімнати, де дівчата перед дзеркалом приміряли сукенки та блузони, пошиті з штапельної темно-зеленої тканини, і, не помічаючи їхніх протестуючих жестів, загорлав:
— Дівчата! Ми влипли!
— Куди влипли? — здивувалася Галя. — Про що ти кажеш?
— Ось! — Григір потряс у повітрі газетами. — Слухайте, я вам прочитаю! "Роковини Великої Перемоги! 25 жовтня 1948 року на Красному майдані в Москві відбувся військовий парад на відзнаку Великої Перемоги у Світовій Революційній Війні над об’єднаними полчищами плутократів та імперіалістів…"
— Яка Світова Революційна Війна? — Спантеличено запитала Галя. — Що це — якась фантастика?
— Та ні! — заперечив Григір. — Ось глянь, на першій сторінці написано: "ІСКРА" — Орган Євроазійсь-кої Комуністичної партії…
— Хіба є така партія — Євроазійська?
— Нема і не було.
— Тоді це містифікація?
— Яка містифікація? Невже ти гадаєш, що заради нас міліція чи держбезпека за кілька годин приготува-ла б якусь фальшивку? Та й в ім’я чого?
— Я не розумію, — втрутилася в розмову Юліана, — про що ви говорите?
— Еге, я й забув, що ти не з нашого століття. Ти нічого не знаєш з реалій двадцятого віку.
— Чому ж, дещо Галя мені встигла розповісти.
— Тоді ти теж здивуєшся, Юліано. В цих газетах дійовими особами є цілком інші люди, аніж у нашому віці. Це вражаючий доказ того, що ми не лише в іншому часі, а й в іншому світі. Тут інший варіант історичного процесу. У нас остання війна… так звана друга світова… або — Велика Вітчизняна… велася об’єднаною силою Радянського Союзу і західних держав: Америки, Англії, Франції та ще кількох дрібніших. А тут — Світова Ре-волюційна Війна ведеться Союзом Радянських Республік Європи й Азії вкупі з "державами осі": Німеччиною, Італією та Японією супроти "плутократів" (саме так написано) Америки, Англії, Франції, Канади. Війна завершилася перемогою "братської спілки" комуністичних та фашистських партій. Доктрина Нового Порядку пере-могла. І ось ще химерніша новина: "На трибуні Мавзолею Лева Троцького…"
— Кого, кого? — Вихопилося у Галі.
— Троцького, Галю! Ти не спиш. Не перебивай, а слухай. "На трибуні Мавзолею Лева Троцького поруч з великим Керманичем усіх віків та народів, Генералісимусом Йосипом Сталіним керівники братських партій, бойові генерали переможної війни з держав Інтернаціональної Коаліції: фюрер Великого Німецького Рейху Адольф Гітлер, дуче Римської імперії Муссоліні, Генералісимус Франко, маршали Паулюс, Герінг, Піччоліні, головнокомандуючий Імператорською Гвардією Японії Міцудісі…"
— Голова паморочиться, — простогнала Галя, тручи пальцями скроні. — Я нічого не розумію. Як же це може бути? Як узгодити цю інформацію з тим, що відбулося в нашій реальності?
— Узгодити можна все, Галю, але тоді нова теоретична доктрина приведе нас до страшних висновків.
— Яких?
— Ми в руках всесильного режисера або сценариста, який пробує різні варіанти сюжету. Ми не в спон-танному історичному потоці, а в своєрідній театральній лабораторії. І за цим стоїть…
— Аріман, — підхопила Юліана.
— А хто ж іще? — Блиснув очима Бова. — Тепер я розумію його погрози. Так просто нам не вибратися з демонічного лабіринту. Ось тут… я знайшов інформацію… Не в Америці вперше випробували ядерну бомбу. Це здійснила Німеччина вкупі з Союзом Радянських Республік Європи й Азії на островах Франца-Йосифа. Пе-рші дві бомби були скинуті на Лондон і Нью-Йорк. Це й стало причиною капітуляції західних держав. Тепер Спілка комуністів та фашистів домінує в світі. Готуються космічні польоти до інших планет. В Африці завершується будівництво Інтернаціонального космодрому. Новий порядок буде розповсюджено на далекі світи. Встановлено контакт з Небесною Ієрархією Сили і Влади…
— Що це означає?
— Не будь наївною, Галю. — Бова тяжко зітхнув. — Ця реальність не лише повністю в тенетах Арімана, а й починає визнавати його водієм Еволюції. Я зрозумів його задум. Розділити потік Еволюції на безліч струмо-чків, у кожному змоделювати різні варіанти реальності й таким чином тримати під повним контролем можли-вість інтеграції. Якщо одна з реальностей підходить до розуміння ситуації, її можна навіть знищити, а з іншими маніпулювати далі. О який страшний монстр!
— Мене це не дивує, — зауважила Юліана. — Він здатний до будь-якого хамелеонства. Містифікація стала конструктивним методом Арімана. Я свого часу глибоко вивчала всі легенди й перекази про Сатану. Свя-ті й містики, навіть не знаючи про трагедію Системи Ари, зуміли розпізнати характер того, кого здавна назива-ють Зрадливим Архангелом.