Автомобіль переїхав Галатський міст і тепер посувався склепистим пасажем базару прянощів. Шофер прокладав шлях пласкими вичовганими сходами в тумані екзотичних пахощів, вигукуючи прокльони жебракам і навантаженим мішками носіям. Посеред проїзду шофер звернув із людського потоку ліворуч і показав Бондові на невеличку арку в товстій стіні. Кам'яні сходи закручувалися вгору, як у вежі.
— Ефенді, Керім-бей у дальшій кімнаті ліворуч. Треба тільки запитати. Бонд вибрався прохолодними сходами до невеличкого передпокою, де його зустрів офіціант і, навіть не спитавши імені, повів крізь лабіринт маленьких, обкладених кольоровими плитками склепистих кімнат до тієї, де сидів Керім-бей. Помахуючи склянкою молочно-білої рідини, в якій поблискував лід, він радісно привітав Бонда.
— А ось і мій друг! Для початку трохи ракії. Після такої екскурсії можна й стомитися. — І Керім почав, як із автомата, вистрелювати офіціантові замовлення.
Бонд сів у крісло із зручними бильцями і взяв чарку, яку йому подав офіціант. Він підніс її в бік Керіма і скуштував напій, що нагадав йому "оузо". Бонд вихилив чарку до дна. Офіціант одразу ж наповнив її знов.
— А тепер замовимо ленч. У Туреччині не їдять нічого, крім покидьків, підсмажених у згірклій оливковій олії. Але в "Мізір-карсарі" покидьки найкращі. Шкірячи зуби, офіціант заходився щось пропонувати й пояснювати.
— Він каже, що донер-кебаб сьогодні дуже добрий. Я йому не вірю, але цілком може бути й так. Це — молода баранина, підсмажена на вугіллі, із смачним рисом. Багато цибулі. А може, ви надаєте перевагу чомусь іншому? Плову чи оцьому клятому фаршированому перцю, який вони тут їдять? Тоді гаразд. Починати треба із смажених сардин, їх цілком можна їсти. — Керім поговорив з офіціантом. Потім сів і всміхнувся Бондові. — Тільки так можна поводитися з цими чортяками. Вони люблять, коли їх лають і штурхають у зад. Це все, що вони розуміють. Це в їхній крові. А претензії на демократію тільки вбивають їх. їм потрібні султани, війни, зґвалтування й веселощі. Бідні, дурні й тупоголові тварюки в смугастих костюмах і котелках. Вони нікчемні. Досить на них тільки глянути. Та ну їх к бісу! Які там новини?
Бонд розповів про заміну кімнати та незачеплений "дипломат". Керім поставив склянку ракії і витер рота другим боком долоні. Він висловив ті самі думки, що виникли й у Бонда.
— Атож, гра колись має початися. Я вже зробив деякі маленькі кроки. Тепер нам залишається чекати й спостерігати. Ми вчинимо невеличкий наїзд на ворожу територію після ленчу. Гадаю, вас це зацікавить. О, нас не побачать. Ми рухатимемося в тіні, під землею. — Керім у захваті від власної дотепності розсміявся. — А тепер поговорімо про інші справи. Як вам Туреччина? Ні, облишмо цю тему. Що там іще?
Їхню бесіду перервала перша страва. Смажені сардини смакували, як і будь-які смажені сардини. Керім прилаштував поруч велику тарілку зі смужками сирої риби. Побачивши здивований погляд Бонда, він сказав:
— Це сира риба. Після неї я їстиму сире м'ясо й латук, а потім вип'ю піалу йогурта. Я не примхливий, та свого часу мене тренували на професіонального силача. В Туреччині це непогана професія. Публіка їх любить. І мій тренер наполягав на вживанні тільки сирої їжі. Так виробилася звичка. Це добре для мене, але... — Він помахав виделкою. — Але я не скажу, що це добре для кожного. Мені з біса байдуже, що їсть решта людей, якщо вони мають від цього втіху. Я тільки терпіти не можу тих, хто сумно їсть і сумно п'є.
— Чого це ви раптом вирішили бути силачем? Як ви потрапили до того бізнесу?
Керім підхопив виделкою смужку риби й розірвав її зубами. Потім вихилив півсклянки ракії, закурив сигарету і відкинувся в кріслі.
— Гаразд,— мовив він із невдоволеною посмішкою,— можна говорити про мене, як і про все інше. Зрештою, це природна-цікавість: як такий великий навіжений чоловік потрапив до таємної служби? Я розповім, але коротко, бо це довга історія. Зупиніть мене, якщо набридне слухати. Добре?
— Згода. — Бонд закурив і собі.
