Із збірки "Алкоголі"

Страница 2 из 9

Гийом Аполлинер

Жаль дивитись як тяжко нещасним отим емігрантам
Вони вірують моляться мами груди дають немовлятам
Уже ними протхнувся весь вокзал Сен-Лазар
Вони вірять у зірку свою мовби їм чарівник показав
Вони вже в думці розбагатіли
I вернулись додому з тії Аргентіни
Одна родина везе червону перину як інший серце своє несе
I та перина і наші мрії нереальне те все
Із цих емігрантів і тут залишаться декотрі
На крайгородді оселяться залізуть у нетрі
Часом виходять я бачу на вулицю просвіжиться
Шахові фігури і ті частіш міняють позицію

Чимало між них євреїв єврейки нап'явши перуки
Сидять цілі дні в крамничках нидіють там сараки

У барі брудному станеш кави візьмеш за два су
Злидні навколо тебе злидні такі аж сум

Ввечері в ресторані збавиш чимало часу

Жінки ці й не лихі та в кожної своя турбота
I кожна когось та мучила навіть найбридша бридота

У тої он батько поліцаєм на острові Джерсі
У руки що я не бачу їй холод ципками вжерся

Ще й шви о нещасна десь на низу живота

Усміхом сміхом жахливим я знизив до неї уста

Ти вже сам надходить світанок
По вулицях дзенькають бідони молочарок

Ніч відходить неначе прекрасна метиска
То сумирлива Лія чи Фердіна кігтиста

I ти п'єш алкоголь цей палкий як життя
Життя що ти п'єш як п'янюче пиття

I ти йдеш собі пішки до своєї квартири в Отейлі
Щоб заснути між ідолів з Океанії та Гвінеї
Це Христи тільки іншого кшталту та іншої віри
Недотворені вісники неясної надії

Прощай Прощай
На горло скаране сонце

-----------------
* Спальні, які здають у найм (латин.).

МІСТ МІРАБО

Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Рука в руці постiймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

ПІСНЯ НЕЛЮБОГО

Коли співав я цей псалом
У році дев'ятсот і третім
Не знав я що моя любов
Неначе фенікс після смерті
Огненної воскресне знов

В передніч лондонську туманну
Зустрівсь мені один лайдак
Геть схожий на мою кохану
I зирконув на мене так
Що я від сорому зов'янув

За босяком я йшов слідком
За свистуном безцеремонним
Здавався вулиці огром
Розверзнутим Червоним морем
Він Ізраїль я фараон

Хай цегли хвилі стануть диба
Як мав би я коханням грать
Хай буду нільський я владика
Його сестра-жона і рать
Як ти у мене не єдина

I знов на розі що горів
Огнями всіх своїх фасадів
В кривавім сяйві ліхтарів
Роз'ятрених в тумані саден
На неї схожу жінку стрів

Той самий погляд аж льодовий
На голій шиї той же шрам
П'яна з таверни йшла брудної
I я збагнув весь нонсенс драм
I розпізнав всю фальш любові

Коли в свій дім вернувсь Улісс
Після стількох жертвоприносин
Його впізнав старенький пес
I Пенелопа із-за кросен
Назустріч вийшла не без сліз

I цар Душ'янта був веселий
Шакунтала його жона
Як він вернувсь із чужозем'я
Бліда з жадання і ждання
Голубила самця газелі

Згадав я щастя тих царів
В ту мить коли любов-омана
I та що я не розлюбив
Штовхались тінями в тумані
Троюдячи мій давній біль

Жалі ви ведете до пекла
Я ж прагну раю забуття
За поцілунок твій напевно
Владар-злидар оддасть життя
Продасть і тінь свою славетну

Я весь в минулім як в зимі
Зігрій же серце сонце Пасхи
Закрижаніле у пітьмі
Ще більш ніж сорок серць Себасти
Що мордувались нелюдьми

Мій спомине гінкий кораблю
Вже ж ми наплавались удвох
Гірко-солоними морями
Вже ж ми наплакались удвох
I ранками і вечорами

Прощай облудо в пітьмі зник
Кохання привид пелехатий
З тією злившись що торік
Її в Німеччині я втратив
I не побачу вже повік

Молочна путь сяйлива сестро
Білявих ханаанських рік
I тіл коханок білочреслих
Чи пригойдає твій потік
Нас до галактик новоскреслих

Тут інший рік згадав я знов
Був ранок радістю повитий
I мужньо я співав любов
Був місяць любень місяць квітень
I все всміхалось нам обом

АЛЬБА, СПІВАНА КОЛИСЬ НА ВЕРБЕНУ

Весна красна у сурми грає
Ходім Пакетто в зелен гай
Рожевий шум на небокраї
Навколо чутъ пташиний гам
Амур усе і всіх скоряє

Ізнов між нас Венера й Марс
Палких обіймів не розняти
Любисъ кохайсь і не ховайсь
Танцюють голі боженята
Між буйних рож грайливий валъс

Моє до тебе ніжне слово
Нарцис розів'є і тюлъпан
Кругом так любо і розлого
Витъохкує в сопілку Пан
I жаби кумкаютъ волого

*

Померли ті боги старі
Великий Пан Христос і Ерос
I верби хиляться в журі
Й коти нявкочуть і тепер ось
В Парижі плачу я в дворі

Я я що знаю всі рефрени
Жалі-плачі моїх років
Рабів моління до мурени
Нелюбого похмурий спів
Орфея клич і зов сирени

Любов померла я тремчу
Про неї пам'ять неодзовна
Кумир святий мені в очу
Як жінка вмерлого Мавзола
Я вірний в горі і в плачу

Я вірний як той хміль тичині
Як пес господарям своїм
Як запорожці душі щирі
Побожні лотри й гультяї
Своїм степам і предківщині

Прийміть Півмісяця ярмо
Що гордо сяє в високості
Я зодчий славних перемог
Мої завзяті запорожці
Султан і пан ваш цар і Бог

Вклоніться правій нашій вірі
Так написав до них султан
Зареготали чуприндирі
I тут же в відповідь листа
Ушкварили бундючній хирі