— Атож,— погодився Бонд,— я хочу про все дізнатися і можу приділити вам на це півгодини. — Він одчайдушне грав ва-банк, подумки шукаючи способу збити з пантелику цього суб'єкта. Його конче треба якось вивести з рівноваги.
— Не тіш себе надією, приятелю. — В голосі Неша не чулося бажання відповісти Бондові погрозою. Бонд існував для нього тільки як мішень, і не більше. — За півгодини ти маєш померти. Ніяких помилок не буде. Я ніколи не роблю помилок, бо інакше не мав би цієї роботи.
— А яка ваша робота?
— Головний кат СМЕРШу. — Тепер у його голосі з'явились ознаки життя і натяк на пиху. — Гадаю, приятелю, тобі траплялося чути цю назву?
СМЕРШ. Ось вона, відповідь. Найгірша з усіх. І перед ним їхній шеф-убивця. Бонд пригадав червоні зблиски в каламутних очах. Убивця. Психопат, можливо, депресивний маніяк, який дістає від цього справжню насолоду. Яка знахідка для СМЕРШу! Бондові раптом пригадалося, що наврочив Вавра, і він пустив пробну кулю.
— Чи справляє на вас якийсь ефект місяць? Чорні губи скривилися.
— Ач, який розумник, містере Таємна Служба. Думаєш, я навіжений. Не турбуйся: там, де я працюю, навіжених не тримають.
Проте вибух люті в його голосі підказав Бондові, що він зачепив нерв. Та чого він зможе досягти, виводячи супротивника з рівноваги? Може, краще розсмішити його і в такий спосіб виграти трохи часу? Можливо, Тетяна...
— Коли і як до цього пристала дівчина?
— Це — принада. — Голос знову був знуджений. — Не переймайся нею. Вона не залізе рогами до нашої розмови. Я нагодував її дрібкою хлоралгідрату, коли наливав у келих вино. її надійно виключено на цілу ніч. А потім я виключу її і на всі інші ночі. Вона піде з життя разом з тобою.
— Он як? — Бонд повільно поклав поранену руку на коліно, згинаючи й розгинаючи пальці, щоб відновити кровообіг. — Гаразд, послухаймо вашу історію.
— Стережися, приятелю. Ніяких фокусів. Оті штучки-дрючки таємної служби тебе не порятують. Якщо мені не сподобається не те що порух, а навіть якийсь запах, у твоєму серці опиниться куля. Не більше й не менше. Це те, що ти дістанеш у будь-якому разі. Одну кулю просто всередину твого серця. Поворухнешся — і це станеться трохи раніше. Тож не забувай, хто я такий. Пригадай-но свій годинник. Я не схибив.
— Цікава вистава,— безтурботно мовив Бонд. — Не бійтесь: адже мій пістолет у вас. Можете розповідати далі.
— Гаразд, приятелю. От тільки, коли я говорю, не чухай собі вухо, бо я відстрелю його геть. Затямив? Так от, СМЕРШ вирішив убити тебе. А втім, як я здогадуюсь, це ухвалено на ще вищому рівні. Вони вирішили завдати добрячого удару по таємній службі, аби збити з неї пиху. Вловлюєш?
—. А чому обрали саме мене?
— Вони вважають, що в твоїй фірмі у тебе неабияка репутація. Спосіб, в який тебе знищать, викличе скандальний розголос. Цей план готувався три місяці. Отака краса! Останнім часом СМЕРШ зробив одну чи дві помилки. Справа Хохлова, наприклад. Пригадуєш? Пачка сигарет з вибухівкою і таке інше. Доручили не тій людині. Я б до янкі не подався. Одначе повернімося до наших справ. Бачиш, приятелю, СМЕРШ має великого планувальника — чоловіка на прізвище Кронстін. Видатний шахіст. Він передбачив, що тобою заволодіє пиха й жадоба, і через те, мовляв, до операції слід долучити трохи шаду. Сказав, що всі ви в Лондоні дуже ласі до шалу. А ти, приятелю, і Клюнув ца це, чи не так?
Чи справді за ними є такий гріх? Бонд пригадав, що таки саме ексцентричні грані цієї історії збудили їхню цікавість. А пиха? Так, він мусив визнати, що сама думка Про те, ніби російська дівчина закохалася в нього, допомогла йому залізти в пастку. А ще ж був "Спектр". Це вирішило справу — примітивна жадоба здобути апарат.
— Ми були зацікавлені,— погодився Бонд.
— Отак і почалась операція. А її керівник — ото почвара! Вона вбила більше людей за будь-кого іншого в цілому світі. Або організувала їхнє вбивство. Так, це жінка, її прізвище Клебб, Роза Клебб. Це — справжня свиня в подобі жінки. Та вона, певне, володіє всіма фокусами свого діла.
Роза Клебб. Отже, на вершині СМЕРШу жінка? Якщо йому судилося вижити, він неодмінно займеться нею. Пальці правої руки Бонда повільно стислися.
— Це вона знайшла дівчину. — Рівний голос із кутка бубонів собі далі. — Підготувала її до роботи. До речі, як вона в ліжку? Нічогенька?
Ні! Бонд відмовлявся в це вірити. Першу ніч ще можна було підготувати. Але те, що сталося потім... Ні, далі все було справжнім. Він ризикнув знизати плечима. Це був перебільшений порух, аби супротивник звик до його рухів.
— Та дарма. Я сам такими речами не цікавлюся. Вони зробили гарні картинки, коли ви забавлялися вдвох. — Неш поляскав по кишені свого піджака. — Ціла бобіна шістнадцятиміліметрової кінострічки лежатиме в її сумочці. В газетках це матиме привабливий вигляд. — Неш грубувато розсміявся. — Вони, звісно, виберуть найсоковитіші шматочки.
Зміна кімнат у готелі. Номер для молодят. Велике дзеркало біля ліжка. Як усе збігається! Бонд відчув, як спітніли його руки. Він витер їх об штани.
— Спокійно, приятелю. Ти ледь не дістав те, на що заслуговуєш. Я ж сказав тобі не ворушитися. Пригадуєш?
Бонд поклав руки на книжку, що лежала в нього на колінах. Якою мірою він зможе й надалі робити отакі маленькі рухи?
— Розповідайте далі,— заохотив він Неша. — Чи знала дівчина про те, що її знімають? Чи знала вона про цей план?
— Звісно, про картинки вона не знала. — Неш пирснув. — Роза їй не довіряла анінастілечки. Надто емоційна. Та про цей бік справи мені відомо не так багато. Ми всі працюємо по своїх відділах. До сьогодні я її взагалі не бачив. Знаю тільки те, що випадково почув. Так, дівчина знала, що працює на СМЕРШ. їй сказали, що вона мусить дістатися до Лондона і там трохи пошпигувати.
Цілковитий ідіот, подумки вилаяв себе Бонд. Якого біса він не розпитав у неї про СМЕРШ? Мабуть, її так налякали, що вона боялася навіть вимовити цю назву. Подумала, що він її десь замкне чи щось у цьому роді. Вона раз у раз повторювала, що все розповість йому, як тільки потрапить до Англії, що він має їй вірити й нічого не боятися. Вірити? Коли сама вона не мала найменшого уявлення, що з нею діється. Атож. Бідолашна дитина, її обдурили точнісінько так само, як і його. Вистачило б і одного натяку, аби, скажімо, врятувати життя Керімові.