— Родом я з Трабзона. — Керім спостерігав, як сигаретний дим підіймається кільцями вгору. — У нас була велика родина з багатьма матерями. Мій батько був такий чоловік, проти якого жінки встояти не могли. Усі жінки хочуть, аби їх брали силою. У мріях кожна з них палко бажає, щоб чоловік закинув її собі на плече, відніс до печери і там зґвалтував. Отак вони почувались і з моїм батьком. Він був великий рибалка, і його слава гриміла на всьому Чорному морі. Він полював на меч-рибу, її важко ловити, і важко з нею боротися, але він переважав усіх, хто полював на цю рибу. Жінки люблять, коли їхні чоловіки — герої. Він був своєрідний герой у тому куточку Туреччини, де чоловіки традиційно були дужі й мужні. То була велика, романтичного складу людина. Одне слово, батько міг мати будь-яку жінку, яку тільки хотів. А він хотів їх усіх і часом навіть убивав чоловіків, щоб заволодіти їхніми жінками. Природно, він мав багато дітей. Усі ми жили одне в одного на голові у великій, безладно зліпленій старій будівлі, яку наші "тітоньки" пристосували для життя. Насправді "тітоньки" являли собою гарем. Одна з них була англійська гувернантка із Стамбула, яку мій батько знайшов у цирку. Він захопився нею, а вона — ним, і того ж вечора він узяв її на борт свого рибальського човна й під усіма вітрилами вийшов у Босфор. Не думаю, що вона пошкодувала про свій вибір. Гадаю, вона забула про все на світі, крім нього. Померла вона одразу після війни, їй було шістдесят. До мене народився хлопчик від одної італійської дівчини, яка назвала його Б'янко. Мій батько був справедливий, а я — темний. Мене таки й слід було наректи Дарком. Нас, дітей, було п'ятнадцятеро, і в нас було чудове дитинство. Наші "тітоньки" часто воювали одна з одною, це саме чинили й ми. Наш дім трохи нагадував циганський табір. Укупі все тримав мій батько, який бив нас ціпком, коли ми дуже бешкетували, та коли ми поводилися мирно, слухняно, він бував і добрий. Вам, певно, не збагнути життя такої родини?
— Те, про що ви розповідаєте, .можна збагнути.
— В усякому разі так воно й було. Я зростав, щоб бути майже таким самим великим чоловіком, як і мій батько, але освіченішим за нього. Про це подбала моя мати, бо батько тільки й учив нас, що бути чистими, раз на день ходити до туалету і не соромитися нічого в світі. Мати виховала в мені також повагу до Англії, та це було між іншим. На той час, коли мені виповнилось двадцять, я мав власний човен і заробляв гроші. Але я був дикий. Я покинув великий будинок і пішов жити в дві маленькі кімнатки у хатині на березі моря. Я хотів мати своїх жінок там, де моя мати про це не знатиме. Але мене спостиг удар злої долі. Була в мене маленька бессарабська відьма, яку я здобув у бійці з циганами поблизу Стамбула. Вони погналися за мною, та я затяг її на борт човна. Довелося спочатку вдарити її, щоб вона знепритомніла. Вона все ще намагалася вбити мене навіть тоді, коли ми опинилися в Трабзоні. Тож я приволік її до своєї хатини, здер із неї одежину й тримав її голою на ланцюгу під столом. Коли я їв, то кидав їй шматки під стіл, як собаці, її треба було навчити, щоб знала, хто в неї хазяїн. Я вже майже досяг своєї мети, але мати зробила нечувану річ: навідалася до мене без попередження — нібито прийшла сказати, що зі мною хоче негайно побалакати батько. Вона знайшла дівчину і вперше в житті розізлилася на мене: мовляв, я завжди був жорстокий, ніколи не робив людям добра, і їй соромно називати мене своїм сином. А дівчину, сказала, слід негайно повернути до одноплемінців. Мати принесла дещо зі свого одягу. Дівчина вдяглася, але покинути мене рішуче відмовилась. — Дарко Керім велично розсміявся. — Цікавий урок жіночої психології, мій любий друже! Одначе, проблема з дівчиною — то інша історія. Отож поки мати метушилася навколо дівчини і в неї, матері, нічого не виходило, бо вона лише чула у відповідь на свої старання образливу для неї циганську лайку, я бесідував з батьком, який нічого про те не знав. Отака була моя мати. У батька сидів ще один чоловік, високий, спокійний англієць із чорною пов'язкою на одному оці. Вони говорили про росіян. Англієць хотів знати, що вони роблять уздовж турецького кордону, а також, що діється в Батумі, великій російській нафтовій і військово-морській базі всього за п'ятдесят миль від Брабзона. Він обіцяв добре заплатити за інформацію. Я знав і англійську, й російську. У мене були добрі вуха й очі. Я мав човен. Отож батько вирішив, що я працюватиму на англійця. А той англієць, мій друже, був майор Дансі, мій попередник на посаді начальника цієї станції. А решту,— Керім зробив широкий жест рукою з мундштуком,— ви можете уявити собі сам.