Жахливої? Кронстіна не цікавили людські істоти. Навіть його власні діти. Та й категорії "добрий", "поганий" у його словнику не значилися. Для нього всі люди були шаховими фігурами, і цікавила його лише їхня реакція на ходи інших фігур. Щоб з точністю передбачити їхню реакцію (а це він вважав найкращою частиною своєї роботи), треба розуміти їхні індивідуальні риси. Основні інстинкти завжди були незмінні: самозбереження, секс, інстинкт натовпу. Саме в цій послідовності. За темпераментом люди можуть бути сангвініками, флегматиками, холериками чи меланхоліками, і це великою мірою визначатиме силу їхніх емоцій і сентиментів. А от вдача залежить переважно від виховання і, хоч би що там казав Павлов та всілякі прихильники теорії виховання, певною мірою від вдачі батьків. Крім того, на життя та поведінку людей частково впливає, звісно, їхня фізична сила чи слабкість.
За такою класифікацією й аналізував жінку, що сиділа навпроти, холодний мозок Кронстіна. Він робив це вже чи не всоте, але тепер, коли на них чекали тижні спільної роботи, не завадило б освіжити пам'ять, щоб раптове втручання в їхнє партнерство людського фактору не стало несподіванкою. Так, у Рози Клебб сильна воля і сильний потяг до виживання, бо інакше вона не здобула б ролі однієї з найвпливовіших і, безсумнівно, найстрашніших жінок у державі, її стрімкий злет почався під час громадянської війни в Іспанії, де вона відзначилася як подвійний агент ПОУМ.' Працюючи в ОДПУ в Москві і водночас у комуністичній розвідці Іспанії, вона була правою рукою і, до певної міри, як подейкували тоді, коханкою свого шефа — славнозвісного Андреаса Ніна. Пропрацювала вона з ним від 1935 до 1937 року, коли його ліквідували за наказом Москви. Якщо вірити чуткам, що тоді активно поширювалися, це було зроблено її руками. Цікаво, так воно було насправді чи ні? Хто його знає. Але відтоді по драбині влади вона підіймалася хоча й повільно, проте неухильно. Вона виживала після поразок і після воєн, виживала тому, що не підкопувалася під вірність і не приєднувалася до інтриг; пережила вона і всі чистки, навіть ті, що відбулися після смерті Берії в 1953 році, коли кермо влади схопили теж заплямовані кров'ю пожадливі руки дуже й дуже небагатьох представників верхівки, серед яких опинилась і начальник оперативного відділу СМЕРШу.
Її успіхи залежали переважно від чудодійної природи другого за важливістю інстинкту — сексу. Роза Клебб належала, безперечно, до найрідкіснішого з усіх сексуальних типів — вона не мала статі. У цьому Кронстін не сумнівався, її історії з чоловіками і — так-так! — жінками були надто деталізовані, щоб піддавати їх сумніву. Вона діставала насолоду від статевого акту незалежно від способу її досягнення, бо секс для неї не означав нічого іншого, крім сверблячки. Оця психологічна та фізіологічна нейтральність звільнила її від багатьох людських емоцій, сантиментів і бажань. Сексуальна нейтральність була суттю її холодної особистості. Народитися з такою рисою означало одержати великий і чудовий дар ПРИРОДИ.
Мовчав у ній і інстинкт натовпу. Потяг до влади вимагав од неї бути вовком,
а не вівцею Загалом людина самотня, вона ніколи не відчувала самоти через те, що не потребувала тепла товариства. За темпераментом вона, звісно, флегматик-незворушна, млява й терпляча до болю. Напевне, її основний ґандж _ лінощі їй мабуть, важко вибиратися із свого теплого неохайного ліжка. Та й особисті звички в неї, певно, позначені неохайністю і навіть брудом. Кронстін подумав, що зазирнути в її інтимний світ, коли вона скидає військову форму й розслаблюється,— річ не зовсім приємна. Його губи відкопилились,і весь він аж напружився від спроби проаналізувати її вдачу, безумовно сильну й підступну, незважаючи на її зовнішність.
Якщо зважити на дату іспанської війни, то Розі Клебб уже мало бути далеко за сорок. Низенька, близько п'яти футів і чотирьох дюймів на зріст, вона водночас була й товстуха, з куцими, міцними руками, короткою шиєю і сильними, як для жінки, литками на товстих ногах у панчохах захисного кольору. Дідько ЙОГО° нас подумав Кронстін, які там у неї перса, але випнутий горб спереду на кителі що лежав тепер на столі, мав вигляд погано упакованої торби з піском. І взагалі, п фігуру з оцими схожими на груші стегнами найскорше можна порівняти з віолончеллю.
Відкинувшись на спинку стільця й трохи схиливши голову в один бік, Кронстін подумав, що tricoteuses Французької революції цілком могли мати отакі, як у неї, обличчя. Зібране на потилиці в тугий, неподобний жмутик тонке волосся оранжевого кольору, жовто-карі очі, що холодно дивилися на генерала Г. крізь квадратні скельця окулярів, клин густо напудреного пористого носа, вологий капкан рота, який без упину клацав, то відкриваючись, то закриваючись, ніби ним керували за допомогою дротів, що тяглися з-під підборіддя. Ці французькі жінки! Сидять, в'яжуть і правлять теревені, тоді як ніж гільйотини зі скреготом зривається вниз. У них мала бути така сама бліда й товста куряча шкіра, що маленькими складками збиралася біля кутиків губ, під щелепами та очима, і такі самі великі селянські вуха, і такі самі тупі, важкі, вкриті ципками кулаки, схожі на кийки із чималим набалдашником, що у випадкові з російською жінкою тепер лежали, міцно зчепивши пальці, на червоній оксамитовій поверхні обабіч великих клунків спереду її тулуба. І обличчя їхні мали нести на собі такий самий вираз холоду, жорстокості й сили, як і оця мармиза (тут Кронстін дозволив собі емоційне визначення) у найжахливішої жінки СМЕРШу.
— Дякую, товаришу полковнику. Ваш аналіз диспозиції дуже цінний. Товаришу Кронстін, у вас є що додати? Коротко, будь ласка. Вже друга година ночі, і у всіх нас попереду важкий день. — Налиті кров'ю від перенапруги та недосипання очі генерала Г. втупились у непроникні темні озерця під опуклим лобом чоловіка, якого не треба було застерігати від багатослів'я. Кронстін ніколи не говорив багато, проте кожне його слово було варте цілої довгої промови інших колег.
Щодо себе, то Кронстін уже прийняв рішення, а то не дозволив би собі так довго затримувати увагу на цій жінці. Він повільно схилив голову набік і звів очі до стелі. В його навдивовижу м'якому голосі приховувалася владність, що привертала до себе пильну увагу.