Але Іван Архистратиг, то таки туман вісімнадцятий, — на політиці і в зуб не розуміється. Читаємо вчора газети,— нічого нема, нудота. О нас ані словечка, навіть "Пролом" не згадує. Попросту, нічим занятися,— так от і почали ми о політиці.
— А знаєте, батюшка,— кажу я до Івана Архистратига, — що, по моїй думці, всьому тому виною — Бісмарк.
— Чого виною?
— А так, виною нашого процесу і мучеництва.
— А то яким способом? — питає він.
— То тож-то, що я ще й сам добре не знаю, яким способом. Але шию даю, що воно так єсть.
Він розсміявся.
— Не смійтесь, батюшка,— кажу я,— над тим треба добре застановитися.
— Ну, застановляйтесь.
— Я гадаю так: Бісмарк ворог Польщі, засадив Крашевського,— ну, і засадив нас.
— Але як же се може бути? Адже ж нас засадили поляки, а Бісмарк, як кажете, ворог поляків. То він повинен би був увільнити нас.
— Ба, але ж бо Бісмарк ворог Росії і хоче для її покорення Польщу відбудувати.
— Коли так, то нащо засадив Крашевського?
Розгнівало мене таке неполітичне питання.
— Та бо ви, батюшка, все не з того кінця зачинаєте, відки би треба. Тут о Росії бесіда, а ви на Крашевського звертаєте.
Плюнув він і пішов собі. От вам політик, проводир народу. Та що він за політик, коли не вміє пов’язати з собою такі два очевидні факти, як Бісмарка і наш процес?