— Я тижня не пробула в свекрухи і вже сльозами облилася, — говорила Мелашка. — Якби Лаврін не оступався за мною, то вони б мене з'їли. А збоку через сіни живе Карпова Мотря, наче люта змія, не сприяє мені через свекруху. Заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку.
— То ти, дочко, не потурай свекрусі. Адже Мотря не мовчить, то й ти не мовчи:
— Коли, мамо, кругом мене все чужі люди, чужий рід, чуже село. Я одна, як билина в полі, а вони всі на-мене, як вітер на билину.
Поплакала Мелашка з матір'ю в садку, ввійшла в хату, сіла за стіл полуднувать і не полуднувала.
"Якби мені перекликать сюди Лавріна, я б навіки зосталась у матері!" — думала Мелашка, поглядаючи на убогу хатину.
Мелашка посиділа в батьків до вечора, пішла до сусід, побачилась з сусідами, наговорилась і вже смерком розпрощались з ріднею. Перейшла вона двір до воріт і стежку облила слізьми. Йшла вона долиною да все оглядалась назад на батькову хату; вийшла на гору, ще раз подивилась на вишневий садочок.
"Прощай, мій спокою! Мій віночку, вишневий батьків садочку!" — подумала Мелашка і пішла селом додому з Лавріном.
Вже вночі пізненько вони прийшли додому. "Потривай же, Мотре, замітала я сіни, виносила і своє й твоє сміття, а завтра не винесу, — думала Мелашка, згадуючи напутіння своєї матері, — нехай вже лає мати, а то й вона кричить".
Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
— Як вимела рівненько! Чи не поясом міряла сіни? — питала Мотря в Мелашки.
— А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття, — сказала Мелашка.
— А хіба ж ти не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни? — обізвалась Кайдашиха. — Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!
Од того часу Мелашка знайшла собі ще одного ворога. Мотря не давала їй перейти сіни: вона була сердита на Мелашку за те прокляте сміття. Од того часу в хаті гризла Мелашку свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря.
Настала зима, настав важкий час для Мелашки. Кайдашиха напосілась на неї, як лиха доля: сама спала досхочу, робила легку роботу, а всю важку роботу скидала на Мелашку, наче на свою наймичку. Молода Мелашка, вкинута в чуже село, між чужі люди, не сміла нічого говорити проти свекрухи і мовчки робила все, що загадувала свекруха. Вона була тільки тоді щаслива, як одпрошувалась в гості до батька, та й те траплялось дуже рідко. Старий Кайдаш пив у шинку, приходив п'яний додому і зганяв злість більш на невістці, ніж на своїй жінці. Мотря не пропускала Мелашки через сіни і зачіпала її ущипливими словами. Лаврін оступався за нею та й годі сказав.
Настав страсний тиждень. В великий понеділок до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов'їха. Вона була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі. І тепер вона збиралася в Київ, але самій іти до Києва було невесело, а ще до того вона трохи боялась сама виряджатись в далеку дорогу. В неї була думка підмовити самого Кайдаша, бо з чоловіком у дорозі все-таки бабі безпечніше.
— Помагайбі вам! Поздоровляю вас з великим понеділком, — промовила Палажка.
— Спасибі, будь і ти здорова, — одказала Кайдашиха, — сідай, Палажко, в нашій хаті.
Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі. Вона за великий піст так спостилась, що в неї тільки очі блищали.
— Чи підеш, Палажко, і цього року до Києва? — спитала Кайдашиха.
— Як господь поможе та сподобить, то чом би й не піти. З'їла я двадцять пасок у Києві, то, може, бог поможе з'їсти і двадцять першу. Стара Головчиха зохотилась іти зо мною, та, може, хто із вас піде з нами, бо як з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то бог благословить усю сім'ю і на хліб буде поліття. А як хто їстиме щороку в Києві паску, та ще й умре на великоднім тижні, той піде просто в рай, бо на великоднім тижні царських врат не зачиняють і в церкві, і в раю; душа через царські врата так і полетить просто в рай.
Палажка оберталась до Кайдаша. Вона знала, що він богобоящий.
— А хто постить двадцять п'ятниць на рік, той не піде просто в рай? Чи не чула ти, Палажко, чого про те на печерах або в Лаврі? — спитав Кайдаш.
— Ні, — сказала з повагом Палажка, — хто постить у ті п'ятниці та носить при собі сон богородиці, той не буде в воді потопати, в огні горіти, од наглої смерті помирати, а в рай просто, не піде. А хто піде в Єрусалим або щороку в Києві в Лаврі паску їстиме, або вмре на самий великдень, той спасеться, того душу янголи понесуть просто до бога.
Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
— Треба в Києві на великому тижні висповідатись, в чистий четвер одговіться, треба молебень на печерах найнять, на часточку дати, на святі мощі по шагу покласти, то тоді господь і помилує нас, — навчала баба Палажка, піднявши вгору палець. — А хто купить мира од мироточивих голів або оливи з лампад над святою Варварою та буде мазать собі очі та лоб, в того ніколи не болітимуть очі й голова. Я знаю в Києві всі мощі, всі церкви. Оце як ходжу по печерах та по церквах, то за мною іде слідом сотня або й друга людей, а я всім розказую, в якій церкві які мощі, показую, де лежить пір'я з архангела Гавриїла в панянському монастирі, де стоїть молоко богородиці, де святий Миколай притиснув до стіни своїм образом злодія, як той хотів обікрасти церкву.
— Невже притиснув? — спитала Мелашка, розплющивши широко очі.
— Авжеж притиснув, ще й рукою ухопив та й держав, доки ченці з усього Києва не посходились. А од образа пішов світ на всю церкву, неначе од сонця. Ченці думали, ще в церкві пожежа, та й позбігались. Коли глянуть на те чудо, та мерщій на себе ризи, та зараз вдарили в дзвони, та позабирали в руки свічки, та давай перед Миколаєм править та молитись. Тоді образ і пустив злодія. А той злодій зараз постригся в ченці та й став святим.
В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
— Ой боже наш, боже наш!
— А я оце як прийду до того Миколая, та як почну розказувати, то мене люди обступлять та й слухають, та аж шапки поздіймають та хрестяться. Я знаю і де гроші коло образів класти, а де гроші черницям та ченцям просто в руки давати. А за мною люди так і валять валкою, а я їх воджу од Воєнного Миколая до Десятинного, од Десятинного Миколая до Доброго, од Доброго Миколая до Малого, а далі до Мокрого Миколая, а потім до Притиского Миколая.